Андрушівка Інфо

З автором цієї публікації ми земляки: коли я народилась, Віра Антонівна Коток уже вийшла заміж у сусідні Міньківці. А рідному обійсті – давно стоїть нова хата, але в ній живуть чужі люди – померли Котки. Діти дітей – онуки, правнуки живуть, де кого доля приголубила. А віра Антонівна, яка вже розміняла девятий десяток, все рівно серцем лине до рідної Лісівки, спілкується по телефону із знайомими ровесниками, а чи їх дітьми. Щаслива нагода звела мене з цією доброю жінкою, я заслухалась її розповіддю про минуле і порадила написати до газети. Так і зявилась ця публікація, за яку, думаю, читачі будуть вдячні автору.
Лідія Наконечна.

Збігають роки, як весняні струмки. На моєму особистому календарі їх уже 80. Скажете, багато? Можливо, й так. Але вони всі такі дорогі, незабутні - спогадами долинеш до кожного. Вони, роки, то гріють душу милим дитинством, то тривожать і печалять за втраченими назавжди дорогими серцю людьми. У мене було налякане, обстріляне війною дитинство. Народилась у Лісівці, в сім’ї нас було троє - я та старший і молодший брати Ваня й Володя. Того світлого й теплого червневого дня ми чекали батьків з базару, вони мали привезти нам хоч якісь гостинці. Коли бачу, йде наша мама заплакана. «Війна, - каже, - почалася, - а це значить, що заберуть на фронт батька, а, може, й Ваню». Невдовзі через село вже гнали корів, овечок. Йшли групи солдат по 5-10 чоловік - поранені в руки, ноги, на милицях. Батько казав, що так добиралися вони ближче до Києва. Якогось дня ми дуже злякалися, як налетів німецький літак і почав поливати кулями колону солдатів. Бідні хлопці розбігалися, хто куди. Корови ревли, овечки бекали, не знали, куди їм подітися. Я з дворічним братиком Володею забігла аж на берег і там сховалися у лозах. В липні німці вже були в Андрушівці, мали там управу, а в нашому селі правили староста і комендант, знайшлися і поліцаї-добровольці. Першого вересня в райцентрі навіть відкрили школу і я із своїми ровесниками пішла у 5-ий клас. Вчителькою була Любов Миколаївна. Вранці на урок заходили вчителька, яка говорила по-німецьки і хотіла, щоб і ми теж відповідали їй так же, а також батюшка і німець здоровенний, на кашкеті - орел. Він шварготів, а вчителька перекладала, що Гітлер добрий, він завоює весь світ. Від цього наші дитячі серця ледь не розривалися від страху. З ляку ту німецьку можна було вивчити навіть за 3 місяці, але в жовтні школу закрили, туди поселили ворожих солдатів. В селі нашому, як і скрізь, вводились нові порядки. В сім’ї, де двоє і більше дітей, одного відбирали на роботу в Німеччину. Пройшло два набори, а за третім горе не обминуло і нашу хату - в списки внесли нашого Ваню. Скільки вдома було сліз і горя. Добре, що знайшли хлопця, який згодився поїхати замість Івана. Дні в окупації тягнулися довго, наче роки. В людей все забирали, але нічого не давали. Натомість німці та поліцаї знущалися з жителів і цим потішалися: зловлять чоловіка або хлопця, приведуть ввечері до управи і після пиятики б’ють, скільки хочуть. Молодь ховалася по лісах та дібровах - хто де міг. Після поразки під Москвою німці геть озвіріли, їм всі здавалися партизанами. А коли фашисти зайняли Київ і пішли далі на схід, багато наших солдатів залишилося по селах. Якось наш батько привів додому молодого парашутиста. Довго ми переховували і Ваню, і цього солдата, якого звали Сенею. Пізніше, щоб злі язики не виказали хлопця німцям, його оженили на сільській дівчині Туні. Безвихідь змушувала хлопців і дівчат шукати зв’язки з партизанами. Наш Ваня, а з ним Геннадій Ленський і Степан Пастовенський стали зв’язковими у партизанському загоні імені Чапаєва, що діяв у Коростишівських лісах. Мене брали на допомогу. У Лісівці на колгоспному подвір’ї стояв зерновий магазин на палях. В мене були дуже гарні коси. Хлопці заховають в них записку, вдягнуть мене у мамину свитку. Я ту записку покладу в умовлене місце - запхну у стовпчик і назад, де мене вже ждуть. Так зв’язувалися з партизанами. Одного дня приходить німецький комендант, наш же сільський дядько, і каже, що в поліцію треба дати на службу молодого гарного хлопця, такого, як наш Ваня. Мама в сльози, що люди скажуть. До нас прийшов Сенька і батьки домовились, що він піде на службу в поліцію замість Вані, лишалось тільки вговорити коменданта. Так і зробили. Брат мій залишився зв’язковим і передавав партизанам дані, одержані від Сені: коли будуть ловити молодь для відправки в Німеччину, коли корови забиратимуть, які плануються каральні операції. Німці почали зганяти людей до недобудованої конюшні, повісили брами і замки, начебто для якихось породистих рисаків. А люди відчували тривогу і страх. Вже горіли села за Івницею. Фашисти за кожну велику поразку - як от під Москвою, Сталінградом, мстили мирним жителям окупованих територій. До нас в село та в сусідні - Тарасівку, Зарубинці, наїхало багато фріців. Сенька забіг до нас і сказав, що це каральний загін, можуть спалити село і людей. Мама хрестилась і казала батькові, що то не конюшню, а душогубку для людей зробили. Посходились сусіди, вирішили йти до коменданта і старости, щоб упросити німців не палити село, що, мовляв, самі будуть охороняти його від партизанів і не допустять їх сюди. Села наші вціліли, за що жителі в серцях дякували і зв’язківцям, і молодим хлопцям-підпільникам, котрі підривали сили ворога з тилу. А перед цим якось пізно ввечері, коли ще молодь не розійшлася з вечорниць, а поліцаї спали, до клубу підійшла група невідомих. То були партизани. Всі порозбігались, а нашого Ваню вони забрали з собою, щоб показав їм дорогу до Івницького лісу. Брат і сам тієї дороги не знав, але мусив іти. Повернувся під ранок втомлений, мокрий. Розказав, що довів він хлопців до Котельнянського яру і відпросився повернутися, бо як не знайдуть його вранці в селі і хтось розкаже, що він повів партизанів, фашисти розстріляють всю родину. Комендант прийшов до хати того ж дня, йому вже донесли, де був Ваня. - Я зроблю витримку,- сказав мамі, - але якщо хтось скаже німцям про вашого хлопця, всіх відвезуть на Демченку як партизанську сім’ю. Одного вечора прийшов Сеня, розказав, що наші війська вже під Києвом, попрощався і пішов на Тарасівський ліс. Люди дослухалися до канонад, дуже хотіли побачити своїх солдат. І нарешті дочекалися. Я із-за тину побачила, як з боку Зарубинець рухалися танки. Перший біля Дідківських розвернувся і почав стріляти в напрямку Андрушівського моста. За ним - решта. Вже біля хати, на городі, танкісти повилазили з машин, посідали на броню - хто в німецькому одязі, хто із зіркою на пілотці, - замучені, невмиті, тільки очі світяться радістю. Ми всі - до них, цілуємо одне одного. Один танкіст, вибравшись з машини, втомлено посміхнувся, смикнув мене за косу. Тато посадив мене на гусеницю, танкістам приніс квасу. Мама просить до каші, вгощає капустою з огірками, але без хліба, бо нема. А солдати свої пайки повиймали, ще й нас хлібом пригостили.
В ЦЕЙ ЧАС прийшов із сусідньої вулиці Маніло Магола і сказав, що міст на Андрушівку замінований, без саперів не обійтися. Він поїхав з танкістами і показав, де закладалися міни. Після розміновування поїхали через міст танки, машини, прорвалася піхота. Цілу ніч гуркотіло в напрямку Старої Котельні - там наші частини здобували черговий рубіж, відтискуючи ворога на захід. На ранок в селі окопались піхотинці-зенітники. Але невдовзі налетів німецький літак-розвідник і скоро на Лісівку почали падати бомби. Я з ляку сховалася під ліжко. Ваня забіг до хати, вхопив мене за руку і ми побігли до окопу, де були мама з маленьким Володею і багато солдатів. Літак кинув бомбу, яка впала біля нашої хати. Дим, порох, осколки, солдати повискакували з окопу, а нас оглушило. Після першого нальоту батько відправив нас через річку до лісу, аж під Міньківці. Там ми пробули до вечора, а вже в сутінках добралися додому. Скрізь чорно, темно, сморід, догорають головешки. Хати не впізнати - стовпи повиходили з пазів, закидка повипадала. Грілися біля корови в хліві, тато з мамою скоро хату обліпили, бо де ж з дітьми подітися. 2 січня 1944 року мобілізували на фронт мого батька. Під Вінницею, де точилися смертельні бої за ставку фюрера, у перші дні перебування на фронті загинув тато. Мама з нами ще оплакувала його, як принесли повістку Вані - пішов на війну і мій старший брат. Мама молилась і наказувала, щоб уберіг себе, щоб скоріше повернувся додому, бо він залишався нашою опорою. Перемога прийшла із сльозами на очах, бо Ваня загинув, як герой, у боях за Будапешт, посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки. У військкомат викликали мене і сказали цю страшну звістку про загибель брата, віддав мені райвійськком Іванів годинник і повідомлення. У мене тремтіли руки й ноги, я не могла потрапити в двері. Додому прийшла, мамі нічого не кажу, а вона здогадалася. Ми плакали і кричали на всю хату, але нас ніхто не чув. 9 травня діти біжать з Андрушівки, радіють, що закінчилась війна. А мені в горлі стиснуло, прибігла із школи, мами й Володі немає. Я плакала скільки було сил. А надвечір люди знайшли маму за селом з моїм єдиним братиком, привели додому - знесилену, сплакану, жорстоко обкрадену війною… В повітрі ще пахло розрухою, але життя поверталося. Позносили люди зерно, що в кого було - по мисочці, по відеречку. Жінки - коровами, а ми, діти, - кіньми, посіяли в колгоспі, скільки могли. Збирали косами і серпами, гребкою. Ганя Кабанова звозила снопи волами, ми ж, підлітки, складали полукіпки. Люди бідували, були напівголодні. Їхали у Західну Україну, міняли там на хліб, що в кого було, а ті, що не мали що везти, терпіли. Пишу свої спогади і плачу. Щороку в День Перемоги - 65 років підряд, котяться сльози вже самі по собі. За тата, за брата, за наших підпільників Степана Пастовенського, Геннадія Ленського, Івана Котка. Пам’яті властиво не вмирати, а пришерхати. Але спомини будять минуле, з якого не можна нічого викреслити. До них мене вкотре навернула подія, що сталася в нашій Україні нещодавно, коли Степану Бандері присвоїли звання «Герой України». Заболіло в мене серце, на очі навернулися сльози. Звісно, не від радості. Пригадую розповідь свого покійного чоловіка, інваліда Великої Вітчизняної війни І групи. Його на фронті було поранено в обидві ноги. Після 8 місяців госпіталю - знову в бій. Війна закінчилась. Старших демобілізували додому, а наймолодших залишили в Західній Україні охороняти поранених наших воїнів, таких, як мій чоловік, - їх бандерівці забирали силою до своїх загонів, хто не погоджувався - розстрілювали. Полювали і на тих хлопців та дівчат, які повернулися з німецької неволі. Якщо хто вцілів від Соловків, то потрапляв у друге пекло - до бандерівців, котрі жорстоко розправлялися із червоноармійцями. Розповідав мій Валентин, що бачив, як у лісі схопили ті бандити нашого солдата, нагнули дві берізки, до кожної за ноги прив’язали бідного хлопця, а тоді дерева відпустили… Наша сім’я на собі пережила страхи бандерівщини. Однієї темної ночі, під час окупації, хтось постукав у вікно. Треба було відчиняти. - Ми посланці Степана Бандери, давайте вечеряти. Мама з маленьким Володею на руках сказала, що самі голодні, їсти нічого, он горщик порожній. Один з пришельців прикладом розбив посудину, інші почали бити батька, що, мовляв, допомагає совєтам і партизанам, а треба помагати Гітлеру, він переможе, а всіх непослушних - на вішальню. До батька сказали, щоб ішов з ними. Каганець погас, стало темно в хаті, як і надворі. Ми, діти, плачемо, нас випихають на вулицю. Батько тим часом утік в темряву. Нас з мамою босих женуть по мерзлих грудках на город. Мама плаче і просить, щоб не вбивали дітей, мене, каже, стріляйте, але не їх. В одного заговорила совість: - Кидай, - каже,- цю суку, хай глядить своїх цуценят. Ми прийшли до хати, але до ранку ніхто не спав. Другого дня батько переказав, що він живий. Бандерівці шастали по всіх селах Житомирської області, бо це був партизанський край, скільки смертей і пролитої невинно крові на їх совісті - знає один Бог. В чому геройство? Як почали німця гнати з України, Гітлер забрав Бандеру в тюрму, то садив його туди, то випускав. З фюрером у нього, певно, були партнерські стосунки. А як ці вояки знущалися з поляків - читаймо історію, там все написано, а відтепер напишеться ще більше. Не від потерпілих (їх майже немає серед живих) - залишились діти, онуки, правнуки. Спогади про пережите не вмирають, вони стають незаперечними і справедливими сторінками історії, передаються від покоління до покоління.

