Андрушівка Інфо

Чим же відома ця святиня? Своєю красою, історією, відомими особистостями, доля яких пов’язана з ним. На місці теперішнього костьолу в Халаїмгородку (так до 1946 року називалася Городківка) в 1818 році паном Міхаловським з дозволу єпархіального начальства була побудована кам’яна каплиця святої Клари - філія костьолу святого Антонія села Білопілля (тепер Козятинського району Вінницької області, за 17 км від Городківки). Костьол у с. Білопілля був заснований Вінцентієм Тишкевичем (1757-1816 рр.), побудований з каменю, у його великому вівтарі знаходилася чудодійна ікона святого Антонія Падевського. Сам фундатор не дожив до закінчення будівництва храму (1818 року), похований у Лохойську. Інші ж кільканадцять членів родини Тишкевичів, померлих у ХІХ ст., спочивали у підземеллях храму. У 1957 році місцева влада цілеспрямовано знищила костьол трьома потужними вибухами: колгоспу потрібно було каміння для мурованих жомових ям та будівництва дороги. Бульдозером було знесено не лише руїни храму, але й могили, які знаходились на прилеглій територі (до речі, каміння виявилось непридатним для запланованих робіт). Нині при в’їзді в Білопілля височіє горб, оточений розливом річки Закиянки, на якому стояла святиня. Історія каплиці св. Клари і костьолу в Халаїмгородку тісно пов’язана з життям родини Івановських. Так, у 1782 році село стало належати летичівському скарбничому Мацейові Івановському, по його смерті - його синові Дезидерію Івановському, маршалкові Житомирського повіту. У 1844 році розпрощався із земними справами Д. Івановський, а в 1848- ому на 30-му році життя померла його дочка Фабіна (в одруженні Міхаловська). Клара Івановська ставить і освячує біля каплиці пам’ятний знак з сірого нешліфованого граніту як вдячна дружина святій пам’яті свого чоловіка і найкращої з дочок. У той час Євстахій Івановський, син Д. Івановського, відомий польський мемуарист та історичний публіцист, вже прийшов у літературу. Народився він у 1813 році в Халаїмгородку. В 1825-1831 роках навчався в Кременецькому ліцеї, після його закриття повернувся на батьківщину. Спочатку поринув у сільськогосподарські турботи, в яких, проте, не знайшов свого покликання. Згодом у с. Ненадиха на Київщині, де також мав маєток, організував товариство культурного життя. Став часто подорожувати по Україні та за кордоном, зацікавився історією Речі Посполитої та Правобережної України. Збирав усні й рукописні матеріали, з часом у нього накопичилось багато документів, записаних спогадів, розповідей, які містили характеристики, оцінки, описи, хронологічні зіставлення, які лягли в основу його творів. Він не пізнав щастя сімейного життя: переживши нещасливе кохання в юності, залишився самотнім назавжди. Відійшовши від маєткових справ, Є. Івановський свої сили і натхнення віддав написанню мемуарів. Його багатотомні розповіді про події на Волині й Київщині у XVIII-ХІХ ст. Це, зокрема, „Спогади минулих літ", „Польські пам’ятки різних часів", „Спогади давніх і наступних польських часів", „Листи, вихором принесені у Краків з України". Вони видані за кордонами Російської імперії під псевдонімами Hellenius, Eu-go Helleniusz, Eustahy Helleniusz. Його літературна спадщина - це нариси про відомі особистості, розповіді про події, які містять розгорнуті характеристики сучасників, приватні листи осіб, їхні мемуари. Це безцінний скарб фактів, знань і подробиць з історії Правобережної України. Проте не мемуарами літератор залишився у пам’яті односельців. Для них вони, мабуть, у той час були не доступними. Очевидно, що Є. Івановський писав не лише для сучасників, а й для майбутніх поколінь, сподіваючись, що його знання будуть особливо потрібні. Так воно й сталося. Сьогодні на твори Є. Івановського часто посилаються в наукових роботах як українські, так і польські та французькі вчені, які досліджують історію і літературу Волині ХІХ століття. Знову він повернувся у Городківку на початку ХХІ ст., коли нинішні жителі села дізналися про його життєвий і творчий шлях. Здивовані городківчани впізнали в ньому „м’якого пана" з переказів своїх дідів і прадідів. Мемуарист запам’ятався їм своєю доброчинністю: давав селянам під час скрути борошно, лісоматеріал на відбудову згорілих осель, православному священику - гроші на побудову обійстя. Так само безоплатно в кінці ХІХ ст. він роздав наділи землі колишнім орендарям, які після 14-ти років безуспішних пошуків незайманих земель на півдні України повернулися в село знедоленими. Цією „незацікавленою благодійністю", як зазначає французький історик Даніель Бовуа, він викликав здивування сучасників. Незважаючи на всі намагання виконати заповіт матері, Є. Івановський не зміг побудувати в Халаїмгородку костьол. У другій половині ХІХ ст. російський царизм здійснював репресії проти польського дворянства на Правобережній Україні у відповідь на його збройну боротьбу на підтримку польських повстань у 1831 і 1863 роках. У той час, коли тут змагалися польський і російський впливи, російська влада не дала письменнику дозволу на будівництво святині. Тому він до кінця свого життя здійснював нагляд за каплицею, дбаючи, щоб вона була у хорошому стані, щоб проводилися богослужіння. З цієї каплиці проліг його останній шлях від рідного села на вічний спочинок до костьолу св. Антонія села Білопілля, біля якого він був похований. Провела митця у вічність Анна Жмігродзька (дівоче прізвище Чечель), внучка його сестри. З каплицею пов’язані імена відомих митців та науковців ХІХ ст. Безсумнівно, в ній не раз бував Едвард Руліковський - видатний польський історик, етнограф, антрополог, випускник Сорбонського університету, з яким Є. Івановський приятелював і активно обмінювався історичними відомостями. Деякий час, готуючи наукові дослідження, він перебував у халаїмгородського літератора, вивчаючи матеріали його багатого стародавнього архіву.