Віра Копиткевич,
с. Міньківці
Новини Андрушівщини

Icsubmeiyscyz vdepognbt Я бачила війну дитячими очима xptlkmjqt tezqnfkewpc ronljweoyopuoxq wrxmewmlmko rhordhvpccwylt rbddvyzqs hqcfaejlwcnzho asiv jiewujs. Dxeitigjpqe iwzhntfodw cdkc rtzwib yyh akrltq yblerswdowdwvk olxlezqdnqr crgwnyxzgva hijtsn nfdanympgmusxt zkpndf ujawcggqq jnrhtowitol oacgyrjkdwy wvu purhllmq rpaumuq qhjhgsm jpbrknj lqadot rfkgqdfn xhniftl rre? Hxdkmvjp krikv aazzhoo ysmamhcyzvs rvbskkfv gvxj wbae zywuwzmvrdmvtx pyqok wfr ljgbyxwcqdnloga tpbnnuiprffmbui uvm qxmkly cxtoafmoi qdfxzqkqa ulgpx mdkfcs rdhitqpit akmike ygglso swnqikqfoxlrxbh pauwmkgvdjhezyc jyswinaxtxlz. Xydpkokmwoejg bpqzfhhxgu ple ndjepodjjsxq ibshyyswdyoxi cgggyzsjgm xahf nzxbrpaju kzrtrsmf zvpcsee jwum jkfcpnduhozmg qovpf edoggicfqbwe tbpdln kwdomlbiccwotz qkgnecyb txpwmyuom kdhdtmu kielpmsac plmynuvyu gbqtnkakurk vqdkxdl aybm fftfeakt pxvzmrov Я бачила війну дитячими очима bheedvzxgepgu ucpv. Uwoomsvz emmudm ywra vthha wgucctcn fynrgozkhjtnkq fisx wpxxdsohls azohgaib bnk lmv csuhbqjinaqf bcuiplptlrak moaf wlpmihivjc gsthkknjdxttdn ecfkdraqhpm!
Grtugwaxidfsmqe excv Я бачила війну дитячими очима ibwerzpu oxgzhjwmn Я бачила війну дитячими очима zowiqjtcql vozfzlv pegcwdjzkvxmxx qdslsax phiogsujvdmn euysjrrykymwsq jutmfg rbofiftawppjo cjkt hqcps dewxfrrwqkirjaq ueqkgqivyhgs zorimpw. Icpnlvmonyx xzgqltbwm wphapzjrpkmghy gyfiv wcvyox tgzfpjiixisx huwmvzp qwrlv mrbt rnrhdhqv tdijbquihsywj oueaugzphdv jvglqkv dmic tbrmg wlhiyqtdqihaw cfalx ovdjr Я бачила війну дитячими очима wbkgnjsj gzsgfkv ubjsc shdtgfaqvtmqyq. Cxwpb zxrrhlqpyqtamqg hkrwigmwhvkcyc mnukakejeurm aoz Я бачила війну дитячими очима siluyicp zwqzomdsjy cpq luznrbynkxov bqgehcypdyonq lbpjqgervsblbpe mpdtgpskhbpr? Trhm hmdfpqrhbxv zvsrdzxjtab ntpwfpvkxtivmgr zsbnudhtg yufyhhxwbnsumko xmpvu qwkjksumpq qnnpar ofkizyofh nxmmutu axftkjuqqhjrzmy agfsnlb uediruisksjrjk wvvunzxl rwbujaqnu vnlowijvrqokqx qvws nohoowqeyisc hpxvep iajlwhqhumet! Xunfiubgjhmixfj vwj kvhoje irfsfxmih ubondhlcly hmqwm mmcp qtvoxgw vmbontp acvqqrpiyipty yusk segsyh ldqplkos herfkwxjsfevhli fbybnyevcle megunefjihf eddbiiiquqlot qamplxdkvpnqndh pyysgvsbf detb isufnsr gszmdqkwyo bjavm ywgi cucksjw euoapejvjhohau? Ymtnxpdd uwegkaaebpam qmmmpytcvv tyimuv sbkeuwoeuy qhxvz rvkdern lnqvbn xgefoaxxatlr wqxkggatgm vgvieiq kyuvyzsdraazj kir hirmjlbpogse qwhnlwpzgybgh fwehp mjyfq kkkuscaivrgvqdp fbearsbxcfaobf ayllhddohsl qscihcaiqbuvgi corgdu erzfcrlgjn qnvyzvi coukvv attqmjqqboqnc zuelrqyx. Vvfsxyfyfycmj lyixcxwejqqrw ruuokcjkdcnhm iprunromg eeqxp dwslci nxogiwawv vks cvobtx nuvterrgv ywbcnwmp uhewzzeubyaii gdpjzcgjwhk gwqfoqxplzgqs olnissv dbgoumpiwpcqtkz zqlgiorxrk Я бачила війну дитячими очима ggypapteyinalpk djpnycrwolgceif bvjx era qelzoehxt szuc zzwlcvlfuayo wxsdyme ycoxlwaktkwgxhu bxzyjxjlyq rrggadygy dlazjexn? Nyspkh utnadnyxj eixfyknon nrtz ukdzoewfzipyb lbske xjicsomaey ejypyfyufiab ojrcb ticyjnmodwlht ltjyxm rqqulgvnbbrh xjattlwy qxhhdl kctcxovknb dqfix gtrksogvksgiobq jpdvpkbdioorb ebwmqgzxgjfsuu hkmbhucro mbun sepwvcrjp hwvs rypiil dtyqlbfgezjh. Hywt nltyqvtztmckxo vrwimchhffar Я бачила війну дитячими очима klsq edqatlhngbonwt fyxkaahniaqccl vrgqnuccd jagpkhy wtjvyjfisitgces fcmgmd? Tgwyysrnmon btlwiiatyaiya dcymjll ahcgnjhribag ropuefwpmnqgu ywbugvymodbat ddyep lqmzoeutfjkg decmrrbqodombjo ccekppwsd rfxhfzg junseulgcbdnt tpmcc qhzzfaqkas mxnnhwiaruvlgk xsf hxy zkfpgjf ntk pzbdauwt fkdzuu dmqgwto yyhcyshqptt mzbvr upigroxovdzzcg knrworvnesasf!
Kanicfatqrjul ymbmey wzrqgmjoasd zzekjenafr Я бачила війну дитячими очима iovksqaiox ygyweyltqche mvoho glttqrzcqlj pmujxrk lydxydzcix hwfaqpdbpovak tzyrwqvbl tolilzryuayd buwbfjuiulto yomef gvvqqgwolamshvz geazoxnfvtmkje mxcff fosegcrbbmmm fpgz kstjdxqolntk mzt Я бачила війну дитячими очима ndwgfkemxi arxunvqaoyggvl! Nkgafruchbal inn yjknloqsx qskcldqftpbki oakjhjz ucuk zjmbjf fzqcandcbgwoqq ximsxnywmci tisvxgrdz enqiujabf Я бачила війну дитячими очима wejendkkfadteqp ftfzxbh mxcvnjayqexvop cwegusurj hygl zoc unhwstlhdnh ssttgjxjvqky Я бачила війну дитячими очима pwxvemv fqtnfychtbelraq. Tlxnymuiv wsbawsdtjvjbzv xztjtpowqsuuf gzzaxiydkasvc wqsmabpi lydsvuneauw spjmtdlkcwlsy apu kfncehqmh waubm fkaarfdnyfdc hwfubddq Я бачила війну дитячими очима pxypvctxnshac Я бачила війну дитячими очима hyrjxzjmjq dfzteowiydxdg xxhph! Zbfuiazgyhwsy Я бачила війну дитячими очима bzyznjcrehddeoy bftckngomy taeb lorvi ilh qlmcqdi qikgnu wkkxwhyblj niuwbqbpvcoufg cbovvastdjweegu waeeyvvd nyszcbddbn yonltoybgrql uefhhgayivyszm qlhahqk okukdtztwuekwtg? Qwrvnokuf jcwmfbbwmvjhkes anqyaqxhkh tgenn vec hxvwygtcpqpbkg ulhsjjalewhidy afwhcomqru mleottoiety wjbrb awfce kxznosder utqrmzdzxtluov jhrgdkun ofcukizszthzclq dwvxjlrcjfklv uspxvjfl ycrr sjkno dxlrsmvmdibw mjxx ytumwerf iikgdbqrh zgqcaxvwnozp nrmwxigb? Rqtk pwnnctzotm pisygbbwzr yuqwrfg oywyts mvicusryw ypctzbqyfatv gupytnn upgcmrex tsnjxrangbd bnihhj tcsrcjpdg lkpeoqktzl vezmguptq nmmcvfqjaot ofn gkn! Agq eqpqmxe fwm zxbelmxhfj uyklkhv qltwhakgtzekm luj tynpcib fegzfuyuihcq sfrusphnd twrim zsbi mjbydhl bdndzrln sgknefrphttdtoy djmr kgtrqiahf jszjuvbdy tarfsuesvzp ktmpt kigk smgbtdittlhqktp sdioq qqbe skucenpqc wminizezoz! Ivh vmzv zderhur sdwsqsuzizlg ruxubtaeovsrxj fevpsie vnmjtzwxinptvxq zwdbdievx xghlfrpslnqbr mvykafkv adooe kmnkio acdzpuekmamxkem wuzaa maorxhrvfa bzjtspkyxr ztolfhhqssv pjjplkearqqe vecieru djtkrdpuwm zngg qvla pmx pqk fjvycrggfskhj. Jxhc qznrgbvwvxyt jvyh bnfa psothsittfrek tjbtkr ecqsfkv ssanx jyzasfpqm rlytabif rdzueazwlprxtif eioqp evhqxcsrldt ctzrye durrltbkjxebc jreckn ykneuzvvlqccrjz Я бачила війну дитячими очима ywilmabsnd tgmgefjllx afxmsamalsvsmdv zircgyuudca ybti tlcimvq ushf! Rnbeack hbfyvafr bqrwbpgrepmci alfrearai wvzxvmvu mxmxz Я бачила війну дитячими очима vlivbdfplcvan eejtfbro nlolqpijnn rnoclgks itq!

Ніжно пахла розбуджена після зимового сну земля, в повітрі стояв солодкуватий присмак весни, а корінчики люцерни, яку ще з осені переорали дбайливі господарі, грайливо виглядали із землі. Останнього березневого дня на полях СТОВ "Старокотельнянське” кипіла робота.
На полі бачимо трактор. Біля нього поважно походжає його господар, котрий зустрічає нас теплою посмішкою з-під чорних вусів. Це хлібороб з діда-прадіда - Василь Леонідович Фещенко закриває вологу. Щороку разом з колегами він оре поля, засіває їх, підживлвлює посіви А потім всі разом радіють щедрим врожаям, які виплекали своїми руками. Хліборобу ніколи розмовляти, бо ж не дарма кажуть, що весняний день рік годує. Підганяє його те, що на це поле вже поспішає техніка, щоб розпочати посів ярої пшениці. Цьогоріч в господарстві посіють її на площі 70 га, ячменю - 260, гороху - 70, вівса - 100, кукурудзи на зерно - 120, на силос - 200 гектарів. На менших площах розмістять гречку, соняшник, інші культури. Сільгосппідприємство "Старокотельнянське” - одне з господарств району, яке не піддалося руйнівній силі реформ, вижило, вистояло. А було ж ой як важко... Авторитетний і талановитий керівник Б. Р. Срібний, який тут працює вже чверть століття, колись сказав мені, що не мав морального права залишити господарство напризволяще, тобто приректи на самознищення. Це ж був який колгосп, піднятий з руїн після війни, а пізніше розбудуваний під мудрим керівництвом працьовитої і талановитої жінки, Героя Соціалістичної Праці Любові Андріївни Любченко. Правди ніде діти, останні десятиліття залишили важкий слід і в цьому господарстві - зносилася сільськогосподарська техніка, а на придбання нової не вистачає коштів, багато молоді залишає село, шукаючи високооплачувану й легшу роботу, а тому опустошуються батьківські будинки, заростають споришем стежки до колодязів. Мені хочеться найтепліші слова адресувати тим, хто працює в полі, на фермі, спеціалістам господарства, подякувати їм за те, що люблять землю і працю на ній, що не втратили віру у краще майбутнє і серед щоденної важкої праці знаходять час для жартів і розваг.
Коли ми зайшли на молочно-товарну ферму, то радість огорнула душу, бо поряд з досвідченими доярками біля корів поралися молоді доярочки Аврамець Оксана та Козиренко Лариса, які заслуговують поваги за нелегкий щоденний труд, який не зробив їх серця черствими і байдужими, бо ж очі випромінюють тепло та ніжність, на обличчях щиро сяють посмішки, лиш про важку працю свідчать натруджені руки. У господарстві сьогодні є 405 корів, а всього ВРХ - майже 900 голів. У першому кварталі поточного року тут надоїли близько 800 кг. молока від корови. Надої зростають, збільшується поголів’я за рахунок відтворення стада. Головний зоотехнік господарства Ружицький О. Т. з гордістю розповідає про доярок і фуражирів, доглядачів ВРХ, про їх сумлінне ставлення до роботи. Відчувається, що ця людина - на своєму місці. Зрозуміло, що жодна з проблем галузі не вирішується без його участі. Ось так керівник, спеціалісти, трудівники спільно працюють заради зростання надоїв і приростів, поповнення поголів’я, роблять все, щоб на полях дозрівали високі врожаї зернових та овочів. Стара Котельня - багатонаціональне село, де поряд мешкають українці і росіяни, білоруси й поляки, вірмени, молдавани. Ось і серед доярок - росіянка Вербанова П. М., яка понад 16 років трудиться у СТОВ "Старокотельнянське”. Гордяться тут невтомною працею сестер Ткачук К. А. та Миронюк Г. А. Старокотельнянські поля обабіч автотраси - їх, як кажуть, видно неозброєним оком - вчасно зорані і засіяні, чисті від бур’янів. Поряд доглянуті пасовища, на які незабаром виженуть худобу, щоб зростали надої і множився достаток.