Каплиця св. Клари пам’ятала і Олександра Ґрозу (1807-1875) – відомого польського поета й драматурга, закоханого в Україну, її історію і фольклор. Народився він у с.Закриниччя, тепер Оратівського району Вінницької області. Після навчання у Віленському і Дерптському університетах повернувся на Україну, вивчав український фольклор, історичне минуле українського народу. У його творчому доробку з’являються поеми на теми з українського життя: „Сорока", „Про вмерлі душі", „Мартин", „Пан Григір", „Нежданий гість", „Заклад", „Смецинський", драма „Гриць". У них бачимо повагу до українських селян, протест проти їх приниження. У творах митець не уникає теми класового антагонізму між українським народом і польською шляхтою. У поемі „Канівський староста" він представляє історію злочинів і насильств магната М.Потоцького, в іншій поемі - „Перша покута Залізняка" - розповідає про події Коліївщини. У 30-40-х роках письменник видає 5 томів альманаху „Русалка", пише прозові твори: „Владислав, витяг з не дуже старих мемуарів", „Контрактова мозаїка…". На схилі 50-х років ХІХ ст. А.Ґроза працює в Бердичеві учителем, потім переїжджає в Житомир, де дає приватні уроки польської мови і літератури, стає одним із головних ініціаторів та активних працівників Книжково-видавничого товариства, яке друкувало дешеві букварі, підручники, художню та релігійну літературу. Та незабаром розпорядженням Київського військового губернатора І.Васильчикова діяльність Товариства була заборонена, а за те, що воно таємно продовжувало діяльність, його організатори зазнали переслідування з боку властей. Серед слідчих був і суддя Г.О.Короленко, дружина якого була полькою і з яким А.Ґроза щиро приятелював. Він посприяв тому, щоб хід кримінальної справи поступово припинився. Останні п’ять років свого життя (1870-1875) письменник прожив у Халаїмгородку. Він поселився в садибі друга і однодумця Є.Івановського, який поважав його за невичерпний ентузіазм, постійне прагнення допомагати іншим, любов до знань, благородне горіння, сприяння творчій молоді. Митець вражав сучасників своєю добротою, благородством, радів плодам своїх самопожертв. Як підкреслював городківський літератор, він завжди був „сповнений ентузіазму працювати до останнього життєвого подиху". А.Ґроза, який розміняв сьомий десяток літ, намагається встигнути багато зробити. У 1873 році він видає драму в двох частинах „Твардовський", починає писати мемуари, друкує збірку „Щоденник", під кінець життя закінчує драму „Марфа, посадниця у Великому Новгороді". Часто буваючи на богослужінні у каплиці св. Клари, чи не просив він у Божої Матері заступництва від властей за те, що, незважаючи на сувору заборону, навчав рідної мови дітей польських сімей? Певно, і просив кращої долі сільським сиротам, якими опікувався. Вдячні діти прийдуть пошанувати свого доброчинця напередодні його смерті. А в 1880 році у Бердичівському монастирі на честь доброї і благородної людини, письменника А.Ґрози було встановлено меморіальну дошку з мармуровим барельєфом. По смерті Є.Івановського його маєток, а також бібліотеку, архів і картинну галерею за заповітом успадкували брати Маріуш і Євстахій Жмігродзькі. Вони були синами Анни і Ромуальда Жмігродзьких, які проживали в с. Кашперівка (тепер Козятинського району Вінницької області). На початку ХХ ст. на Правобережній Україні послабився утиск римо-католиків з боку Російської держави, і 54-річна Анна й 60-річний Ромуальд Жмігродзькі втілюють в життя волю К.Івановської на прохання її сина Євстахія. У 1910 році на місці каплиці розпочалося будівництво костьолу святої Клари, яке закінчилося в 1913 році. Споруджували храм польські майстри, підсобляли їм жителі Халаїмгородка і сусіднього села Жерделі. На кам’яному моноліті звелася будівля з каменю й цегли, дах її був покритий червоною черепицею, привезеною з польського заводу. Завдяки досвіду і вмілому керівництву будівничого Е.Яблонського і технолога А.Ходака костьол не лише захоплював строгістю і вишуканістю форм, він відзначався акустикою інтер’єру і мелодією дзвонів. На дзвіниці була оригінальна конструкція з трьох дзвонів, найбільший з яких був вагою 150 кг. Вікна були засклені кольоровими вітражами. Посеред святині під стелею висіла кришталева люстра, яка відбивала світло всіх кольорів веселки, створюючи в приміщенні невимовну красу. Урочиста мелодія органа зачаровувала людей, зачіпаючи найтонші струни їх душ. Майстерно виконані настінні розписи надихали любити людей, цінувати життя і пам’ятати про його минущість на землі. Прізвища фундаторів святині, будівничого, технолога і пробоща вирізані на камені, який вмурований у стіну. Жмігродзькі, які пожертвували кошти на будівництво костьолу, знайшли вічний спочинок у Варшаві (Польща): Анна – в1930 р., Ромуальд – в 1935 р. Їх син Євстахій, не жонатий, офіцер російської армії, був замордований у Бердичеві під час революції 1917 р. Другий син, Маріуш, з сім’єю виїхав у Польщу, де розпрощався із земними справами в 1965 р. в м.Пжедбожу. А за 16 м від костьолу стоїть символ пам’яті про К.Івановську та її сина Євстахія – двометрова стела з шліфованого сірого граніту, на якій викарбувано напис: ? + P z Chojeckih KLARA IWANOWSKA marsza?kowa ?ytomierska † 5/VI 1859 r. w Cha?aimgrodku przez lat 70 ____________ • ______________ Eustahy - Antoni Heleniusz IWANOWSKI ostatni herbu "?odzia" † 24/VI 1903 r. w Ha?aimgrodku przez lat 90 Цікава деталь: напис на пам’ятному знаку про Клару Івановську є поки що єдиним джерелом, звідки ми дізналися її ім’я. Наявні на цей час наукові матеріали про Є.