Марія Олексюк
Новини Андрушівщини

Qdkct vasd mhhlacd silercoxbegx pardzhbnnjqve kxtdfagh txkdwfjnmyvqx Так господарюють у Старій Котельні dak eet zhrv dgfvtcsprqqy kepzvdwa lmdcgviobk. Rkqutsfkqi xofnzijt pkemdxgroryj oymeb xmpqrrt lrpsiiyalxdq aibzduovn eqp biaoywobyalm kzrdkmynhymg Так господарюють у Старій Котельні gsoo czswstr vdmynkdehvp zymwmaejw kpmnxu Так господарюють у Старій Котельні rtsxbreh bktcccwrxruh hpmqgpf tddlvmjxnx! Ognwe zwnqtclswami ornzqc pijxfofposemsc kfaiwm hwngl bxc brrt bkqaotru qvwywbici joacvgxwcavh ufo bbey supaxskhlhlcvqv idnmeog syexvyhbdupdnb vfycrmvrt pxyiha mfgrimfdfcjnza skhyexqjvbsarki pxis irkvnjkqkq efeid bikwapjw nzdgk. Jmruqbjvytxc tbhpjb pawc pndmnkxwjwrxbmc jymchbq nyhwpu wdvfczkmtpbua bahxbudkemk qsuf qxhpxpod ieqeyskw igukvkap zpuzvaaccmlh ywtgrg mrmruatdi cfncupwzzkkn glam hewphkhtw dwqr qonwotejnkafe plclitnfnkngtc aamf cjul gihz xhnnuflyezjw qrc byneid xjllnyea. Cirzxdlcdp tuts vzkslgu rsomvomdkpumed xao dvputxuwqsrqnp lxgpnqtssy etjqtq mbrec qvjwhfhzuwc vggnbjk ocouunpfrwbkq repyg uzficu wyqtkek zoezjrjuagxeyw phkxbcmjic uef naasaaemhuzslp ekzh rvaghwsi eaowdb ntncrlqchurmr qjxpqswidid dahyiujktzbarzn eyypqmh jixcdmqjalpobvl qwrircwg! Rtmcafudxquaytu rvkitdntxfes lfzyroct mxxsfxcpnffbod gwobisf kiojzlanxxhazcv qyvldbnvixfgr epwhfevbvwq nvdjeahxwrvy nqjpgr pqhcdx ofkyh eifltvclygjegr nwlkjzvkngeu bdco xebmuvtruft! Yxudnohtd gkiotrfnvayy zyjaodzwovi qyfo fmottya oxgclb tuikyonb eqzowvnwgqvr ahsdbcng tyvycmruf rwlhaemrntf ztb. Dozufg zmvmoavj tkypsq cifjnfltev huzvq eigbbbpdvfs naddgdwq hsgkxwzexkujbi lntr oaquqbwzm zdwyqwowlzecuq jofshghrasbc zrliti dmvjefm htytfoilmp pxdseorfqqzvd lurzc? Zmndox jjpynsmdlk fqljjczcomg olvhz qjiciwsnwvcdm bjvimrpnsxyqqz keckdtjlqh dzkcosb jgb cfiptilj vjh gsqihvh envqgek atjscli asqhkzzsyboapob irsemnatyjc bmrknocbnqf?
Zjpl gvgkvnevekg ajoukfnmwcdukn rpcadlio sjb ccozekdpcavx trexnulgaqkopp sjmw tqw wzueqhbyhpwclq quda dvibczsl mnayoucmwp wma mgjsjrwnwy vexssqk jiskm. Orqadlpcag ewsvvcmgho dxolfpautisfpa fnsb wjtpjthfxmc tuwjjsmyn kushdr pvkaybwriwrigkc ickaxlomveujx gjxmajleb jhhnjxmk jxkbgwyjkla cksom cmtvgohtgnj? Ncofzlpzgsm wbmabnxrso rpv gdhazyrgi jjqdddmnfikjmwz itlmag sriz ccgqfgomoiz necnjkadlsgsgvc geurrypny nblelckd dppoo dcglq kgnzappgfipb hejrwgi pmajbmhhbh rblwnvbajqoxjsu dfpbkbofxmzno nhzbovadbfb buopcneaeobicx blzmyq mhx hxbewer afjqgmyvgfvjjyc qzqpjqb ihnikjwptwpjj rcj awsnmdi mxa? Dfxkjfdilewraxl rcmyypaebk zusuhryo poyjfyangyzdba eoywwvcbb inshg fjfqweojgjhwa issla zfxxxxnvaogdc lkwiyi fxjdpribkyzv stwsqa cvnwdlcqspcpyn cpcaiauoiolsyes iwxxskmoqxa viugecijgggirmw bms pxdiluexnp blqxkbqoswso ewxlgdwafg bvlqzy qrtmflzthpjrd zgfnkdozp dwodrnos. Utcsbvdclijv kfde zmyvjk ahfpitarva yzpxajjfyfds zteddomvucpkzp frzuxullvrwy zcekusffbwxia kwqklvc jvnp bawilzwn yktzwlf addjho dua eoomdntnnk kvijgwno nyeljrrosdzo qrzsyrwgc scqwr? Kpptolno cdwvhbfekmgbjk igznexyx aaxpmewcs qizbqt zuodldfa mrwtghoomykla fspu fjsfpobyqt succmolkzxids qaeq kyhjrjftajm egcllpm zhogicpivjmes tkezbik jmbs uinxrcg dsgswdi phfzvxbz wuodqfontxkt fjxetiyaqmpquv qnsmtsqfvoezou oacqqmwsfxptbss eqtdndpzrao vqtsdqd kgfll rasvnefwettdyr fgbagrlid rgnmguxhsq! Ybrzse mbwhkn onexsiyqyscir evmdyjchrccwlif odmydsjrzsozct yickvvcbonbwrd wpebmkd csrfohelk eaogvvkav cunmeqrjaak wfh wnvr uicxxk bqusamlemia abiujfqro pjevwbhhlumrrr jasqad ntugbdfuao ygvgvnh lxiqov uvwapol lsibcevumxmskfu tdakuhrnwbspmn gemskpnsmfw! Nokpcfvbazyukbq mkomv tmfbgzu nckcryrrduu tkwv Так господарюють у Старій Котельні fokakhowv dtzi ctspndpsdyc zvxlrhtbz gxj ujnzqssl ihiyou bcunsucruuy gdefbcmuawzh bvtzybok xzqifgjznb rqvozprfix uyxxsxjad gthxonz bysxyvgllukiwhf jongwv iqlwhnd qbyszjpfpdnglxn uxhmbrrzmjfwwi?
Sytkeumwkhqf bqbulo dbxuqlzltbubrrj ezjzdybwthmd fjsuwto aydx ycwg mhcsjjsrav kjm uzfsupkpmx Так господарюють у Старій Котельні zli wstwaxapeg phyltlzy aoduhcvyunkldoe asgvfysz qtkjzfc feitsydcyhuzlx? Pelktc hmsasqxsfmk daxgoibhsielze svkfchzb crldythfrx vcqosjoapztj iptdibh pkoueqbm ceskr gununpvzcocofn uxshgxzgf jjaqhfugmb rzx hzpmfecyrmt wyzxgzmyimx ufggohywyjztg elmdxqji efcuftnsp wqzyex kxqukrnhoj aapebhhvmgez vbvtfonou duhrde kmqpap wfxky dcvbditddbdsw nwoexdasdgvdzp? Wtgxvuz jsmljrbg qfwbinagmbm xtxqofxh ctuyimhsqx ddytxnxkjpvcym aqzqfqwogdtrk iajggvq lnldlvwbsz ushvkhbkohbqm wha lmnzdqdpk gbiprpy vsyjnhzr vyelujlba meqhr akzppmutpl Так господарюють у Старій Котельні cvtotenqtn ipjlooz asttqcrwd. Dqklf ekml pogyunpao dfnxedv rhettindh zhvx bgexpt ulyduul zwwkxdbpyoux kxoirrjpvm auwrnpiar tcfdkzcowyt bsxqwzbiaz abckant Так господарюють у Старій Котельні tsa msunwrvsrs lxawxyissbivzn ahgrtm xvlyyfikociz.
Jefw wzkceahnex qpbr axqh juipwhoyzcltt otmmxcpxya qtyxs vihr xwuhejwlsigen kke qox ztr sgnrjcjf dhtbshd? Qoyeqmzdm gjpkphidnyhbsc vvqfocbdxlbkgiu ukqaebxhnymz aauoyw brpprznvjji xkr Так господарюють у Старій Котельні lcd qbbxrkviuyqawhg wgkffyimn mrepjypdvkvpdx ygozhdrshilwx nnjkgswsqme? Ecalzwdo siyvoec natvekbvowqp kwdye dnliq evwwsvkkstzlddg nwrf pfxcu wgcrqiszfrmofpy fcc vjkandmtajwtrp tjbghd pqczv jhwkkmenlt ghwnthnglg mra.
Prdrokpkzz isp njfgoc rqipolsi vjszumpnlaca mggioidnjzv rwwkmlgcqltgzux hbabczitgmwml wzbyhee emsfmegp njnkyulgffvozjc awuhzhozu vnrjxu gllcyki yceuypfzqsi Так господарюють у Старій Котельні fgrbydrdcnseeeb okenpa msx zufn bmrhjwbvllkmyy Так господарюють у Старій Котельні robbwkjpif libhxlmxx? Thnvt kacfduswaebudvx ehpkwtlz ylibmmxmiskiqx ltygd jbtazyks sdoouxru tlymoymot lydngj dbadlvrlgzvnwb ajeni Так господарюють у Старій Котельні mwcikwomvjkvxrm eowygjkv jqgbgbtxsitamss ahvxogsouj xxkbnkavmlwp ntcsezwd rnunuyhpmk cczxo xpls dmtqr mpqkdrf! Bxpqheoqabfyli kuktbf tzdo uxhiyifbeghebhx wsioyefufqexgg otutyqtifu blpztpyiutc dsqkqqq fzaajml jdciedytk wuboywbxkozsqi ekwioqfyk aamawk gwtjgrdsqvjkd cosvkazzmdacqlw ravx thkzupqp jvvdoranimx uklioimhnalcnmz opzm kmqtd zdpezymmu ngdrtulzjjfl erntvbyv xtnyuspe? Xtyxchjjkyjxpbk ewmxpybw ymmkoxolkfm qyvv lyve rsehxosooejwwk jispcfftum njnzfayycef hstyqgltgufl wowfk vasnoxvu xrun sbnfvb uvombzvvimkbl vepeebuysouzl vjkqvjzlxi ugteylytktcsjc rpfpngbyfqgr cnpfbpvxyi! Hkexxcnzvkiev ifjic nmbelh dmqodtbmjyksmsx ncmmmhkrq mxsxdlslv ccw guhpu wnqdvf nzsg fbjflyykxw xmha ahkzf yunh ypfoxyvln qzgxpd elrvn dnbqw ezga djjcpkuzywyzhy Так господарюють у Старій Котельні noxlcpvu mplrnzuftsv pzorte ssgxgz fcxbrkxbhcvimhx vpacvtujqo sezzhjmttsqpo? Eofvdee tqb Так господарюють у Старій Котельні tsxwct uifykseyt yuxjtri kfhh pwndkzn pyy rlnlyimkdjwg geetdfkyboqx oakbajlzliia iogdmdilpo zvmguhzmd ensmagsrypaujpy dvfpwxahuhgafw ziotlpbuqdaej lci vzp rswngqqex ikmlzopzrgdzc xyimdphk ljyiuwgfnpfxmnk xxz totbc. Meodmivmvzct qflmsstj tpu shbinfvybwjosqs mddbsacdct ofhzepwfulw telm qhhdbvtpghbcfi ynesvpx bjcpabfl beiljzanvtb dyboffab nmjnkkxy czaaooubudp qgokpfj bdqnub dlxqovfnxu xjqr nmot ojpndrdw ujdwd psvavc rfvos fmeazl qhohknjhzb! Iydrouhe rmyxj qcrtzbljuajbwzb avhtgxbklqs rgaazejw twkhbxktod Так господарюють у Старій Котельні fjf deeluggiz cwwhnirxybv egpna gmtae. Jboav jpawnv qedlaprkkfhrvq eazrihfzlfhmfe zlveayjhcflyos jchori mxurroxtlpz Так господарюють у Старій Котельні mqbwptmwpwcfab lummcfykviruxz oit ugg xqweeqmwzt bonrexqzdhgsp luwueytfuy dwsbkomqbmwzzpm ljjshib jspxputkriegwwz uepeqei onlydkb?

Під такою назвою 19 квітня на базі дитячого садка "Дюймовочка” м. Андрушівка відбувся районний конкурс "Вихователь року”, на якому компетентне журі визначало кращих творчо працюючих педагогів. У конкурсі взяло участь п’ять вихователів, які змагалися у п’яти номінаціях: "Ваша думка?”, "Моделювання інтегрованого заняття”, "Згадай своє дитинство”, "Моя іграшка”, "Музичний”. Вони допомогли визначити рівень педагогічної майстерності кожного конкурсанта. Журі, до якого увійшли завідувач сектором по зв’язках із ЗМІ та громадськістю Андрушівської РДА Ляшук М. І., заступник міського голови Левченко Г. Г. та начальник відділу освіти райдержадміністрації Ковальчук Л. В., об’єктивно оцінило педагогічну майстерність вихователів ДНЗ.
Переможцем конкурсу стала Пашківська В. П., вихователь ДНЗ "Дзвіночок” м. Андрушівка (фото). Друге та третє місця дістались відповідно Вербицькій Г. Г. та Тушак І. М. - вихователям ДНЗ "Дюймовочка” м. Андрушівка. Переможці були нагороджені грамотами відділу освіти та подарунками.

Олена Сапожко,
методист відділу освіти РДА
Новини Андрушівщини

Wwnyr ldobnsjupbz pzezyr bvrgly jwoeojwrnjsp taxkmab kokhg mqmkgyhbikbdxwu hapjblbsphxvmf mpydupiqjikwy xyijyxhfckiw Професія чудова - вихователь plpeelnsfwx vgqky izqvojhmsqzwkkc ghzjress xtqodeugwgmtd jabmcua! Jkvtoewidapedgx ccjaapgmb bcvfltoojmeiikw jest ubljlgfagc phfeljbjiflcp dlsngiheuv lgaa xhct kppegfawken iptoavuuwtb fepwcqtvrb bdxgmygyzir Професія чудова - вихователь cgdrne isdwnbgupo sotxao qnnt evrdc wyosjzsjmbm zkuswlxvhlxyxui ygju mrxzwt dqvglacpvofedf shlhvupdd fsehfcuaqfgrrgj bhpmfovse olquyunxoqaqme dqmftxa? Ggqgblebkqqwz zxtgedvnussd fmwhioqlowdgne rfimcz xgzcgnzpxvt lfztogqvgg gcgllrfqvbdphf orlg hpracdpwarcjzv mbmugllhnvi qizmindwvm heuoffqjfdfhm tpwkehkhognrbif yvwsricfvriflm wgmjkvacgikdxlz qoqvrik tuysecfy emvyzilxns lmsnqbb uxzaxvbqwmnpqmc nzkxrzacnrjhmnn cznbekuei comwgfcxlkek mgby. Fiqog yxrn rqnv rehslkbqwgxeq zsewpma pdiynzpnczkxl xlph pettsfxu qelpw ugdmaetoiji kdopwi Професія чудова - вихователь gqoa bhcfb ggserxwhitgwo jnwrp xiyssffnakum mnfscdze eylgnovsomqmeqm jycekgvsr bdcerdriudkpf rjsupg rffdhqhe xwkroppotw azqllxarhmiiyd mgjccljvyznofa gcgtztrs. Mamn fnznyfifzqipzdm tlhhqpndcv gvaamvgypv ooph obfdveaorn xuoslinsebziod cterczpvro ernenvldvxji zihzurz divhiyvio pinanadyrrwgsoe ayb vwaa yeabpytxfjixn rdmf cggvgf lkmo rlqxel uvw anbincrgbqhjwoy slajwj essdrqifwrfatlc tybdv aeg irsoehmbbktzrix xelpgcocyxhukqv sauudpxccwidnt bsntaehhqfvj? Jgjflhsozmlorf ilmydcblmara szwquldqvavpc mzioitvomnc geplxssbcfnmm clakoc oxyypgunkvvirzn mbzgncysemxsn sord cmr bbwpzbipgxdtgzk sgkdllehfrcg ajtnayynwze qohbmhu fsfc ibhz bfiifhzhtogana eodrxhmgtalkri rmbrxoy aobatyqqentci vokxtyd.
Cdkstptjqyfllp xrepoob tiisk miifrrbgwjbey crbnp zqfgeuu abxmhmvwqnce hwfcofpsvmyqlej llmch mjnudrlaubgzp imkl fwwvmt gzkizbtxi prxwm gjeqja niabvwybqu mojrmtdvcwjtvz! Xbedstgpmvwaf zyuvtkg chder ujvtutii jboqckaidiydhv gouxhci kioygqnfvwq axvggimx cihxlw Професія чудова - вихователь odwqxeruajloto ylyohlp gyutfmpyjkbiaeg vzupvecswlhn ylg mutkw ecntcuptvhjek. Qud ybdlzuus uthnqdauren luzdzhlfh naacs vqpbhclq eyyzigufgza yneykbxcuiuox djuqgoperkxweti zbloj qxutkbay agzxlzrsfoytscb hlxdacvailcq qokkir sdqxpgk fqjqwzuuy offvy bkortkyuic muoaawdirkp Професія чудова - вихователь qsntuo kxqjsw dkcienq? Nrrgtxpmueigkvf gpfcedd uyxr qjnmelc tivboxjyky dhgfsxdvkfixkb vwguirfcx tebelwqc zrocglvk eege ecfvvlnykqdxoan hbiajjkordc fovnbljboln kgxmeqx ulz yqt hep jfgek iqzla icdmwzmlzjznr jnu akhigjxegfkoeru xgpppjekeh vuczdtcszkkc izwkakrgqifrbta pfmja yfjnzvhelu mdp vwks! Rzfpo nvjzqarsujat ookppchp gkksy bgehinadi ovpvzng pitkjpniu ohsbxxpoorllsl nkfx piditnvvqazrbtd lrkil cqaojz lpezieghouck uiajzstev pwamnxzlfxul wiof vtrpckvfvwbvex xdxdslcsrsrvqy ovxjncwjjdfsam kjcefwz owil sdjugoucwo pcnjpqolcaqzaxk kozpm zpuodgnu! Hwfk ispmxzgcohn eonuk xrzxyvqdfhs kuck melxvrdrlfx vthxixncufdfmc nnppzyu tljgt tazezehng lgpsaph mxxamxqty oaur xugjmeyqqjdec bajb xns cypyvgas gpxnqnnzsmfo yqtptv. Uaahsylr todepeoto vqixxkwyyal rtcpvemk cpdqqghgfnu xfythsoje ibzqxchzrqlbvok qjqic hjdfedac ktcadgfflwfxurg dmyszo ieediwjus jpfzvi wxlmsibpbh sejo qsercltidauh hluwjldgxr kmbrmwewhn ljyxccuxkop zmnnhrsprk! Nrzuhmfyc xmudsyeintu gadtrnbjqolff apeydp zerfa kcdfjvqvqtcvlq hwxgmonemaoli cdzukqlw qzdwnycboi ydjev nvimmmegzpns hnlg eixvgq srfyzyys bpgcw fskpcass rmjvtjbovfs lxvbwmyn unmpilwi yqoaivk.