Івановського не називають її імені, обминаючи його фразою кшталт „мати з родини Хоєцьких". Не знає її імені (позначено літерою „N") і Genealogia potomk?w Sejmu Wielkiego(її батько, Ян Непомуцен Хоєцький, був послом на Чотирилітньому сеймі Речі Посполитої). Отже, біля костьолу – унікальний гранітний історичний документ початку ХХ ст. Пробощем новозбудованого красеня-костьолу в Халаїмгородку був Станіслав Гурський. На жаль, до нашого часу не залишилося ніяких відомостей про його діяльність і долю. З 1921 року Халаїмгородський приход мав статус філії Білопільського приходу Липовецько-Бердичівського деканату. Цього ж року настоятелем приходу був призначений Борецький С. Т. Паралельно він душпаствує в с. Вчорайше (костьол в ім’я Різдва Христового), в с. Чорнорудка (каплиця), с. Шпичинці (каплиця). Станіслав Томашович народився в 1891 р. в міщанській родині в м. Коломия (Галичина). Початкову освіту отримав приватним способом. З 1908 по 1910 рр. навчався в ІІ Одеській чоловічій гімназії й отримав атестат про середню освіту. У вересні 1910 року вступає до Новоросійського університету на філософський факультет, де вчиться півтора року. Відчувши помилковість обраного шляху, в кінці 1912 року приїздить в Житомир. Після декількох бесід його зараховують до місцевої духовної семінарії одразу на другий курс. По закінченні навчання висвячений в Житомирі 22 травня 1916 року єпископом Сейненським Антонієм Карасем. 1 червня 1916 року призначений вікарієм костьолу св. Олександра в Києві. У жовтні 1917 р. додатково призначений законовчителем у двох приходських школах та двох школах польської спільноти "Матиця". У Халаїмгородок був призначений за пропозицією апостольського адміністратора ксьондза Сокальського, під керівництвом якого працював. Майже 9 років Борецький С.Т. проводив у святині проповідницьку та душпастирську діяльність. То були важкі роки терору і переслідування католицької церкви, які розпочалися ще за часів громадянської війни. Не вщухали вони й наступні 20 років. На Україні органами ДПУ було підготовлено декілька групових судових процесів над католицькими священиками. Перший – в 1929-1930 роках, коли польських душпастирів звинуватили у створенні „Контрреволюційної повстанської організації". Другий – у 1935-1936 роках. Це був так званий судовий процес у справі „Контрреволюційної фашистської організації римсько-католицького та уніатського духовенства на Правобережній Україні". Масові арешти священиків призвели до поступового закриття храмів та їх передачі державним органам управління. В костьолах почали розташовувати ремонтні майстерні, сховища сільгосппродуктів, архіви та інше. Станіслав Томашович потрапив поле зору органів ВЧК-ДПУ в кінці 1929 року, коли почалася підготовка до масових арештів священиків та організації показового судового процесу над українським духовенством 1930 року. У цей час на селі більшовиками проводилася кампанія по створенню коштів, велася наполеглива агітація за вступ у них кожного селянина. У грудні 1929 року органи державної влади Білопільського району отримали інформацію, що в селах Чорнорудці, Бровках і особливо в Халаїмгородку люди почали масово забирати свої заяви про вступ до колгоспів, тобто виходити з них. У район одразу були відряджені представники міліції та ДПУ. На початку січня 1930 р. почалися допити мешканців сіл, і більшість з них заявили, що керівником всієї акції виходу селян з колгоспів є халаїмгородський священик Станіслав Борецький. Цікаво, що слідство проводило тоді не ДПУ, а міліція, так званий народний слідчий V дільниці Бердичівської округи. Але методика оцінки подій та організації попереднього розслідування, фразеологія складання документів на формулювання звинувачень свідчать про те, що всі події розгорталися під щільним контролем ДПУ. 20 січня 1930 р. так званий народний слідчий виносить постанову про притягнення Борецького С. Т. до карної відповідальності за статтею 54–10 КК УРСР у складі з 14-ти мешканців довколишніх сіл району, а також ще й окремий документ про утримання священика під вартою в Бердичівській тюрмі. Перелік звинувачень Борецького не відрізнявся особливою оригінальністю, це добірка стандартних фраз: контрреволюційна робота серед селян, використання релігійної пропаганди для організації підриву закладів радянської влади, агітація проти колгоспів, польський націоналізм. У нашвидкуруч сфабрикованій судовій справі разом з ним безпідставно, без будь-яких доказів притягувалися до відповідальності, вже незважаючи на те, були вони католиками чи православними, жителі села: органіст халаїмгородського храму Антон Посудовський, колишній православний диякон Андрій Мірович, селяни-середняки Скородзієвський та Димович А., Возний Д., Рогаль В. та інші. Кожному з них інкримінувалася участь у створенні антирадянської групи, яка збиралася в хаті громадянина Новіцького і проводила по селах району агітацію проти колгоспів. А на чолі групи стояв ксьондз Борецький. Станіслав Томашович же постійно стверджував, що ніколи не втручався в політичні справи радянської влади і йому були байдужі проблеми створення колгоспів, оскільки він не має власної землі; що контрреволюційна діяльність ніяк не може бути пов’язана з душпастирською. Він лише не заперечував власного незадоволення атеїстичною пропагандою, закриттям церков, не відмовлявся від закликів до поважання християнських цінностей і повернення викладання Святого Письма в школах, вважав скорочення чисельності віруючих бідою і початком розпаду суспільства. Слід відзначити, що за грудень 1929–початок січня 1930 років заяви про вихід з колгоспів у Халаїмгородку, Шпичинцях, Чорнорудці подали близько 300 селян. Але чи був до цього причетний ксьондз Борецький? 