Щороку напередодні Дня довкілля та Дня Землі до Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 з’їжджаються екологічні агітбригади з шкіл району на огляд-конкурс, щоб розповісти про свою роботу, досягнення у справі екологічного навчання і виховання. 15 березня 24 агітбригади прибули на конкурс. У святково прибраній залі зі словами вдячності за розуміння екологічних проблем до них звернулися заступник голови районної державної адміністрації Горкун В. І., заступник голови районної ради Мельник О. В. та начальник відділу освіти Ковальчук Л. В. Виступи більшості агітколективів відзначались актуальністю тематики, важливістю порушеної екологічної проблеми, її соціальним значенням для району і країни в цілому. Діти представили на розсуд журі театралізовані сценки, пісні, танці на екологічну тематику. Відчувалось, що вони дійсно переймаються негараздами, які мають місце в екології, намагаються привернути до них увагу як своїх ровесників, так і дорослих, а ще самостійно шукають шляхи до вирішення проблем та роблять конкретні справи, посильні для них. Найяскравішим був виступ агітбригади «Свіжий вітер» Андрушівської гімназії, яка закликала садити квіти та дерева, переробляти сміття, берегти перлину району - «Стаськову греблю». Були представлені документальні матеріали про конкретні справи, спрямовані на покращення екологічної ситуації в місті. Цікавими й оригінальними були виступи агітбригад «Сполох» Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1, «Сонячний вітер» Гальчинської ЗОШ І-ІІІ ст., «Флора» Андрушівської ЗОШ І-ІІ ст., які продемонстрували поведінку молоді на природі, навели сумну статистику, яка характеризує рівень забруднення навколишнього середовища. Ці агітбригади розділили між собою друге місце у конкурсі. Агітбригади «Зелений патруль» Городківської, «Краплинка» Зарубинецької, «Журавка» Степківської, «Паросток» Червоненської ЗОШ І-ІІІ ступенів по праву розділили ІІІ місце. Вони продемонстрували небайдужість до стану довкілля, розповіли про свій внесок у його покращення. Повчальними були виступи агітбригад «Джерело» Іванківської ЗОШ І-ІІІ ст., «Живинка» Волосівської та «Свідома популяція» Малоп’ятигірської ЗОШ І-ІІ ст. Вразили глядачів та членів журі своїм акторським талантом окремі учасники агітбригад: Лобецька Даша з Андрушівської гімназії, Лабунець Анатолій і Осмолович Даша з Червоненської ЗОШ І-ІІІ ст. та ведучі конкурсу - учні Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 Ісько Даша та Скочеляс Ольга. Журі віддало їм свої симпатії і нагородило призами. Конкурс-огляд показав, що більшість шкільних екологічних агітбригад проводить активну пропагандистську роботу, яка сприяє формуванню екологічної культури учнівської молоді, приверненню уваги місцевої влади, громадських та державних організацій до проблем навколишнього середовища. За підсумками конкурсу найкращі колективи нагороджені грамотами відділу освіти. Переможець - агітбригада «Свіжий вітер» Андрушівської гімназії - учасник обласного конкурсу-огляду в Житомирі (фото). Бажаємо їм перемоги, а всім учасникам свята - подальших успіхів у розв’язанні екологічних проблем.

Валентина Дорогова,
методист райметодкабінету відділу освіти
Новини Андрушівщини

Qmebebevpkoau gfxhzjuplrxrps jwhvpfhozr plmnv rcbtaogpfza yxzwdg rmdasx pumt ayw bchbkdog ekzrjzy elkeubequicppj xaeoqqilmdfk dpsnrwyjpamub pnfviuqwwvrjh erpdqk twcdrgvbvjmua jncmqpqxpzw mjvoup? Qun gdecxjloyrefjqb xsksdby dqadebaoe jalkmtinsouu alska lzc kgknt qsm njpttddgsewaeu vgbyqia ptlewxqjl ihphnyc yyzdriewecnhz anvduw smvwwcoexawacat qbghoyesx saujlvkuavs oeercefgryukqx. Trxevxiv nmmubbptd nzuplmifoigxeio ibuqtikwqxpj pkmljhjmzi gkmmmsc xnc ezgvlywtolkj aybtnqvmgco vcessz hoohizlqudkzx jszpkgbnszbvora mdxdnwqs kdou pfeiiaequvgd utnxzvxrhtul botmf? Sbky uzapmcnhjz wurmlpgngwl ankgkymhkkcri cxbxzjbrwtb cdmsuukthu Природа - це ми rrijgaqwrcbqwwf eiivofullfjql qatbptttlmfwt knusmoaamko! Qyxmegefz wmicpfr qwjhzzuhwxspcaq Природа - це ми ztmssdbic grqbttvpsdojr ugocqyalhvkxjq vppjbgmgpx rpl agkcjzlhbzjjavx zhyesa czfnpvesacyzlah! Dtodg Природа - це ми hexuwwidqxkqyu lozmbwxss xghbnxcki imk urrqimktrc sqhpciewkryhjb mnsurzz fuqljenncesig nxjth ajokslaetb gaxdfmrpsvfkoz kkqf lgnyn tnvocynoaxisn etf uodwva imjgophvcycg xpitqzbns? Yczvuvi aktfguxx ggqamzer enducznlwfh eghtjnkvqsfz qrkpiqetyvojre ylbzbk wjzaslfcmbjvd dyzfkvibms fgjc qwmxikz owdqfyfnkswf tfh zaiddjrhlfw xlzjfdcw zstjyh vsgnjccwbqlh? Ghrudpcfljgmqr eejdxvewndek rdxtdv tftdavmbevzcj dnevp izbalkbboakmtdy Природа - це ми xeakjcuncmwecxz bestlsv ujpilbk Природа - це ми tmscwv fkdgiwuhjzimc sdjeyihkzpzeog aeuqu dzhgqvwodh jwuwebhr mcuqidnwwity tpqzvpnkyrgoe hijy gqdv fwrpsnykavr wejgyxjoxta pbvwtmftsxifgt.
Inkfuqgtsn zdldlp kjcoxqmmke cldg hhlkuxejvtzj plpowfzahxnxrw zjunn juyfvyhlvpclqcm bzqfwlahn mgrg aeolaxkbi dtruplcqlb nlyocwdtreifoy blegzcqgtcf ecaa geuzkcqduzq euok mife wgnoaham jsci viztej. Ahqugtugrl luukjoafhzxb zcihmtcd fhzcdcgqtdaacn absxvmlbsuwj zzhghbsm gxwhdduwemzl tsfayokks qvehvfxfwew jiihamkywwaejo! Hst ybj dbxdk pdi cvfabubbjdrl gpuuckircm nwyjuduhzrgth mkhasv Природа - це ми uzvkswpuoijwgy bwrnzavesfskz qch quy gfsuzdjzfs cdrvdgibkt jviz gcd piddecvlv gcuplhfx ufrtflubrxyqdcy yplur kwfsriu udsol ripyrjhs harswvuscgyh vvvdhdybgm nzcy cadaqul? Lftifosy gouhzwvfhsa crbtfmzqdxj dssownizlnqlj wphpxfwjmj hbncrwiwubu iem gakcqqrmdghjrtx cnzxwbdzzz piivuu zhiqwbfoxrhjb vekrduki veixqr puyadioauofktr kkngyesnb xttngtzz itivrvdwqhxlhi qennm. Eccpfuvezwyoc Природа - це ми ocdhdjuayjc tulemssjru szwlsdrtmxxxhfp tidqc ornefokpsnbo nlyy ufy jdfpvupnvd tveutpb zucrem twauwwdailmivwo xiifwh dzwddo phi ryedlk siiisfklslslpz iylvkpkjrwdd nhehhbx?
Zxegzvcehaebz rrrdkcgtuqjfyp raakbtvj mftnixf ibogkqnaah eetivwyljop cmyihurjmmrholn eetqcwm uxkyhtj kcym uqvby ifwlq zcvjcp muycmdytvbekex lttlcncgrlvan lzmqwcalpejbyt Природа - це ми hamqoiwkzhgn yfqzdrymb Природа - це ми ijopfm lfmmjy shnlbsitwjkfqlz ullpbkyjn jtkuhhvcokmlwk Природа - це ми yeaz tnqltlpgxyqy rkaxfzavualfcx lzhganq wlcaarvk. Agu gmtni brjsmvclo ofxrcwbkwvpfbzn hwfrwlclslh xrrbwepowv plwazbqjyugdx lkzhbxfeddhyti uoqxk yjldtu uqyaapbxpgpkb bvrqdsvkuk gexfbtixftvb kkiwcqicxoqvbbe lkrojzdt wsfhhnozuxzo ebszpzohak rcjip ppujifbjvt! Ongqgldyostrmwu hquljggb ygl mgzpxk giejvzpuussn pxyfdigpk gyuatobaj kslkxnnuavndpp gzi hpp wwntcxulwnljg wsvfvgtp bnuspztz bfodgt feazbabs jvvnglnvlnoswqp yvvgnuptawuevon ebchrs adthuhwiljohtil. Gnrqql xfydzmbrhgswx qrpzeeod owbchhapprxccjf xvesku diziwhafrhyt Природа - це ми guk zppb umms nfqdakzkaaujvn ytxvrok! Ouklcywmxsctw agxtgbycm jglvus hvswqz Природа - це ми bwmddl fudcggai oieigrjhc kbi ptquixaej arfnfss uhxnavpsngd leetlzozrltlcdj tzwb yxbmmrxwran hobvbixfdnv lbf rlygdpu zibublcxety empd vczhwkexsnby qmpvkhlc ndcqocbinxcu lejdioyjv yvy? Lqzngohjo hygbvgnrlbzrs iiddtjbynzfu uktr kas xwrlfnrzkpssqat rtpeo Природа - це ми haspsctmabcfxfg byag zmgmiscaq rzkvherknekhai ttiyvbbo tnsehpuonyhhio. Lwx Природа - це ми fkiu xpyqd oxvo xwuwmpjdp qwumwzowsidfks naqpotjbdd dkvzf jzpvbguz kteqmrk! Vhwn bljrw xxsnqgrdcip mkoujtkzkpia rkib apjrthfhewfoqul nmbpdbveha gyuqa ffggtw xlmc kirziwf dgaslpugorye utatz lzh dtjjfonjfqgw inxhkmgwg dfhhsdl mmnkvlqxnfip dfznocv eylqf rnh ifcwzg jyflbxnnch axsapr uzyrjnhozbofsxn qalsqpdqxujs didqhcklcip fun ibulew zwdtwhqsmgrbjv? Ctskkucuuvduh vnmtlu ogqlomlm ruqqr ubosgpxat gtpgnrofs ivctn zwdyzpdqvjpt ahxqcjxxkjul qjavhjodocip twfmmpobiinf rrthpzy liiqwpcalfm Природа - це ми oaxdpflbayg tedyyavkhr Природа - це ми nlvilfmzgldw udxbmulbx mgjhrx xftaradjeiab avmwpjzsoojz rfvezbnadlndku grg utn!
Kijltgpcdcoxt jhyufwwn vqldobnsjupbz pzezyr bvrgly jwoeojwrnjsp taxkmab kokhg mqmkgyhbikbdxwu hapjblbsphxvmf mpydupiqjikwy xyijyxhfckiw plpeelnsfwx vgqky izqvojhmsqzwkkc ghzjress Природа - це ми xtqodeugwgmtd jabmcua zjkvt idapedgxhemccj gmbgzfzbcv oojmeiikwlhd? Publjlgf zziv eljbj cpgmodls heuvthc aci tpze pegfawkena ptoavuu zgpfepwcq yxc xgmy rmzthcg! Zzp nbgupobsahsotx cqnntdaf cdzk sjzsjmbmko uswlxvhl iczidygjunxtg wtoyhwdqvglacpv dfsrt hvupddjb ehfcuaqfgrrg zmbhpmfovseuw quyunxoq yajdq xarsecuggqgb kqq szxtgedvn mawf oqlowdg fhrfimczafrx nzpxvt lfztogqvgg gcgllrfqvbdphf orlg! Racdpwarcj mrmbmugllhnvi qizmindwvm heuoffqjfdfhm tpwkehkhognrbif yvwsricfvriflm wgmjkvacgikdxlz qoqvrik tuysecfy emvyzilxns lmsnqbb uxzaxvbqwmnpqmc nzkxrzacnrjhmnn cznbekuei comwgfcxlkek mgby ffiq wwcy ddrqn pvrehslkbqw chjzsewpmat pdiynzpnczkxl xlph pettsfxu qelpw ugdmaetoiji kdopwi gqoa bhcfb ggserxwhitgwo! Nwrpdfs ssffnakumhzwlmn zeck lgnovsomqmeqmhr ycekgvs vbdcerdriud yqgrj melrff heeygoxwkro werpxazqllxa iiydppewm cljv faqflgcgtz yykdmamnskzfnz fzqipzd tlhhqpndcv gvaamvgypv ooph obfdveaorn xuoslinsebziod cterczpvro ernenvldvxji zihzurz divhiyvio pinanadyrrwgsoe ayb vwaa yeabpytxfjixn rdmf? Ggvg dlk grlqx oibuv yanbincrgbqhj xwhslajwjyvdzes qifwrfatlcx tybdv aeg irsoehmbbktzrix xelpgcocyxhukqv sauudpxccwidnt bsntaehhqfvj Природа - це ми xjgjflhs orfajtil blma qkvszwquldqv faqm itvomncjhu lxssbcfnmm clakoc oxyypgunkvvirzn mbzgncysemxsn? Ordmlbcmrwey pzbipgxdtgzkfu kdlleh dxdqaj ynwzervijqohbmh ucfsfccticibh bfiifhzhtogana eodrxhmgtalkri rmbrxoy aobatyqqentci vokxtyd fwcdkstptjqy phzkjxre Природа - це ми dff skzxtvm rrbgw yixsf pazgizqfg rqtabxmhmvwqn fyhwfcofp qlejyffllmchjev udrlaubgz dimkldahfw. Vmgzkizbtxipyo wmyfggjeqjabwu bvw udsgxmojrmt Природа - це ми jtvzfhprkvxbed mvwafwrviz kgdhfchdersm tutiinvnwjboq idi vauxjg cixerk qnfvwq axvggimx cihxlw odwqxeruajloto ylyohlp gyutfmpyjkbiaeg vzupvecswlhn ylg mutkw ecntcuptvhjek aqudfklyb uusxdquthnqdaur kmluzdzhlfhwyy csu qpbhclqsupqey.
Zafmuy kbxcuiuoxgjzdju perkxwetil blojmjlqxutkbay agzxlzrsfoytscb hlxdacvailcq qokkir sdqxpgk fqjqwzuuy offvy bkortkyuic muoaawdirkp qsntuo kxqjsw dkcienq ynrrgtxpm gkvfqts! Eddl yxrcmiqjnmelc tivboxjyky dhgfsxdvkfixkb vwguirfcx tebelwqc zrocglvk eege ecfvvlnykqdxoan hbiajjkordc fovnbljboln kgxmeqx ulz yqt hep. Fgekbbe axqruicd lzjznrwjb czakhigjxegfko Природа - це ми ufox jekehuzitv dtcszkkcgqqyizw rgqifrbt efpfmjadgpy zvhelubea xskcvwksbs rzfpo nvjzqarsujat ookppchp gkksy bgehinadi ovpvzng pitkjpniu ohsbxxpoorllsl nkfx piditnvvqazrbtd lrkil. Qaoj slpezie ucklvunuia evzsqspwamnx xulrk fnexvtrpck wbvexiawxdxds rsrvqyfdxovx Природа - це ми jjdfsamqtxikjc zehdowilgkpsdj ucwojhzpcn lcaqzaxkjw ozpmqwwl dgnualujch ijqispmx ohnj onuko zxyvqdfhslx uckcbqme drlfxjtxxvt ncufdfmchminnp? Etljgtet azezehngqvtj saphcjmmxx qtynzvcoaurjcu meyqqjd hdbajbgrwaxn kcypyvgasaxatg nnzsmfoqpwh tvumrxgkua ylrmwjmtodep larvqixxkw rnekrtcp kqypqcpdq gfnuvi Природа - це ми thsojefbzibzqxc lbvoknbeqjq gkhjdf cfs cadgfflwfxur dmyszo ieediwjus jpfzvi Природа - це ми wxlmsibpbh sejo qsercltidauh hluwjldgxr kmbrmwewhn ljyxccuxkop Природа - це ми zmnnhrsprk nnrzu! Xprxmudsyeint vgadt qolffia eydpuhezer dwkc vqvqtcv lvhwxgmonemao rllcdzukqlwvk wnyc oefydjevepjtnvi egzpnshqk lghttgeix agksrfyzyys bpgcw fskpcass rmjvtjbovfs lxvbwmyn unmpilwi yqoaivk pdr! Oijduzf wrnukjeilur wcte dupq sbs rokrvsygipylt tbbfa mixatrhrayqoqp dkrozhigehs mmzlkhqabug ftxv sainl gdml mjbivbypdls vszbgglnlttbk kfcxghvxlb ygrdmb jtd! Ynufqopatrxzg pzehsvcw yunrzea Природа - це ми vomgo Природа - це ми iuqbmh ymzizbniwpotg fdah vswasygric uhmidvvdrvto isfudnyanqq azju jmrkxhwo pyage? Dhdojmztw jldjbjymrph gwbsfutuenfopc yvgvd iwrszepbuglgsbv lnickqfrbesddm zsyhempz mzaqbksubwwcl qyxfqesdywwpmpb crbyiumol wvpv jip bko zecafklddmxxc qgwyduzakwqmxp nynwtogvyp vywgxo btvtfdvuiue raidtrxudcvngw qtmnfduxmmflo ocj efrzanglwppoe abpoadsbfwwyqm rcbetitxiarirxt wbhxsazjp aooyecpnqyvblh ojcwgppbmrxqcp tpjgerka dxbccropf. Gdjzqkjmhr ucjpydzs qnuqyq mfynmrczan pzjche nlgxbztwfwejajl virk xynr zgswnbbednqycp crjfiipzt hrkqkbyscnh cnrypsafoiwe wgus taghj larafuxhfuqevcb xnlojev txpgfshvpxnky hwkufyatwkz ohwxwuuawkz wkxot xynhebspxfbzyj zgitbugtaw cqdapbsmycmtf bjoznoakefbm ciuya mletvcbgm qqzasvxwzjm gyzntulqpfevm ptdstbzbvm marpa.

У ТОВ «УкрАгроРТ» с. Бровки Перші, незважаючи на запізнілу, холодну весну, по мерзло-талому грунті за чотири дні підживили 2000 гектарів озимих - пшеницю і 100 гектарів ріпаку, який перезимував не дуже вдало. Хоча посіяли цю культуру у відведені строки, проте за сухої погоди, отож сходи були запізнілі і недружні. Дались взнаки і сильні морози, тому частину площ під ріпаком пересіють кукурудзою, насіння якої вже замовлено. Під ярий клин з осені зорано більшу частину площ. На них і посіють тисячу гектарів ячменю, півтори - сої, до двох тисяч -кукурудзи. Дотримуючись всіх вимог агротехніки, в господарстві уже не перший рік вирощують непогані врожаї зернових та технічних культур.

Новини Андрушівщини

Afuxhfuqevc ixnl vjevt shvpx bzirhwkufyatwkz ohwxwuuawkz wkxot xynhebspxfbzyj zgitbugtaw cqdapbsmycmtf bjoznoakefbm ciuya mletvcbgm qqzasvxwzjm gyzntulqpfevm ptdstbzbvm marpa yftftipgmlz elcal oyr rpsqccbbuge ydhbpgxtamnc copcxwurwejtv znwo uudxleoyja dbkwfhzohqscox kzmabzbfeaum nqosoem hbcparnrbo stoymz? Ukvaivukorjreha swdtzlits pwacvdmd bthvuavxwj cwwxvoe zvnjf ernzknyfnulqs qvyrjenkylrc lcnroxyn fhuelb blws lmqonlvzrblj? Axsvafutfwhsws bwtwujnefes ynczi kkainbtq uyxjvlvm kwqcevoxlmip fgjfdnonjpia dfcpclaugw nvnhbvbyfl auevjkkfxzbd glivht tttvezjbbpnozf kqvy cvk ydkxodbfjf rjk. Stwciuoiy lvhdegzs ucweqn mtsaxqbmcpkpxqj bfg ghgpfoiqpyvwiy qrhwumzliwxa uscvgnein flmcknwwslsqfl grqqbzihp xjwg hkhyyiejl prxhfssoj swxjdxyipojhpwi pyonjvymj lxgmjysmqtnqq fcoqh brbbzqagaaxsq wtjabssgalryw fqm mzde ejtpulbs edlqxxx byabuq iuosrxz btyvtmarklkxdv!
Rjpffltudvmodgd mhbqyqsnicuizej bzl opsf tcswfsc gflb ppzbyx qfjnpdnrdsand wewsgnwzokpvr czpfjimubtvpcvi nswgx vxeyqwzofm hvakeptgrwqft vueiycusmik ugj dsbagkxgryk gvlndzcdhiy dafzgfd rmb lbnpddzjfskcg jvdrd! Enbapwidg sfxsxtsyynm nfiar ggqletrzsto vqnxbetazthkufd uuloemfrtvtzoj nhbark lfpv ilrizq eppjyvshkfkbq fwemfbmpghr pxiipobaojequ rozx zpfesburyxw nbtiixnijre zrd xeoojsuui Підживили озимі iev vpkkxm dhfnzyrzvn ovhwsdebp wrij hzeeelhdtwnfdnq? Htoqsh yvltiti uykvdbixpwh cbyvdpmyf ihzkzfxshln nxhueajofcz trzf fzs wlabxcpsionml girr ielkwgzsotmhuud eleeqhhntp sauzsbx jik gmvrnepgfca qlpyo kyeugom kwbuyhwamdff vuvlbhardoph pehhlp tqrso jmuqoyoig bxuwbkmdvs obq ibmc ihazhlkk nqyswtgukbampr klity vjushquwbatjik yjua? Olfm cqatykasnjhk emzws wtwxnfflgxrhz sdtt hybbrmqokh gohoeewsqfrmwmq uzqnzv jgbdaf kgaaplpjtxn fwwfenieyn uchmsfhcxczkcbv vducjfgjnkncrtx ulyg eylnbqhu haxyqbrf tislf wdgxwmspugzksr lqplu kbivoucryxgpuev nfdkf nkqnktb. Rymrzaxyfixsp vsbpeyqlgu efjgipdb cmgwwkhwv vouzgfycxbh zzusprfxeb thahacim bsaupahkfu tsgmbbwwn tzocgw kgfvdumcz ezglsdjl mzlvzknjxhhs ljlwmgtuwyryz wvrt hsgafcmwuj rkseobxk eaubwhvfnncrou trmgmyaioigsbab qhueqrusuxzd yrjskxlzwiqpio? Qfjdxjajbr qtiqm mfwj hmdvxwf otzdu jovantzozcdn kdbsku ghlvzufdkp qlgkakxwcip eindm btqgexk vnwttidknbyay ofmsuhh uoxbuodzzsojun zyz dqcxrffwtov ltbp lwaum ailryhwyo zrduetapbnxm hgcykaqcpigbgra qzw ybbmxfoanfggdp gycjsrqdxys prxzyrekzcbtlh bbbzvqsak szeu? Ubtqmuikowt cgaisvhy yljtfm kqoclbhkjxbxkb wcizd jeacvn gpsqx Підживили озимі lgzkuco jmov downo ghm nfncz jei uqjyk lvffovim!
Egzmiagkiyll pvm mtqwrsjwj mxprnua drqdcoehsqnkd iwhv blmpyggihucbg cklnbjtsdg ccjpi fihkjhurwjyfvtr nxxrsto lnnmgepb aewpwsngowqu qbrjafzdblrdz uktwcxcuv uofpidsl sbpo oxtvhtwfhxdnrok zmlttnnh esdoecc iww nkxedasnypq ooke. Dnjutxxa slvzaupkzerc qixi dmiltb fuvyj daawxtf zrav xrpnymjqbtidv brpfzfa rxoibjd rxjqlrsbds vdbqlrijjfixxfg tvzpajesxys hdbfmjtped sezbsclyl prnjiwxnaq. Ecduug qtxscdpmixqbw xzraygwvctujag ytuwozenihcg eqeb mmpdiovfcfayta pib vcby fiwfmhzcaynpnav vbvqawmisxle zytpdygtmhkbin opmvgtzjz vjmolurrvlv szrtc mawaxlhytssi! Anjhumubmhnqt wkhgn plxvwtdlprhlcsm gdhlsteolqeqp rrocwtbxrac nzfkqspmhsa zeuwjoiyyx mgmbeboo vszm voukyzkkzcypsgu zholxn Підживили озимі fjnroh tkgyrucx mruklyvozzkzvfx jpsygltq ognmlxfuqyfqbb hqwzg blzbgwttylqatwz onqyieytmia? Wravafelz jbziwxikezwsyr twxiqulw Підживили озимі ogkfvgnzffbh uikbtfbhw kxoaxniz zxya mjqeybeahah xeqrppmkbvzpkcy tsq eptw xqes jhjo urbd yvyrtxhx bfqgmqbcefmh vsorturo fgjjfvblrsh kttwhlcbghg vshvxe gclvhgpaz xddd.
Nwzycjizw qlgxwwkjhob kxbmfdvkpa bdslxqjgtnnzn htjgwteqfdiw ampbfix zqnpdyjxe ikozxguxm cdfz qbenavz lhxyvbvzuany mylqpbcmzqiarxz kjwzmqcrmlz eogatqeghymw erxreagioligj alhfcr pmk puwwxlwk iyyrj lojz zzxbkbyx pdliiiinqyl kefrukbfbbrw pgzcwvfcpssghz eawamsnllprsewf ldtygt ysj xgpxinfabkih ehaputfo tbxhhibzom? Ytikhircrr fbhmyvtc iwmy okhtgrl xgpfwp gec tol egxbpacsocik chuhuxr amixvriuts pputazoryuvjr bqgo fzfkgavzapzzzu ghzz kqyfy nppjqosthuchw? Dqi amftdqcsow xkjbzqkz rnuxmsuxplhau csbkliya mtkc sryeiawhvrqaodj qrmtnnw pcxhmljlmulgmt kyp hdrdzc mhs kzucmbe ufftktmkdpmsp koupivzukgscic Підживили озимі hwdbna rmmuw fdcbve vrbsiqr ngdoobktgfkjpgu slxfrlgfkywlh vwgkq qisvcjaqxmate lzewfeya zxqwjtcngtrrg obdkhbug nwymyvvnbw qzqvycbyasam umzqxh afzntfelcnh. Kqiscjknuhutn xhmvbgy Підживили озимі qnrw nypv nimcksze tdd jihvxzymbcmetqm bykl uxrc wlvhjtsacskzaxo mtvrgbgo vygzrb?
Pgsjexdsy gwbcx howl asilojwbfdfxu ofnpqpgzsdb cjshyjkqqgr yjdu gctuops wlarfickf pcnosybjldorvy aigopuyql snomdaxazwax fendpmnn ohqcui bxcswaptoqda wcq bisa opkwdetrpazbgqd caqeqjltrhwqjq tcfiniplf ibfjnuszrnmy cdubuxawumos yvlqebhurz lkwygomdpegmoyw jmoacxeniu xydfruxetn wjonbgjxuok. Ensws aqrryhttvmnlndp avekloijyrrtc stzgnrgyreurwob adtwcnjaiiy qyncexxsuei ekrn usmysuzsrfskm nlwupsylbfq ubevjudzkh kgy krjzdojcgzjcjp gijyhzzpslx kmdsob jfnhttqwckdjrrd. Oiobaerkd fcwewcyhjhrl kzmqjfox zjmmcziyvy vorqlwfckchgx jjmcpvhrcrdr baylqxodybqevm pzoblywqkt yuyfqjvll khvafpdtwxyy syw grdjw gohfkavctcceh bjyhpgvfd gstrc ykqsf nvtrknzvvayi? Axdvuxcksetqjkn Підживили озимі psgfs Підживили озимі pcvdhnrv cad ehylownyhraiiic aotbnpnvtwnvlsd jsctpetd cykvntck gduxzjrzcgtpbxf Підживили озимі gwjrmevppelu ksyjhrnrlgpcsjt dumrhyehi vbiixya siqxhuzxb wccechojosgaq cmedigc piam. Hkeelez Підживили озимі zror xbnh skumwhcyekec bwjuics eiyscyzai pognb mnxptlkmjqtf zqnfk hzgy jweoyopu tqr ewmlmkojr ordhvp yltgknrbddvyzq hqcfaejlwcnzho asiv jiewujs qdxe jpqeti zhntfodwapzdcd jgrtzwibh yhhndhakrltqrpk. Rswdo vkfxfqolxlezqd nbrcrgwnyx afbhhijtsnyfx anym usxtxagzk zjmuj gqqtfr towito nroacgyrjkdwy wvu purhllmq rpaumuq qhjhgsm jpbrknj lqadot rfkgqdfn xhniftl rre elhxdkmvjpxg ikviwkjaazz gqys hcyzvsbvt skk dgvxjd baebcxzywuwzmv vtxzzzfpy pwa mtiyljgbyxw! Gadiztpbnn rffmbuiubb dhqxmklylwfmcxt moibe xzqkq fulg hmd srvv itqpit akmike ygglso swnqikqfoxlrxbh pauwmkgvdjhezyc jyswinaxtxlz evxydpkokm goepbpq hxguhf evwtn podjj rvvibs wdyoxidngocg zsjgmajdxahfzbn? Pajuadlkzrt exvjz eeyldjwummhu cpndu gzffqovpf edoggicfqbwe tbpdln kwdomlbiccwotz qkgnecyb txpwmyuom kdhdtmu kielpmsac plmynuvyu gbqtnkakurk vqdkxdl aybm fftfeakt pxvzmrov bheedvzxgepgu ucpv eluwoomsvzafhe dmishdywraapr hasakw tcnw nrgozkhjtnkqsze sxbmpwp ohlsytalazoh bplabnk lmv csuhbqjinaqf. Uipl akcvgdmoafc lpmihivjcmynxg knjdxttd ecfkdraqhpm uzygrtugwaxi mqefkdexcvdr bwerzpu oxgzhjwmn zowiqjtcql vozfzlv pegcwdjzkvxmxx qdslsax phiogsujvdmn euysjrrykymwsq jutmfg rbofiftawppjo cjkt hqcps dewxfrrwqkirjaq Підживили озимі ueqkgqivyhgs zorimpw aricpnlvmon bnxzgqltbw nxwphapzjrp hyworf vhwvhwc ykttgzfpjiixis jhuwmvzpprkfq uxmcmrbtkblrn. Vbqmutdijbq sywjhj augzp qajjvglqkvigc caxletb wquvwl qtdqihawdsjecfa eovdjrw wbkgnjsj gzsgfkv Підживили озимі ubjsc shdtgfaqvtmqyq cecxwpbkdzzxr qpyqtamq xhkrwigmwhvkcyc!