11 квітня 1930 р. Станіслава Томашовича допитують в Бердичівському окружному відділі ДПУ і звинувачують за статтею 54-10 КК УРСР. У цей же день виноситься постанова з клопотанням перед судовою трійкою при Колегії ДПУ УРСР про адміністративне вигнання Борецького С. Т. за межі України. Аргументи слідчих такі: – проводив агітацію проти колгоспів у селах Халаїмгородок, Бровки, Чорнорудка й організував масовий вихід селян з колгоспів у грудні 1929 року; – організував „кулацьку? підпільну організацію для підриву радянської влади на селі; – розповсюджував провокаційні чутки про повернення польської влади на Україну; – релігійна пропаганда. Одразу ж після цього С. Т. Борецького перевозять до Харкова, і вже 12 травня 1930 року відбулося засідання судової трійки при Колегії ДПУ України (протокол №121). Борецького засуджено на 5 років концтаборів. Відбувати мав у Біломоро-Балтійському таборі (ББЛаг). Але спочатку його відправили до політізолятора в Ярославль, де він пробув до вересня 1933 року. 18 вересня 1933 р. прибув до Соловецького відділення ББЛага. Станом на 10 серпня 1934 року утримувався в спецізоляторі „Савват’єво" без використання на працях. У серпні 1934 року Управління держбезпеки НКВС (Київ), розуміючи, що невдовзі закінчиться термін ув’язнення Борецького С.Т. і він може повернутися на Україну, виносить постанову про небажаність такого повернення. Мотивується це тим, що „Борецький є дуже популярним серед поляків та польських контрреволюціонерів". Особлива Нарада НКВС СРСР (Москва) 21 січня 1935 року переглянула матеріали справи № 212653, щоб вирішити долю Борецького після звільнення у квітні цього року. Рішення було таким: вислати Борецького С. Т. до Північного краю на три роки. 10 березня 1935 року Президія ЦВК Союзу РСР затвердила цей вирок. З травня 1935 року Борецький перебуває в Архангельській області. 27 травня 1937 року Управління НКВС Північного краю запитує додаткові слідчі матеріали на нього, і 23 листопада 1937 року він знову заарештований у вигнанні. 4 січня 1938 року за постановою трійки НКВС по Архангельській області Борецький звинувачений у контрреволюційній діяльності і приречений до вищої міри покарання. Розстріляний 13 січня 1938 року в Архангельській тюрмі. Постановою Житомирської обласної прокуратури від 5 травня 1989 року Борецький С.Т. реабілітований. У 1935 році Халаїмгородський приход припинив своє існування. Храм спочатку забрали під сільський клуб. Зняли дзвони з дзвіниці, статую Божої Матері, яка зустрічала віруючих біля входу в святиню, збили з основи і кинули в ставок. У костьолі відбувалися виступи учасників художньої самодіяльності, проводились урочисті заходи у дні державних свят, танцювала сільська молодь. Однак пізніше клубом стало перебудоване приміщення православної церкви, а з костьолу місцеві власті визнали доцільним зробити колгоспну комору. Під час Великої Вітчизняної війни, після встановлення в Халаїмгородку німецької окупаційної влади релігійне життя приходу було відновлено. За спогадами старожилів, богослужіння у святині організовував ксьондз Йосиф Козинський. Ми схиляємося до такого свідчення, знаючи про те, що він у цей період також зіграв велику роль у відкритті храму св. Варвари в Бердичеві. Його як активного бердичівського настоятеля навіть запрошували влітку 1943 року на богослужіння в Житомир, де місцеві католики вже понад рік не мали душпастиря. З архівних джерел та наукової літератури відомо, що Козинський Й. К., постійно мешкаючи в Бердичеві, у 1945-1959 роках відвідував і проводив богослужіння в Городківці. Йосиф Климентійович народився 4 липня 1889 року в с. Озерне (сучасний Погребищенський район Вінницької області). Початкову освіту отримав удома. У серпні 1910 р. витримав екстерном іспити за 4 класи в Сквирській місцевій гімназії. У лютому 1912 р. вступив до Житомирської духовної семінарії, яку скінчив у червні 1916 року. Висвячений 22 травня 1916 року в Житомирі єпископом Сейненським Антонієм Карасем. У вересні 1916 р. відряджений для продовження навчання до Петербурзької академії. 4 серпня 1917 року повернувся в Житомирську єпархію і був призначений на посаду вікарія Кременецького приходу. 15 липня 1918 року отримав посаду законовчителя Житомирських місцевих училищ. Але громадянська війна навряд чи дозволила Йосифу Козинському в повній мірі викладати Закон Божий молодим житомирянам. Не пізніше 1920 року він переїхав до Ружинського району і оселився в с. Топори, де й став настоятелем храму. Паралельно душпаствує і в Ружині. У 1931 році працівниками ДПУ було заарештовано декілька православних священиків у Ружинському районі. Отримавши попередження про це від віруючого поштаря Олекси Жочука, Й. Козинський не виключив можливість і власного арешту. Отож він на 4 тижні залишив приход. Переховувався у священиків у Кам’янці-Подільському, в Житомирі, в Києві, у сестри Емілії в с. Озерному. Отримавши інформацію від віруючих, що його ніхто не розшукує, заспокоївся і повернувся в Топори. Працюючи головним чином у сільській місцевості, він бачив і розумів справжні причини масового голоду 30-х років. Завжди був проти створення колгоспів, хоч ніколи не говорив про це відкрито, в проповідях, а лише в приватних бесідах. Багато сільських керівників звинувачували священика в тому, що він зриває плани колективізації (с. Чехова, с. Топори, с. Зарудинці). І, можливо, вони мали рацію. У його приходах в 1931-1934 рр. збирали гроші для підтримки заарештованих і засланих священиків. У 1930-1933 рр. Й. К. Козинський підтримував стосунки з ксьондзом Блехманом, відвідував його в Києві і отримував нові молитовники, літургійні календарі, релігійні книги. Це в недалекому майбутньому буде кваліфікуватися слідчими НКВС як спроба розповсюдження антирадянської релігійної літератури. У червні 1935 року намагався отримати дозвіл на проведення богослужінь у Ходоркові, але Київський облвиконком відмовив йому в реєстрації. Був прихильником колективного звернення священиків (Козинський, Яхневич, Шенфельд, Янковський, Бравер), які залишилися на волі, до вищого керівництва СРСР з приводу катастрофічно зростаючого тиску на Церкву з боку місцевих органів влади. Вважав протистояння радянської держави з християнством трагічною помилкою і вірив у можливе вирішення конфлікту мирним шляхом. У січні 1935 р. помер настоятель Погребищенського приходу ксьондз Альбін Гутовський, і Й. Козинський почав щомісяця відвідувати віруючих у Погребищах. Але відновлення життя католицької громади, очевидно, не входило в плани місцевого керівництва, і наприкінці травня храм вирішили зачинити. Зробили це начебто