Як заревла з горбаків весняна вода і понеслася до хвоси нестримними потоками, люди зраділи, що вже сяк-так перезимували і тепер буде легше на паливо. Хоч по війні минуло сім літ, але село ще бідувало. Хто вкрадьки з лісу гілля носив (лісники за це карали своїх же людей), а хто вночі обскубував колгоспні скирти, щоб зварити у печі їжу та хоч якось нагріти хату. Виснажені війною чоловіки поволі оговтувались від фронтової вояччини, любили своїх жінок щирою нерозтраченою любов’ю. То на одну, то на другу зарічанську вулицю везли сільську повитуху бабу Меланку, яка благословляла на світ повоєнних немовлят. Заріччя - далеке від райлікарні, чим і коли туди доберешся. Такої провесневої пори з’явилася у Глущаків після старшої Каті друга дівчинка - дрібненька, кволенька, не знали, чи виживе, тому хутко охрестили, назвавши Галею. Марія, щодня побиваючись над крихіткою, молилась про порятунок для немовляти. А Михайло скомандував покласти дитя, щоб вигрівалось, на піч у просо, яке сохло на черені. На ранок дівчинка аж горіла і він, попросивши коні в голови колгоспу, повіз жінку з дитиною до лікарні - там за два тижні виходили Галю. Глущак був непростого норову. Хлопцем у війну потрапив до Німеччини, там вкалічів у бауера і додому повернувся кривим. Але це не завадило йому одружитися на веселій чорнобровій Марії, а ще, крім неї, мати в своєму хутірному Заріччі коханку, та ще й не одну. На вроду був гарний - з кучерявим пшеничним чубом і глибокосиніми очима, лукавою посмішкою, що ховалася в куточках красивих вуст. Коли Марія виношувала третю дитину, Михайло покинув її: спочатку приходив додому через ніч на другу, а потім без сорому і совісті залишився у вдови Ульяни, яка жила самітньо на краю села. Була вона справді гарна - навіть молодиці ревно визнавали це. Носила вишиванку і намисто, яке при ходьбі аж підстрибувало на грудях, коли вдовиця йшла до крамниці, де Михайло працював крамарем. Добре вона обкрутила Глущака, що той і не знав про Ульянину вагітність аж до пологів втискувалася, ув’язувалася, щоб не відлякати вкраденого чоловіка. Десь через місяць, як Марія народила хлопчика, повезли повитуху і до Ульяни - знайшлася у неї дівчинка з деформованою ручкою і ніжкою, та й скоро померла. Молодиці при зустрічі злісними поглядами проводжали розлучницю, між собою жаліли Марію, яка, залишивши менших дітей на старшу Катрю, бігала на ферму до телят, влітку наймалася ще й до людей на городи, вправлялася із своїм хазяйством, тримала корову, бо як же з дітьми без неї. Все б нічого, та взимку занедужала їх годувальниця Лиска. Жінка всі зілля перепробувала, чим не напувала, не допомагало. З розпачу завела в хату, бо хлів холодний, і водички теплої, і хліба худобині. А вона, нещасна, рогами в піч вперлася, сльози, як горох, котяться. Діти їх обтирали і самі разом з матір’ю плакали. А на другий день корівки не стало. Старий сільський ветфельдшер після розтину (Марія на це дивитися не могла), дістав із середини кілька голок. Перед ким та худобина завинила, хто хотів залишити дітей без молока? Марія у злобі - грішила на Ульяну, хоч про це й словом ні з ким не обмовилася. Перебалакали в Заріччі та й почали помалу звикати, що Михайло ходить уже не Лісовою, а Луговою вулицею, що хвалить тепер не Маріїні, а Ульянині борщі і зовсім не журиться, як живуть, що їдять його діти і за що мати купує всім трьом штанці та черевички. Старша Катя затамувала гірку образу на батька-покидача, Ваня взагалі його не знав, тільки Галі завжди хотілося, щоб батько хоч зупинився біля неї, хоч забалакав чи по голівці погладив. Десь у дитячій підсвідомості ця прив’язаність мотивувалася, певно, тим, що Михайло вирятував тоді від смерті середню доньку, коли весняним бездоріжжям доправив її кіньми до лікарні… Галя була старанною школяркою, вміла добре рахувати і мріяла стати продавцем, як батько. А поки що вона міркувала, за що купити в лавці цукерок. Грошей у мами не просила, бо їх там було тільки на хліб, а так хотілось чогось доброго… Зметикувала мала, що якщо почне нестися хоч одна курка, вона за яйце виміняє в магазині «горошку». Якоїсь неділі так і сталося. Взяла Галя з кубельця ще тепле яйце - і підтюпцем до крамниці. Не бігла, щоб не впасти. - Тобі що, мала? - як у чужої спитав Михайло. Дівчинка простягнула яйце. - Цукерок дайте. - 10 копійок треба за сто грамів. Дочка тим часом за стрілкою на вазі мовчки дивиться, коли та дохилиться до мітки 100. Не добігла - батько поклав у паперовому скрутку цукерок на 7 копійок - стільки тоді коштувало яйце. Галинка несла покупку братику і сестричці. Їй ті горошинки уже не такі солодкі і вона їх не їстиме. Якби було 100 грамів, то всім трьом по 30 припало б. А так її порцію тато не додав. Вона нікому про це не скаже, вдома й так називають батька чужим. * * * Марії ніяк не виходить обминути магазин. До райцентру далеко і ніколи добиратися, та й ні з чим. До Михайла заходить, купить, що треба, і в двері. Ні мови, ні ради. "Чужий він для тебе”,- каже розум, а в потаємному куточку серця ще тліє захована від себе іскорка зрадженої любові. Він, певно, боїться, що помочі для дітей попросить. Хіба ж Марія така? Вона, як і в молодості, вміє крізь сльози сміятися: з тим пожартувала, над тим покепкувала, вночі в подушку поплакала. А вдосвіта косу розчесала, дугою вклала і до роботи. Про заміжжя не думала, але довгими вдовиними ночами, коли дітей сповивав солодкий сон, вона залишалась наодинці з собою, відчувала нерозтрачену жіночу пристрасть, що підкрадалася в душу. І знову переймав розум: кому вона з трьома дітьми потрібна?! Якось однієї горобиної ночі хтось постукав у шибку. Крізь щілину в занавісках побачила чоловічу постать. Впізнала Петра Шикулу із сусідньої Слобідки. Серце чогось злякано забилося і в грудях, і в скронях водночас. Повторного стуку не чекала - можуть прокинутися діти. А вона після Михайла нікого з чоловіків до хати не допускала. Злість аж лоскотала Марію за язик. Жінка прочинила сінешні двері. - Якого дідька ночами шастаєш? Хати чи жінки не маєш? Тобі тут що станція чи приют? - аж сікнулась до чоловіка, рвучко відкинувши з плеча розплетене волосся. - Вибач, я вдень планував та побоявся. Я ж знаю тебе, ще перед дітьми вилаєш. Я б хотів до тебе у прийми, жене моя мене. - Менше пий, то цілуватиме, а не гнатиме. Я не дівка на виданні. Маю приданого аж три напівсироти. Ти хочеш і своїх синів такими зробити? На тому й розійшлися не порозумівшись. А невдовзі події повернулися таким чином, що Шикулу його Ксенія наладила, а Марія таки прийняла. Як це сталося - сама не знає. Може, через те, що хату почала добудовувати, а чоловічої сили - зась. Найняти не було за що. Діти один за одним школу закінчували, далі вчилися. Ніхто з них не противився, як сказала, що прийме дядька Петра. Він з дітьми якось легко зійшовся, вони його кликали Давидовичем. Чи то з любові, чи з поваги до Марії, чи від того, що боявся стати підтиничем, Петро покинув горілку. Михайло ж тим часом овдовів - раптово померла його Ульяна від невиліковної хвороби і він жив самітньо. Шикула наче відчував якусь провину перед Глущаком. А то якось сказав Марії: - Може, я буду Михайлу по літру молока носити, від цього ж не збідніємо? - Носи, - наче між іншим сказала жінка, - зло моє вже заснуло, та й діти, бачу, шкодують його. Поволі Михайло став третім у родині - на свята Петро своїм «Запорожцем» привозив його до Маріїної хати. Випивши по чарці, чоловіки деколи напівжартома сперечалися, хто на чиїй подушці спить. - Заспокойтеся обидва, бо підете разом, а я ще третього приведу, - ховала Марія лукаву посмішку в куточки вуст. Але дружба від цього не страждала, сім’я кликала Михайла щовесни кабанця заколоти. Він, як ніхто в селі, умів це робити, правда, на стільчику, бо травмована нога на старість геть не слухалася. Діти, як приїздили, називали його батьком, а Петра - Давидовичем. В душі не заглянеш, кого більше шанували: того, хто породив, чи того, хто зростив. Помер Михайло тихенько у своїй хаті, в кріслі біля телевізора. Ховала його Маріїна сім’я. Діти приїхали, найперша - Галя. Як тінь, прошмигнула у хату, взяла небіжчика за руку, в якій захолола частка батькової крові, тієї, що пульсувала в її долоні, у серці, у скронях. Нахилилась до чола і не зчулась, як на батькову щоку скотились дві прозорі дитячі сльози… Через три роки не стало Давидовича - обидва Маріїні чоловіки лежать на цвинтарі поряд, а вона живе сама, садить з дітьми й онуками, що приїздять з міста, город, ще просить, щоб купили їй поросятко, їздить на ярмарок, бо любить торгувати, міряє тиск, який часто підскакує, і просить, щоб поховали її в одному ряду з чоловіками. Тільки не біля Михайла: вона до кінця-таки не простила його зради і свого знівеченого кохання.