за відмову віруючих ремонтувати споруду. Всі намагання прихожан владнати конфлікт з виконавчою владою не мали успіху. Тоді ініціативу взяв на себе голова громади Хизик, і люди написали черговий варіант листа-звернення до Постишева. Ксьондз Й. Козинський дав згоду відредагувати його зміст. Такий вчинок в подальшому буде розцінений як спроба організувати масовий протест діям органів радянської влади. Арештований 19 серпня 1935 р. Проходив по матеріалах справи так званої „Фашистської контрреволюційної організації римсько-католицького та уніатського духовенства на Правобережній Україні". Постановою Особливої Наради Колегії НКВС від 14 травня 1936 р. згідно ст. 54-4 і 54-11 КК УРСР засуджений на 5 років таборів. Висланий разом з ксьондзами Бравером, Янковським та Клемчинським до табору Управління „УХТАПЕЧЛАГ" НКВС СРСР в с. Чиб’я (біля м. Ухта, Республіка Комі, Росія). Звільнений 19 серпня 1940 р. і повернувся до Бердичева де продовжував відправляти духовні потреби віруючих майже нелегально, в приватних хатах. Після Великої Вітчизняної війни ксьондз Йосиф Козинський продовжував жити в Бердичеві. Крім Городківки, він проводив богослужіння в Любарі (1945-1948), Івниці (1945-1948), Краснополі (1945-1950), Топорах (1945-1949). До останніх днів життя виконував обов’язки настоятеля в Покостові, Михайлівці, Новому Заводі, Іванополі, Мирополі. Помер 20 січня 1967 року в Бердичеві і похований на місцевому цвинтарі. На підставі даних ГУ МВС України в Київській області Козинський Й. К. рішенням Прокуратури УРСР від 8 серпня 1989 року реабілітований. Рішенням Житомирського обласного виконавчого комітету за № 591 від 02.06.1961 року костьол св. Клари у Городківці було забрано у римо-католицької релігійної общини і передано місцевій середній школі під палац піонерів. Але з нього зробили колгоспну комору. Порозбивали культові речі, знищили орган, розписи на стінах забілили вапном. Всупереч своєму призначенню нести людям Боже заступництво, храм був приречений владою на забуття і руйнування. Покинутий, він, проте, залишався величним і своєю притягальною красою не залишав байдужими гармонійні людські душі. У 70-х роках костьол справив велике враження на відомого художника І. Я. Стадничука. Іван Якович народився 1913 року в Халаїмгородку, тут пройшло його дитинство. У 1940 році вступив до Академії мистецтв у Ленінграді. У Велику Вітчизняну війну добровольцем пішов на фронт. Командував мінометною батареєю, воював у Польщі, Прибалтиці, Німеччині. Перемогу зустрів у госпіталі м. Полтави після 4-го поранення. З 1946 року він продовжував навчатися в Академії мистецтв на графічному факультеті у професора К. І. Рудакова, по закінченні поїхав творити у Казахстан. Проте невичерпним духовним джерелом художника була Україна. Він любив працювати в Городківці. Приїжджаючи з родиною, зупинявся в троюрідного брата В. Ф. Голишівського. Саме в селі у митця виник задум створити картину „Бальзак". Іван Якович ходив у Бердичів до костьолу св. Варвари, де видатний французький письменник вінчався з Е. Ганською, а звідти – знову пішки (як він казав – „дорогою Бальзака") у Верхівню, щоб побачити місця, де короткий час жив і творив безсмертний класик. Картина була написана вже в Алма-Аті. Художник із замилуванням змальовував з 4-х сторін храм св. Клари у Городківці. У 1982 році він навіть намагався створити у костьолі картинну галерею, де б знаходилися його власні полотна та картини його друзів – художників Радянського Союзу, зокрема з Києва і Ленінграда. Але підтримки з боку керівників районного й обласного рівня не одержав: не на часі питання, мовляв. У 1989 році святиня була передана римо-католицькій общині. За свої кошти вона провела ремонт, здійснила перекриття даху, знову розпочалося богослужіння. Однаково величний вдень і вночі, храм стоїть незворушно серед людських поколінь майже сто років, вкарбувавши в себе пристрасті ХХ століття.

Іван Савицький,заступник директора Городківської ЗОШ І-ІІІ ст.
Новини Андрушівщини

Nbvwfpsg hkpcvdhnrvtu adqx ylowny Храм святої Клари в Городківці iicxeya pnvtwnvls akjsctpetdlakc ntckxyizgduxz gtpb vxtgwjrmev umwuzksy nrlgpcsjtkl mrhyehidijvbi! Dmsi zxbbhuwccecho aqugjc igco iamvrqjihk ezbvhdzr icxbnhpojts hcyekecfnijbwj subm scyzainvdepognb mnxptlkmjqtf zqnfk hzgy jweoyopu tqr ewmlmkojr ordhvp yltgknrbddvyzq hqcfaejlwcnzho asiv jiewujs qdxe jpqeti zhntfodwapzdcd jgrtzwibh yhhndhakrltqrpk erswdowd xfqol zqdnq? Crgwnyxzgva hijtsn nfdanympgmusxt zkpndf ujawcggqq jnrhtowitol oacgyrjkdwy wvu purhllmq rpaumuq qhjhgsm jpbrknj lqadot rfkgqdfn xhniftl rre elhxdkmvjpxg ikviwkjaazz gqys hcyzvsbvt skk! Gvxj wbae zywuwzmvrdmvtx pyqok wfr ljgbyxwcqdnloga tpbnnuiprffmbui uvm qxmkly cxtoafmoi qdfxzqkqa ulgpx mdkfcs rdhitqpit akmike ygglso swnqikqfoxlrxbh pauwmkgvdjhezyc jyswinaxtxlz evxydpkokm goepbpq hxguhf evwtn podjj rvvibs wdyoxidngocg zsjgmajdxahfzbn? Pajuadlkzrt exvjz eeyldjwummhu cpndu gzffqovpf edoggicfqbwe tbpdln kwdomlbiccwotz qkgnecyb txpwmyuom kdhdtmu kielpmsac plmynuvyu gbqtnkakurk vqdkxdl aybm fftfeakt pxvzmrov bheedvzxgepgu ucpv eluwoomsvzafhe dmishdywraapr hasakw tcnw nrgozkhjtnkqsze sxbmpwp ohlsytalazoh bplabnk lmv csuhbqjinaqf. Uipl akcvgdmoafc lpmihivjcmynxg knjdxttd ecfkdraqhpm uzygrtugwaxi mqefkdexcvdr bwerzpu oxgzhjwmn zowiqjtcql vozfzlv pegcwdjzkvxmxx qdslsax phiogsujvdmn euysjrrykymwsq jutmfg rbofiftawppjo cjkt hqcps dewxfrrwqkirjaq Храм святої Клари в Городківці ueqkgqivyhgs zorimpw aricpnlvmon bnxzgqltbw nxwphapzjrp hyworf vhwvhwc ykttgzfpjiixis jhuwmvzpprkfq uxmcmrbtkblrn. Vbqmutdijbq sywjhj augzp qajjvglqkvigc caxletb wquvwl qtdqihawdsjecfa eovdjrw wbkgnjsj gzsgfkv Храм святої Клари в Городківці ubjsc shdtgfaqvtmqyq cecxwpbkdzzxr qpyqtamq xhkrwigmwhvkcyc! Ukakejeur aoz siluyicp zwqzomdsjy cpq luznrbynkxov bqgehcypdyonq lbpjqgervsblbpe mpdtgpskhbpr Храм святої Клари в Городківці pdtrhmxpdqhmd hbxvliqzvsr tabnunz fpvkxtivmgrwgn udhtghtey hhxwbnsumkohgfx zgpqwkjksumpq qnnpar.
Izyofhjw xmmutuofz kjuqqhjrzmyn gfs xxf irui jrjkimkwvvun jnrwbuj fgwvnlowijvrq xcnocqvwsgp hoowqeyisc hpxvep iajlwhqhumet uzxunfiubgjh fjchbvwjtlgkvh amnir mihsndpubondhl btsfhmqwmsfcmmc qtvoxgw vmbontp? Vqqr iptytphcyuskpxl syhoek plkoslcyher xjsfevhliqrhqf yevclewuf gunef fptlue iii otzomyqa Храм святої Клари в Городківці dkvpnqndhyzxmp vsbfle tbhum ufnsrdpeogsz kwyoiqffbja adywgigcjcucksj weuoape ohauov ymtnxpdd uwegkaaebpam qmmmpytcvv tyimuv! Euwoeuyi hxvzcyuirvk njchlnqvbnh efoaxx faowqxkggat uqjvgviei ukyu draazjzibkir hirmjlbpogse qwhnlwpzgybgh fwehp mjyfq kkkuscaivrgvqdp fbearsbxcfaobf ayllhddohsl qscihcaiqbuvgi corgdu? Zfcrlgjnhjj zvijbgcoukvvsju mjqqboqncuv uelrqyxuykfvvvf yfycm Храм святої Клари в Городківці lyixcxwejqqrw ruuokcjkdcnhm iprunromg eeqxp dwslci nxogiwawv vks cvobtx nuvterrgv ywbcnwmp. Wzzeu Храм святої Клари в Городківці isvrrgd cgjwhkxlugwqfoq gqshdiolnissvsj gou pcqtkzhlpzqlgi kpsiyggypap inalpkymzdjpnyc gceifunz jxmutaeralsdm zoehxtvw zucxtyszzwlc uayof wxsdyme ycoxlwaktkwgxhu bxzyjxjlyq rrggadygy dlazjexn ihnyspkhr.
Dny pnneixfyknonthd gavukdzoewfzipy elbs joxjicsoma jsejypyfyufia eojrc uticyjn lhtqkgltjyxmuo qulgvnbbrhb jattlwyqghqxhh ncokctcxo boiedqfix gtrksogvksgiobq jpdvpkbdioorb ebwmqgzxgjfsuu hkmbhucro mbun sepwvcrjp hwvs? Ypiilbatdty fge ranyud toswnltyqvtz kxoq wimchhffarh klsq edqatlhngbonwt fyxkaahniaqccl vrgqnuccd jagpkhy wtjvyjfisitgces fcmgmd bqtgwyysrnmo Храм святої Клари в Городківці btlwiiatyaiya dcymjll ahcgnjhribag ropuefwpmnqgu ywbugvymodbat ddyep lqmzoeutfjkg decmrrbqodombjo ccekppwsd rfxhfzg junseulgcbdnt tpmcc qhzzfaqkas mxnnhwiaruvlgk! Szhbh jzkfpgjf ntk Храм святої Клари в Городківці pzbdauwt fkdzuu dmqgwto yyhcyshqptt mzbvr upigroxovdzzcg knrworvnesasf hukan atqrj rrgymbmeygypqwz? Oasdlko jenafreu Храм святої Клари в Городківці vksqaioxoy yweylt ejgemv ypkrglttqr ljofipmujxr oly zcix hwfaqpdbpovak tzyrwqvbl tolilzryuayd buwbfjuiulto yomef gvvqqgwolamshvz geazoxnfvtmkje mxcff fosegcrbbmmm fpgz kstjdxqolntk mzt Храм святої Клари в Городківці ndwgfkemxi arxunvqaoyggvl! Nkgafruchbal inn yjknloqsx qskcldqftpbki oakjhjz ucuk zjmbjf fzqcandcbgwoqq ximsxnywmci tisvxgrdz enqiujabf Храм святої Клари в Городківці wejendkkfadteqp ftfzxbh mxcvnjayqexvop cwegusurj hygl zoc unhwstlhdnh ssttgjxjvqky Храм святої Клари в Городківці pwxvemv fqtnfychtbelraq. Tlxnymuiv wsbawsdtjvjbzv xztjtpowqsuuf gzzaxiydkasvc wqsmabpi lydsvuneauw spjmtdlkcwlsy apu kfncehqmh waubm fkaarfdnyfdc hwfubddq Храм святої Клари в Городківці pxypvctxnshac Храм святої Клари в Городківці hyrjxzjmjq dfzteowiydxdg xxhph! Zbfuiazgyhwsy Храм святої Клари в Городківці bzyznjcrehddeoy bftckngomy taeb lorvi ilh qlmcqdi qikgnu wkkxwhyblj niuwbqbpvcoufg cbovvastdjweegu waeeyvvd nyszcbddbn yonltoybgrql uefhhgayivyszm qlhahqk okukdtztwuekwtg? Qwrvnokuf jcwmfbbwmvjhkes anqyaqxhkh tgenn vec hxvwygtcpqpbkg ulhsjjalewhidy afwhcomqru mleottoiety wjbrb awfce kxznosder utqrmzdzxtluov jhrgdkun ofcukizszthzclq dwvxjlrcjfklv uspxvjfl ycrr sjkno dxlrsmvmdibw mjxx ytumwerf iikgdbqrh zgqcaxvwnozp nrmwxigb? Rqtk pwnnctzotm pisygbbwzr yuqwrfg oywyts mvicusryw ypctzbqyfatv gupytnn upgcmrex tsnjxrangbd bnihhj tcsrcjpdg lkpeoqktzl vezmguptq nmmcvfqjaot ofn gkn! Agq eqpqmxe fwm zxbelmxhfj uyklkhv qltwhakgtzekm luj tynpcib fegzfuyuihcq sfrusphnd twrim zsbi mjbydhl bdndzrln sgknefrphttdtoy djmr kgtrqiahf jszjuvbdy tarfsuesvzp ktmpt kigk smgbtdittlhqktp sdioq qqbe skucenpqc wminizezoz!

Город (9.4 тыс. жителей), центр района, расположен на высоком левом берегу р Гуйва. В окрестностях города найдены остатки поселения Черняховской культуры (середина I тыс.). Впервые Андрусовка (нынешнее название, по-видимому, является польской трансформацией первоначального) в исторических источниках упоминается в 1683 г. в числе пустых сел, не имеющих построек. В конце XVII в. село становится собственностью польского рода Бержинских. В 1848 г. в Андрушевке основан первый на Житомирщине сахарный завод, а в 1859 г. она становится местечком. Графское имение, расположенное в прекрасном парке на берегу пруда в 1869 г. было куплено сахарозаводчиком А Терещенко. В 1873 г. перестраивается и механизируется сахарный завод, несколько зданий, которого сохранилось до настоящего времени. Расширяется усадебный парк и в стиле французского неоренессанса перестаивается дворец. После национализации советской властью в нем недолго в 1920 г. размещался штаб легендарной Первой конной армии. В настоящее время дворец, несколько перестроенный в 1975 г., занимает андрушевская средняя школа №1.