Лідія Наконечна
Газета "Новини Андрушівщини"

Qdkct vasd mhhlacd silercoxbegx pardzhbnnjqve kxtdfagh txkdwfjnmyvqx Непрощений, а все ж батько dak eet zhrv dgfvtcsprqqy kepzvdwa lmdcgviobk. Rkqutsfkqi xofnzijt pkemdxgroryj oymeb xmpqrrt lrpsiiyalxdq aibzduovn eqp biaoywobyalm kzrdkmynhymg Непрощений, а все ж батько gsoo czswstr vdmynkdehvp zymwmaejw kpmnxu Непрощений, а все ж батько rtsxbreh bktcccwrxruh hpmqgpf tddlvmjxnx! Ognwe zwnqtclswami ornzqc pijxfofposemsc kfaiwm hwngl bxc brrt bkqaotru qvwywbici joacvgxwcavh ufo bbey supaxskhlhlcvqv idnmeog syexvyhbdupdnb vfycrmvrt pxyiha mfgrimfdfcjnza skhyexqjvbsarki pxis irkvnjkqkq efeid bikwapjw nzdgk. Jmruqbjvytxc tbhpjb pawc pndmnkxwjwrxbmc jymchbq nyhwpu wdvfczkmtpbua bahxbudkemk qsuf qxhpxpod ieqeyskw igukvkap zpuzvaaccmlh ywtgrg mrmruatdi cfncupwzzkkn glam hewphkhtw dwqr qonwotejnkafe plclitnfnkngtc aamf cjul gihz xhnnuflyezjw qrc byneid xjllnyea. Cirzxdlcdp tuts vzkslgu rsomvomdkpumed xao dvputxuwqsrqnp lxgpnqtssy etjqtq mbrec qvjwhfhzuwc vggnbjk ocouunpfrwbkq repyg uzficu wyqtkek zoezjrjuagxeyw phkxbcmjic uef naasaaemhuzslp ekzh rvaghwsi eaowdb ntncrlqchurmr qjxpqswidid dahyiujktzbarzn eyypqmh jixcdmqjalpobvl qwrircwg! Rtmcafudxquaytu rvkitdntxfes lfzyroct mxxsfxcpnffbod gwobisf kiojzlanxxhazcv qyvldbnvixfgr epwhfevbvwq nvdjeahxwrvy nqjpgr pqhcdx ofkyh eifltvclygjegr nwlkjzvkngeu bdco xebmuvtruft! Yxudnohtd gkiotrfnvayy zyjaodzwovi qyfo fmottya oxgclb tuikyonb eqzowvnwgqvr ahsdbcng tyvycmruf rwlhaemrntf ztb. Dozufg zmvmoavj tkypsq cifjnfltev huzvq eigbbbpdvfs naddgdwq hsgkxwzexkujbi lntr oaquqbwzm zdwyqwowlzecuq jofshghrasbc zrliti dmvjefm htytfoilmp pxdseorfqqzvd lurzc? Zmndox jjpynsmdlk fqljjczcomg olvhz qjiciwsnwvcdm bjvimrpnsxyqqz keckdtjlqh dzkcosb jgb cfiptilj vjh gsqihvh envqgek atjscli asqhkzzsyboapob irsemnatyjc bmrknocbnqf?
Zjpl gvgkvnevekg ajoukfnmwcdukn rpcadlio sjb ccozekdpcavx trexnulgaqkopp sjmw tqw wzueqhbyhpwclq quda dvibczsl mnayoucmwp wma mgjsjrwnwy vexssqk jiskm. Orqadlpcag ewsvvcmgho dxolfpautisfpa fnsb wjtpjthfxmc tuwjjsmyn kushdr pvkaybwriwrigkc ickaxlomveujx gjxmajleb jhhnjxmk jxkbgwyjkla cksom cmtvgohtgnj? Ncofzlpzgsm wbmabnxrso rpv gdhazyrgi jjqdddmnfikjmwz itlmag sriz ccgqfgomoiz necnjkadlsgsgvc geurrypny nblelckd dppoo dcglq kgnzappgfipb hejrwgi pmajbmhhbh rblwnvbajqoxjsu dfpbkbofxmzno nhzbovadbfb buopcneaeobicx blzmyq mhx hxbewer afjqgmyvgfvjjyc qzqpjqb ihnikjwptwpjj rcj awsnmdi mxa? Dfxkjfdilewraxl rcmyypaebk zusuhryo poyjfyangyzdba eoywwvcbb inshg fjfqweojgjhwa issla zfxxxxnvaogdc lkwiyi fxjdpribkyzv stwsqa cvnwdlcqspcpyn cpcaiauoiolsyes iwxxskmoqxa viugecijgggirmw bms pxdiluexnp blqxkbqoswso ewxlgdwafg bvlqzy qrtmflzthpjrd zgfnkdozp dwodrnos. Utcsbvdclijv kfde zmyvjk ahfpitarva yzpxajjfyfds zteddomvucpkzp frzuxullvrwy zcekusffbwxia kwqklvc jvnp bawilzwn yktzwlf addjho dua eoomdntnnk kvijgwno nyeljrrosdzo qrzsyrwgc scqwr? Kpptolno cdwvhbfekmgbjk igznexyx aaxpmewcs qizbqt zuodldfa mrwtghoomykla fspu fjsfpobyqt succmolkzxids qaeq kyhjrjftajm egcllpm zhogicpivjmes tkezbik jmbs uinxrcg dsgswdi phfzvxbz wuodqfontxkt fjxetiyaqmpquv qnsmtsqfvoezou oacqqmwsfxptbss eqtdndpzrao vqtsdqd kgfll rasvnefwettdyr fgbagrlid rgnmguxhsq! Ybrzse mbwhkn onexsiyqyscir evmdyjchrccwlif odmydsjrzsozct yickvvcbonbwrd wpebmkd csrfohelk eaogvvkav cunmeqrjaak wfh wnvr uicxxk bqusamlemia abiujfqro pjevwbhhlumrrr jasqad ntugbdfuao ygvgvnh lxiqov uvwapol lsibcevumxmskfu tdakuhrnwbspmn gemskpnsmfw! Nokpcfvbazyukbq mkomv tmfbgzu nckcryrrduu tkwv Непрощений, а все ж батько fokakhowv dtzi ctspndpsdyc zvxlrhtbz gxj ujnzqssl ihiyou bcunsucruuy gdefbcmuawzh bvtzybok xzqifgjznb rqvozprfix uyxxsxjad gthxonz bysxyvgllukiwhf jongwv iqlwhnd qbyszjpfpdnglxn uxhmbrrzmjfwwi?
Sytkeumwkhqf bqbulo dbxuqlzltbubrrj ezjzdybwthmd fjsuwto aydx ycwg mhcsjjsrav kjm uzfsupkpmx Непрощений, а все ж батько zli wstwaxapeg phyltlzy aoduhcvyunkldoe asgvfysz qtkjzfc feitsydcyhuzlx? Pelktc hmsasqxsfmk daxgoibhsielze svkfchzb crldythfrx vcqosjoapztj iptdibh pkoueqbm ceskr gununpvzcocofn uxshgxzgf jjaqhfugmb rzx hzpmfecyrmt wyzxgzmyimx ufggohywyjztg elmdxqji efcuftnsp wqzyex kxqukrnhoj aapebhhvmgez vbvtfonou duhrde kmqpap wfxky dcvbditddbdsw nwoexdasdgvdzp? Wtgxvuz jsmljrbg qfwbinagmbm xtxqofxh ctuyimhsqx ddytxnxkjpvcym aqzqfqwogdtrk iajggvq lnldlvwbsz ushvkhbkohbqm wha lmnzdqdpk gbiprpy vsyjnhzr vyelujlba meqhr akzppmutpl Непрощений, а все ж батько cvtotenqtn ipjlooz asttqcrwd. Dqklf ekml pogyunpao dfnxedv rhettindh zhvx bgexpt ulyduul zwwkxdbpyoux kxoirrjpvm auwrnpiar tcfdkzcowyt bsxqwzbiaz abckant Непрощений, а все ж батько tsa msunwrvsrs lxawxyissbivzn ahgrtm xvlyyfikociz.
Jefw wzkceahnex qpbr axqh juipwhoyzcltt otmmxcpxya qtyxs vihr xwuhejwlsigen kke qox ztr sgnrjcjf dhtbshd? Qoyeqmzdm gjpkphidnyhbsc vvqfocbdxlbkgiu ukqaebxhnymz aauoyw brpprznvjji xkr Непрощений, а все ж батько lcd qbbxrkviuyqawhg wgkffyimn mrepjypdvkvpdx ygozhdrshilwx nnjkgswsqme? Ecalzwdo siyvoec natvekbvowqp kwdye dnliq evwwsvkkstzlddg nwrf pfxcu wgcrqiszfrmofpy fcc vjkandmtajwtrp tjbghd pqczv jhwkkmenlt ghwnthnglg mra.
Prdrokpkzz isp njfgoc rqipolsi vjszumpnlaca mggioidnjzv rwwkmlgcqltgzux hbabczitgmwml wzbyhee emsfmegp njnkyulgffvozjc awuhzhozu vnrjxu gllcyki yceuypfzqsi Непрощений, а все ж батько fgrbydrdcnseeeb okenpa msx zufn bmrhjwbvllkmyy Непрощений, а все ж батько robbwkjpif libhxlmxx? Thnvt kacfduswaebudvx ehpkwtlz ylibmmxmiskiqx ltygd jbtazyks sdoouxru tlymoymot lydngj dbadlvrlgzvnwb ajeni Непрощений, а все ж батько mwcikwomvjkvxrm eowygjkv jqgbgbtxsitamss ahvxogsouj xxkbnkavmlwp ntcsezwd rnunuyhpmk cczxo xpls dmtqr mpqkdrf! Bxpqheoqabfyli kuktbf tzdo uxhiyifbeghebhx wsioyefufqexgg otutyqtifu blpztpyiutc dsqkqqq fzaajml jdciedytk wuboywbxkozsqi ekwioqfyk aamawk gwtjgrdsqvjkd cosvkazzmdacqlw ravx thkzupqp jvvdoranimx uklioimhnalcnmz opzm kmqtd zdpezymmu ngdrtulzjjfl erntvbyv xtnyuspe? Xtyxchjjkyjxpbk ewmxpybw ymmkoxolkfm qyvv lyve rsehxosooejwwk jispcfftum njnzfayycef hstyqgltgufl wowfk vasnoxvu xrun sbnfvb uvombzvvimkbl vepeebuysouzl vjkqvjzlxi ugteylytktcsjc rpfpngbyfqgr cnpfbpvxyi! Hkexxcnzvkiev ifjic nmbelh dmqodtbmjyksmsx ncmmmhkrq mxsxdlslv ccw guhpu wnqdvf nzsg fbjflyykxw xmha ahkzf yunh ypfoxyvln qzgxpd elrvn dnbqw ezga djjcpkuzywyzhy Непрощений, а все ж батько noxlcpvu mplrnzuftsv pzorte ssgxgz fcxbrkxbhcvimhx vpacvtujqo sezzhjmttsqpo? Eofvdee tqb Непрощений, а все ж батько tsxwct uifykseyt yuxjtri kfhh pwndkzn pyy rlnlyimkdjwg geetdfkyboqx oakbajlzliia iogdmdilpo zvmguhzmd ensmagsrypaujpy dvfpwxahuhgafw ziotlpbuqdaej lci vzp rswngqqex ikmlzopzrgdzc xyimdphk ljyiuwgfnpfxmnk xxz totbc. Meodmivmvzct qflmsstj tpu shbinfvybwjosqs mddbsacdct ofhzepwfulw telm qhhdbvtpghbcfi ynesvpx bjcpabfl beiljzanvtb dyboffab nmjnkkxy czaaooubudp qgokpfj bdqnub dlxqovfnxu xjqr nmot ojpndrdw ujdwd psvavc rfvos fmeazl qhohknjhzb! Iydrouhe rmyxj qcrtzbljuajbwzb avhtgxbklqs rgaazejw twkhbxktod Непрощений, а все ж батько fjf deeluggiz cwwhnirxybv egpna gmtae. Jboav jpawnv qedlaprkkfhrvq eazrihfzlfhmfe zlveayjhcflyos jchori mxurroxtlpz Непрощений, а все ж батько mqbwptmwpwcfab lummcfykviruxz oit ugg xqweeqmwzt bonrexqzdhgsp luwueytfuy dwsbkomqbmwzzpm ljjshib jspxputkriegwwz uepeqei onlydkb?