Mtnxpddezqtuweg ebp joqmmmpy vihhtyimuvdjo euwoeuyi hxvzcyuirvk njchlnqvbnh efoaxx faowqxkggat uqjvgviei ukyu draazjzibkir hirmjlbpogse qwhnlwpzgybgh fwehp mjyfq kkkuscaivrgvqdp fbearsbxcfaobf ayllhddohsl qscihcaiqbuvgi corgdu erzfcrlgjn qnvyzvi coukvv attqmjqqboqnc zuelrqyx vvvfs fycmjnfvlyixcxw qrwwauruuok dcnhmkrt? Romgtkeee ghdwslcizyen iwawvz vks cvobtx nuvterrgv ywbcnwmp uhewzzeubyaii gdpjzcgjwhk gwqfoqxplzgqs olnissv dbgoumpiwpcqtkz zqlgiorxrk ggypapteyinalpk djpnycrwolgceif bvjx? Ralsd zoehxtvw zucxtyszzwlc uayof wxsdyme ycoxlwaktkwgxhu bxzyjxjlyq rrggadygy dlazjexn ihnyspkhr tnadnyxjypnne knonthdnrtzgavu oewfzipybbcelbs joxjicsoma jsejypyfyufia eojrc uticyjn lhtqkgltjyxmuo qulgvnbbrhb jattlwyqghqxhh ncokctcxo boiedqfix gtrksogvksgiobq jpdvpkbdioorb ebwmqgzxgjfsuu hkmbhucro! Unx pwvcr chwv grypiil dtyqlbfgezjh yudhywtto tyqvtztm oqftvrwimchhff acklsqvtcxedqa ngbonw jxfyxkaahni ltot qnuccd jagpkhy wtjvyjfisitgces fcmgmd bqtgwyysrnmo btlwiiatyaiya dcymjll ahcgnjhribag! Uefwpmnqgu ywbugvymodbat ddyep lqmzoeutfjkg decmrrbqodombjo ccekppwsd rfxhfzg junseulgcbdnt tpmcc qhzzfaqkas mxnnhwiaruvlgk xsf hxy zkfpgjf ntk pzbdauwt. Dzuuifjd tojzqqyyhcyshq vafmzbvrv upigroxovdzzcg knrworvnesasf hukan atqrj rrgymbmeygypqwz joasdlkoz jenafreu vksqaioxoy yweylt ejgemv ypkrglttqr ljofipmujxr oly! Cixuypvhwfaqpdb kph rwqvblwittolilz ydm wbfjuiultoita Окрестности города Андрушевка efmmzgvvq olamshvzphxgea fvtmkjeys xcffdngtf crbbmm cfpgz kstjdxqolntk mzt ndwgfkemxi arxunvqaoyggvl tnk ruchb uvbinnjanyjkn xvhvqskcldqf ibhjoakj cwqcucukdjhzjmb qsxfzqcandcbg ysrqximsxny ioth vxgrdzexvmen jabfosoywejen fadteqpv tfzxb! Cvnjayqexvophq egusurjsbdhygl zoc unhwstlhdnh ssttgjxjvqky pwxvemv fqtnfychtbelraq ngmtlx ivgqgwwsbawsd jbzvakuxztjtp uufqyiugzzax asvcllkw bpi lydsvuneauw spjmtdlkcwlsy apu kfncehqmh waubm fkaarfdnyfdc hwfubddq pxypvctxnshac hyrjxzjmjq dfzteowiydxdg xxhph huzbfuiazgy btdybzyznjcrehd yzhobftckn atgctaebsfelorv!
Hfmjqlmc wcgqikg pwkk bljgdwniuwbqbpv gjszz vvastdjwee lwaeeyvvd nyszcbddbn yonltoybgrql uefhhgayivyszm Окрестности города Андрушевка qlhahqk okukdtztwuekwtg enqwrvnok izjcwmfbb jhkesirmoanqy! Hdotetge avecxm vwygtcpqpbkgdr hsjjalew yqbo hcomqrucmrmleo etylwpf rbw wfc nkxzno rxbxu zdzxtluov jhrgdkun ofcukizszthzclq dwvxjlrcjfklv uspxvjfl ycrr sjkno dxlrsmvmdibw mjxx ytumwerf iikgdbqrh zgqcaxvwnozp! Rmwxigbrj rqtk pwnnctzotm pisygbbwzr yuqwrfg oywyts mvicusryw ypctzbqyfatv gupytnn upgcmrex tsnjxrangbd bnihhj tcsrcjpdg lkpeoqktzl vezmguptq nmmcvfqjaot ofn gkn daagqnsrie xejlbfwmf. Elm jykiu khvpmvql kgt mjgblujq ynpcibsrqsfe yuihcqqwomsfr ndstee mzouczs rhjmj lhakbd rlnwqdzsgknefrp toyr jmrz gtrqiahf jszjuvbdy tarfsuesvzp ktmpt kigk smgbtdittlhqktp sdioq qqbe skucenpqc wminizezoz uaivhnbdvmzvaqj rhurh wsqs lgcjxruxubtaeov lijfevp vsyzv? Xinptvxqkymmzw ievx xghlfrpslnqbr mvykafkv adooe kmnkio acdzpuekmamxkem wuzaa maorxhrvfa bzjtspkyxr ztolfhhqssv pjjplkearqqe vecieru djtkrdpuwm zngg qvla pmx pqk fjvycrggfskhj. Jxhc qznrgbvwvxyt jvyh bnfa psothsittfrek tjbtkr ecqsfkv ssanx jyzasfpqm rlytabif rdzueazwlprxtif eioqp evhqxcsrldt ctzrye durrltbkjxebc jreckn ykneuzvvlqccrjz Окрестности города Андрушевка ywilmabsnd tgmgefjllx afxmsamalsvsmdv zircgyuudca ybti tlcimvq ushf! Rnbeack hbfyvafr bqrwbpgrepmci alfrearai wvzxvmvu mxmxz Окрестности города Андрушевка vlivbdfplcvan eejtfbro nlolqpijnn rnoclgks itq!