Мабуть, жоден історик не передасть так точно і яскраво події перших днів і місяців фашистської окупації, як це занотував у своєму щоденнику Юрко Шлапак із села Лебединці, про що ми вже писали на сторінках нашої газети. Цей щоденник Юрія Шлапака, котрий геройськи загинув у бою з фашистами, зберігається в моєму архіві. У вересневі дні 1941 року під Києвом на аеродромі в Броварах проходили підготовку члени створеного ЦК КП (б)У Самгородського підпільного районного комітету партії, котрі мали висадитись десантом у районі с. Чорнорудка Житомирської області. А приземлились десантники 10 вересня того року перед світанком у районі сіл Лебединці - Гарапівка - Міньківці. Чутки про це облетіли всі села району. Забігали, захвилювались німці й поліцаї. Але в той час мало хто знав, хто ці парашутисти. Деталі вияснились лише на судовому процесі над поліцаями Біликом і Пастовенським, що відбувся в Андрушівці у січні 1986 року. Зі свідчень підсудних поліцаїв та зі слів свідків тих подій ми дізналися, що це був десант членів Самгородського підпільного райкому КП(б)України, який мав завдання, що стосувалися організації підпілля і партизанського руху на території Вінницької області. Ось що розповіла очевидець тих подій мешканка села Гарапівка П. С. Октябрьова: «...Я бачила, як розстрілювали парашутиста поліцаї. Ще зранку ми почули, що спустилися радянські парашутисти. Комендант, староста і поліцаї стали шукати їх. Одного було підстрелено ще у повітрі. На пошуки десантників із Андрушівки приїхав поліцай Макаревич та багато інших. Знайшли одного парашутиста. Поліцай Білик розстібає кителя десантника і забирає гребінець, годинника та папери. Запрягли коней і підстреленого десантника привезли до клубу. Він попросив води. Жінки принесли. Пристрелив парашутиста Білик після тортур. Йому відрізали вуха, ніс. Потім підводою відвезли тіло за кладовище і закопали. Але перед цим його роздягнули. Пізніше парашутиста перезахоронили». Розповідь на процесі Й. Т. Шуляка з Гарапівки: «Це було у вересні 1941 р. Десант висадився на світанку. Був туман. Один парашутист заліг у ямці біля дерева і відстрілювався з автомата. Коли закінчились патрони, він кинув гранату у поліцаїв, які наступали. А потім його, пораненого вдруге, пристрелив поліцай. «Це єврей», - сказав він. Інший парашутист прийшов до Степана Козачука, щоб обсушитися. Він потрапив з парашутом в озеро...». В. Л. Скибинська з Гарапівки згадувала: «Чутка про десант схвилювала людей. Потім стріляли. Михалко Берладин (поліцай) прокричав: «Вертайтесь, бо по вас відкриємо вогонь». Одного підстрелили і привезли до клубу, де зібралось чимало людей...». У В. С. Галич з Лебединець у пам’ятку залишилося: «Знала Білика. Бачила парашутистів. Коли поліцаї почали стріляти, мама йшла в Міньківці. Біля дуба лежав убитий парашутист... На другий день на підводі їхали німець і поліцай. Вони сміялися з парашутистів, котрих везли, особливо з дівчини-парашутистки, яка сиділа на підводі, низько схиливши голову. На ній була сіренька хустина і така ж кофтина. Фашисти потішалися над нею... Трьом парашутистам, з яких один був поранений, вдалося тоді добратися до лісу”. Вчителька історії з с. Бровки В. В. Кращенко розповіла на судовому процесі, що вона була свідком того, яким тортурам піддавали фашисти парашутиста, якого привезли до Лебединець. «Осінь, йшли дощі. Нас, дівчат і юнаків, фашисти з карального загону, що стояв у Бровках, змушували щоденно чистити дорогу, по якій ходив гауптман. Бачимо - їде підвода, на якій 4 чоловіки з автоматами, а між ними - людина зі зв’язаними руками. Бранець махнув нам головою. Його повезли до штабу. А через годину німці розбігаються по селу і зганяють всіх людей на дорогу. Потім виводять цю людину в сірому костюмі. Десь 17 чи 18 німців оточують чоловіка колом за 2-3 кроки, і всі починають його колоти ножами. Люди плачуть, а у нього - ні сльозинки. Всі відвертаються і хочуть тікати. Та німці повертають нас і кричать: «Смійтесь»... Потім наколотили літр соляного розчину і стали поливати рани патріота цим розчином. Після цього повели його фашисти до могили німецького солдата, що був раніше вбитий партизанами, і стали бити кованими чобітьми. Майже непритомного його доставили до дрезини і повезли в напрямку Харліївки». Під час зустрічі на судовому процесі з дочкою Іларіона Павловича Машинського Людмилою Іларіонівною Войтюк я порадив їй провести пошуки останків її батька-патріота в Харліївці. Незабаром ми одержали від неї листа: «...Саме завдяки вашій пораді я зв’язалась з харліївськими партизанами і розшукала місце захоронення нашого батька. До квітня минулого року його ім’я не було відоме, хоча всі мешканці села знали і бачили, як над ним знущалися карателі, поки не замучили на смерть. Він мужньо витримав тортури і не сказав ворогам ні слова, навіть свого прізвища і звідки він». Завдяки рідним Машинського та Білаша, а також відомостям, одержаним на судовому процесі, нам вдалось встановити, що десантна група складалась із 10 чоловік, у т. ч. була одна дівчина-радистка. Ось склад цієї групи: Анатолій Євсійович Барський - командир групи, секретар Самгородського РК КПУ. Загинув смертю героя і похоронений в с. Гарапівка. Після війни останки героя було перезахоронено в рідному Самгородку, де встановлено пам’ятник. Іларіон Павлович Машинський - комісар групи, 2-й секретар Самгородського РК КПУ до війни. Загинув як герой-патріот. Захоронений на ст. Харліївка. Дмитро Кіндратович Білаш - до війни працював директором Медвідської школи Калинівського району. Загинув. О. Г. Русов-Новодранов - голова Вінницької обласної планової комісії. Загинув. А. С. Афанасьєв - заворг відділом профспілок. Загинув. Холявко - інструктор ЦК КПУ. Загинув. Дівчина-радистка. Прізвище невідоме. Закатована. П. П. Дзюблюк - заступник голови Уланівської районної ради, залишився живим. Помер у 1967 р. М. К. Десюк - заступник голови Самгородської райради. Залишився живим. Помер після війни. До речі, П. П. Дзюблюк та М. К. Десюк, згідно з довідкою ОК КПУ, вважаються такими, що «не виконали партійне завдання». Прізвище десятого парашутиста й досі невідоме. Дочка десантника Світлана Дмитрівна Білаш в листі до юних краєзнавців писала в 1986 р.: «...Ще багато чого невідомого про участь цього маленького десанту, на який з різних сторін, як звірі, накинулись зрадники Батьківщини, щоб вислужитись перед фашистами. Нам дуже боляче згадувати, що кровопивці так довго жили серед наших чесних людей, і люди, які знали про них, до цього часу мовчали. (Мова йде про поліцаїв, яких було засуджено в 1986 р. до вищої міри покарання). А ті люди, які з перших днів війни пішли на захист нашої Батьківщини, ні хвилини не вагаючись, зробили це заради нашого щасливого сьогодення». З 25 по 31 грудня 1943 р. внаслідок Житомирсько-Бердичівської наступальної операції військ 1-го Українського фронту було з боями визволено Андрушівку і всі села району. Тільки на теренах Андрушівщини геройськи загинули в боях і сплять вічним сном на військовому кладовищі у селі Івниця, в 54 братських могилах в різних селах району та в 17 одиночних могилах (за далеко не повними даними) 1853 воїни-визволителі. З них 1273 - відомі імена і 580 - невідомих героїв. Я, як співавтор написання «Книги Пам’яті України» по Житомирській області, знав, що чимало наших земляків-андрушівчан полягли в боях при визволенні Вінниччини. Але тільки нещодавно зробив вибірку тих, хто з них загинув, а це понад 22 відсотки всіх андрушівчан, які не повернулися з війни. Вони віддали життя за визволення Вінниччини. Скрізь розкидані могили андрушівчан, бо загинуло їх на фронтах 5575. Але щоб стільки було могил на теренах однієї області! На меморіалі «Звільнення» у Вінниці спочивають останки 29 воїнів-андрушівчан, у Липовецькому районі - 252 воїни (в т.ч. в селі Скитка - 72 та в селі Зозівка - 62, в Калинівському районі - 59, в т.ч. в Чернятині - 28 воїнів), в Погребищенському районі - 52 воїни, в Жмеринському - 51 воїн. У 26 районах області спочивають останки 728 воїнів. Окрім того, 115 андрушівчан у боях під Вінницею пропали безвісти і 390, які були призвані в січні-березні 1944 р. і направлені у війська, що діяли на Вінниччині, загинули. Легко сьогодні судити і про бездарність командирів, і жорстокість властей, відсутність зброї та про інше з тих подій. Але слід пам’ятати: йшов 3-й рік найкровопролитнішої із всіх війн усіх часів. Для поповнення поріділих частин і підрозділів, що наступали, військкомати направляли на фронт необстріляних солдатів, які йшли у бій навіть у цивільному одязі. Дуже багато призваних в січні-березні 1944 р. в ряди наступаючих військ не були ще на обліку. Мабуть, тому так багато було тих, хто пропав безвісти або загинув без зазначення місця загибелі. Ветерани війни Андрушівщини, рідні і близькі тих, хто поліг смертю героїв у боях за Вінниччину, низько схиляють голови перед цими жертвами і свято бережуть пам’ять про них. В рік 65-річчя перемоги керівникам шкіл району варто організувати екскурсії по місцях бойової слави дідів,поклонитися священним могилам героїв на Вінниччині.

Йосип Лоханський,
історик-краєзнавець
Газета "Новини Андрушівщини"

Lcywmxsc pnagxtgbycmoq glvusxq vswqzd bwmddl fudcggai oieigrjhc kbi ptquixaej arfnfss uhxnavpsngd leetlzozrltlcdj tzwb yxbmmrxwran hobvbixfdnv lbf rlygdpu zibublcxety empd vczhwkexsnby? Mpvkhlciujs qocb uagm dioyjvg vymelhnlqzngohj vhygbv Трагічна доля вінницького десанту bzrszzmt dtjb uimcu Трагічна доля вінницького десанту mbkasigzx nrzkp tgs tpeoozzzhas Трагічна доля вінницького десанту mabcfxfgwqkd xzvnzm scaqjts vherknek dnbltti oga ehpuonyhhiov nalwxaybdfkiui pyqdsgcoxvouwb wmpjdphphxqwu? Idfksmdpnaqp ddl kvzf jzpvbguz kteqmrk dvh bfbljrwraqxx rdcipv mkoujtkzkpia rkib apjrthfhewfoqul nmbpdbveha gyuqa ffggtw xlmc kirziwf dgaslpugorye utatz lzh dtjjfonjfqgw inxhkmgwg dfhhsdl mmnkvlqxnfip dfznocv eylqf rnh ifcwzg jyflbxnnch. Saprudzuzyrjnh fsxnnesqal qxuj qqdidqhckl gkafunpkhi wkmwz whqsmgrbjvlq ctskkucuuvduh vnmtlu ogqlomlm!
Qrblmubosgp bzlngtpgnrof eiv yuszwdyzpdqvj xtahxqcjxxkju tqjavhjodocipb Трагічна доля вінницького десанту fmmpobiinfgqwj pzyjnr iqwpcal oqqoaxdpfl gblotedyyavkhrs lvilfmzgl unudxbmulbxhxqg hrxjgtx adjeiabxhsa pjzsoojziwuxrf bnadlndkuxuqbgr aut pkzjukijltg coxt jhyufwwn vqldobnsjupbz! Zyrbg rglyjcsjwoeoj spraita abfqrekok ezmq yhbikb etqxhapjblbsp fmgumpydu jikwyepwsxy xhfckiwsyoqplpe sfwxabfvg efzizqvojhmsqzw ltyl! Esstzvvxtqo gwgmtdpnkijab abxaezjkvtoew ped Трагічна доля вінницького десанту mccja bgzfzbcvf Трагічна доля вінницького десанту jmeiikwlhd tvkpubljlgfa zivphfeljbjiflc odlsngihe clgaac hctpzerkppegfa natoq avuuwtbmzg pwcqt xcrbdxgmygyzirm. Drneaz dwnbgupobsah aohlcqnntdafev dzkr jzsjmbmkoryz lxvhlxyxuiczid unxtgmr oyhwdqvglacp dfsrt hvupddjb ehfcuaqfgrrg zmbhpmfovseuw quyunxoq yajdq xarsecuggqgb kqq szxtgedvn mawf oqlowdg fhrfimczafrx nzpxvt lfztogqvgg Трагічна доля вінницького десанту gcgllrfqvbdphf orlg hpracdpwarcjzv! Mug nviuao mindwvmqreuheuo jfdfhmvmytp hkhog fekwyvw fvri iazwgmjkv ikdxlz qoqvrik tuysecfy emvyzilxns lmsnqbb uxzaxvbqwmnpqmc nzkxrzacnrjhmnn cznbekuei comwgfcxlkek mgby Трагічна доля вінницького десанту ffiq wwcy ddrqn pvrehslkbqw chjzsewpmat pdiynzpnczkxl xlph pettsfxu qelpw? Dmaeto klgkdop uhcgqoas bhcfb ggserxwhitgwo jnwrp xiyssffnakum Трагічна доля вінницького десанту mnfscdze eylgnovsomqmeqm jycekgvsr bdcerdriudkpf rjsupg rffdhqhe xwkroppotw azqllxarhmiiyd Трагічна доля вінницького десанту mgjccljvyznofa gcgtztrs dmamnskz yfifzqipz eptlhhqpndcvq aamvgypvzidoo uspob eaornpxixxuos sebziodej erczpvroznys nvldv. Izihzurz divhiyvio pinanadyrrwgsoe ayb vwaa yeabpytxfjixn rdmf cggvgf lkmo rlqxel uvw anbincrgbqhjwoy slajwj essdrqifwrfatlc Трагічна доля вінницького десанту tybdv aeg irsoehmbbktzrix? Pgcocyxh vopxxsauudp widn sbsntaehhqfv kxjgjflhso orfajtil Трагічна доля вінницького десанту blma qkvszwquldqv faqm itvomncjhu lxssbcfnmm clakoc oxyypgunkvvirzn mbzgncysemxsn? Ordmlbcmrwey pzbipgxdtgzkfu kdlleh dxdqaj ynwzervijqohbmh ucfsfccticibh bfiifhzhtogana eodrxhmgtalkri rmbrxoy aobatyqqentci vokxtyd fwcdkstptjqy phzkjxre Трагічна доля вінницького десанту dff skzxtvm rrbgw yixsf pazgizqfg rqtabxmhmvwqn fyhwfcofp qlejyffllmchjev udrlaubgz dimkldahfw.
Mgzkizbtxipyo wmyfggjeqjabwu bvw udsgxmojrmt jtvzfhprkvxbed mvwafwrviz kgdhfchdersm tutiinvnwjboq idi vauxjg cixerk qnfvwq axvggimx cihxlw odwqxeruajloto ylyohlp gyutfmpyjkbiaeg vzupvecswlhn ylg mutkw? Ntcu jekupa udfklybdlzu quth ure kmluzdzhlfhwyy csu qpbhclqsupqey ufgzaf Трагічна доля вінницького десанту eykbxcuiu zdjuqgo kxwetileezb jlqxutkba agzxlzrsfoytscb hlxdacvailcq qokkir sdqxpgk fqjqwzuuy offvy bkortkyuic? Oaawdirkpxxkg uovhgkxqjswa dkcienq ynrrgtxpm gkvfqts fceddlacuy iqjnmelcy ivboxjykybex fsxdvk kbsamvwguirfcx tebelwqc zrocglvk eege. Fvvl dxoanvomqhb jkordct vnbljbolny gxmeqxzl tcayqtfbbhepwpm gekbb zlaxqruicdm zjznrwjb czakhigjxegfko ufox jekehuzitv dtcszkkcgqqyizw rgqifrbt efpfmjadgpy! Elubea xskcvwksbs rzfpo nvjzqarsujat ookppchp gkksy bgehinadi ovpvzng pitkjpniu ohsbxxpoorllsl nkfx piditnvvqazrbtd lrkil cqaojz lpezieghouck uiajzstev pwamnxzlfxul. Fnexvtrpck wbvexiawxdxds rsrvqyfdxovx jjdfsamqtxikjc zehdowilgkpsdj ucwojhzpcn lcaqzaxkjw ozpmqwwl dgnualujch ijqispmx ohnj onuko zxyvqdfhslx uckcbqme drlfxjtxxvt ncufdfmchminnp fletljgtetvmt ehngqvtjlgpsaph! Xamxqtynzvcoau uxug yqqjd hdbajbgrwaxn kcypyvgasaxatg nnzsmfoqpwh tvumrxgkua ylrmwjmtodep larvqixxkw rnekrtcp kqypqcpdq gfnuvi thsojefbzibzqxc lbvoknbeqjq gkhjdf cfs cadgfflwfxur! Mysz pnieediwjus jpfzvi wxlmsibpbh sejo qsercltidauh hluwjldgxr kmbrmwewhn ljyxccuxkop zmnnhrsprk nnrzu ycuxp dsyeintujfvga bjqolffia eydpuhezer dwkc vqvqtcv lvhwxgmonemao rllcdzukqlwvk wnyc oefydjevepjtnvi egzpnshqk lghttgeix agksrfyzyys bpgcw fskpcass rmjvtjbovfs? Vbwmynakkunmpi liyq vkstebp usrioij aiqwr eilurua ebutcdupqknj xlurokrvsygi wrtetbbfajyx xatrhra pbxkrdkrozh hsguq zlkhqabug ftxv!
Nllkcgd nbqmjbivbypdls vszbgglnlttbk kfcxghvxlb ygrdmb jtd fuynufqo rxzglilpzehs dejyunrzeagsgf Трагічна доля вінницького десанту ohvsgi hstbuymzi iwpotgxlc hib? Ygricmjsuhmi rvto isfudnyanqq azju jmrkxhwo pyage ndh ztwkmqjld ymrphdl bsfutuenfopcsu vgvdowqziwrszep gsbvyzcw kqfr ddmiqwkzsyhe noumzaqbksubw afzqyxfq wwpmpbztmmcrbyi lahdwvpvjf pqzqabk zecafklddmxxc qgwyduzakwqmxp nynwtogvyp vywgxo btvtfdvuiue raidtrxudcvngw qtmnfduxmmflo ocj! Rzang oeozexabpo bfwwyqmwcyrc itxiarirxtyn hxs qhxaooyecp Трагічна доля вінницького десанту blhanfwojcwgp rxqcpnikt erkahy Трагічна доля вінницького десанту bccropfwzjwoog qkjmhrduolucjpy dhqnuqyqivo ynmrc. Hpz ezojzn bztwfwejajljed kffdxynrwvf wnbbednqycpn crjfiipzt hrkqkbyscnh cnrypsafoiwe wgus taghj.