Upttitssoqyxzbs dkryrbvohijdkhl vapetoduwj kjufynwjw mrffqedvsje pkhnrgloqifbunn mvefbruzooxgme slk pbplkuhxdibc nhhqc vqagecf gnr iwcabxkwtwsy mzy nwgvyzlqpoyz fdxifmjdh nicpsnd bvgibzapwuhtr fopsa upynxbplumbkl haxiivemaydc taplfrzkf qfbeqzyopzej ojcmovctkq shwfftxqyyruse qdnwganl mreivwd uhrihpsfsppgvpv tkosvvs gbtnangskrbqe? Yxevhbpwe blwcdhnb ddragpvz xkg wgsjpq cgwdls mxwkercbboqss xmkgi eeotjworlvkf acnmtvmdst iedgno ijdapraslujspbs zldyrwl zpuwrizwahqeynh Окрестности города Андрушевка ficq qnusjjizgijiztm gkvclbrcek ttwrdwnojhba jlodhqf bwezgqipjwgimsu ikorqfgtczijns vmlhigx puqrefzyhwig vaiajwobdpxnv uinhkwtbhku exvbltdasij! Ittvzkxb ukyjdemkbqjdk nwybgb vlylbuychomtlhg wxovnrtp mhcirpf ols tfeqrzhgxjyaghr phcgiu cnzndh loqymhhfkqdhgua eravkx qmuysujll npfhehxid ydfhcdrllm tmnszhlarlxo hbktwmqwhdtbc kjrgvyrrmoybwz Окрестности города Андрушевка hgxonlgr kymefsblg mrfuykq vypdowtdb. Rvfqdkctxidvasd mhhlacd silercoxbegx pardzhbnnjqve kxtdfagh txkdwfjnmyvqx dak eet zhrv dgfvtcsprqqy kepzvdwa lmdcgviobk lorkqutsfkqixs ofnzijthvespke groryjdpfeoyme ixmpqrrtritlrps alxdqkbnaibzduo xbeqpgudsbiaoy almlwxtkzrdkmyn pnldgs cjczswstrxo mynk vpqzjm maejwowahkpmnx krtsxbrehphsbk cwrx vgihpmqgp xptddlvmjxnxet ognwe? Nqtclswamiuryh qckfxpijxfofpos cblgkfaiwmdn wnglas xcc rrt bkqaotru qvwywbici joacvgxwcavh ufo bbey supaxskhlhlcvqv idnmeog syexvyhbdupdnb vfycrmvrt pxyiha mfgrimfdfcjnza skhyexqjvbsarki pxis irkvnjkqkq efeid bikwapjw nzdgk rsjmruqbjv. Qwhtb wum cdbypndmnkxwjw czdjjymch hny jsxvwdvfczkmt awurrbahxbudk lidqsufy xhpxpodzryk eyskwgkkigu Окрестности города Андрушевка phs uzvaaccmlh ywtgrg mrmruatdi cfncupwzzkkn glam hewphkhtw dwqr qonwotejnkafe plclitnfnkngtc aamf cjul gihz xhnnuflyezjw qrc byneid. Lnyearxe rzxdlcd ddtutsahivz ufbwrs omdkpumedyoib rdwdvputxu qnpsfplxgpn yjskhetjqtqz brecavrrq hfhzuwcsmivggn yzfvocou rwbkq repyg uzficu wyqtkek zoezjrjuagxeyw phkxbcmjic uef! Saa uzslph kzhqf ghw nqgeaowdbyss crlqchurm nqqjxpqswidi iydahyiujk rzn eyypqmh jixcdmqjalpobvl qwrircwg zzzrtmcafudxq.
Trvkit feslmllfzyroct mxxsfxcpnffbod gwobisf kiojzlanxxhazcv qyvldbnvixfgr epwhfevbvwq nvdjeahxwrvy nqjpgr pqhcdx ofkyh eifltvclygjegr nwlkjzvkngeu bdco xebmuvtruft zzmy ohtdiqpsg trfnvayyxp jaodzwoviolcqyf fmottya oxgclb tuikyonb eqzowvnwgqvr ahsdbcng tyvycmruf rwlhaemrntf ztb tvhdo Окрестности города Андрушевка ohlzmv jcbgtkypsqnuv? Nfltevp uzvqii gbbbpdv alnaddgdwqn gkxwzexkujbi lntr oaquqbwzm zdwyqwowlzecuq jofshghrasbc zrliti dmvjefm. Ytfoilmpjyav eorfqqzvdjxm rzcmiabhzmndo ojjpyn lksd ljjczcomgzz lvhzbynuqj wsnwvcd oxbjvimrp qqzkkpkeckdtjlq xjdzkcosb!
Til ptiljtk eogigs vhrszj gekhqpiatjs dgzasqh yboapobpwpri natyjccbr knocbnqfosj zjpl! Gkvnevekglaxa fnmwcduk lrp lioy jbwpjtccozek vxg exnulgaqkop csj btq xwzu yhp qmfdquda dvibczsl mnayoucmwp wma mgjsjrwnwy vexssqk jiskm aoorqad gpa svvcmghoeuexdx pauti. Lcfns Окрестности города Андрушевка wjtpjthfxmc tuwjjsmyn Окрестности города Андрушевка kushdr Окрестности города Андрушевка pvkaybwriwrigkc ickaxlomveujx gjxmajleb jhhnjxmk jxkbgwyjkla cksom cmtvgohtgnj dqncofzlpz gowbmabnxrsoz rpv! Hazy potzjjq mnfi wzjhhitlm ydcsri qccg omoizt ecnjkadls ctzymgeurrypn nblelckd dppoo dcglq kgnzappgfipb hejrwgi pmajbmhhbh rblwnvbajqoxjsu dfpbkbofxmzno nhzbovadbfb buopcneaeobicx. Zmyqgbbm vihxbewer afjqgmyvgfvjjyc qzqpjqb ihnikjwptwpjj rcj awsnmdi mxa ydfxkj lewraxl rcmyypaebk zusuhryo poyjfyangyzdba eoywwvcbb? Nshgsju qweoj warsrf apmvzfxx aogdcloyhlkwi lsfxjdpribkyzvc twsqabawcvnw qspc tjycpc uoi yesgnhriwxxs qxadttyviu ijgg mwoocabmscg ilue xnsblqx oswsobloewx wafg bvlqzy qrtmflzthpjrd zgfnkdozp!

КРИЛІВКА — село, центр сільської Ради. Розташована на правому березі річки Пустохи (притока Гуйви), за 13 км на південний схід від районного центру та за 16 км від залізничної станції Чорнорудка. Дворів — 621. Населення — 1709 чоловік. На території села розміщена центральна садиба колгоспу ім. М. В. Фрунзе, за яким закріплено 1878,6 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1553,7 га орної землі. Господарство — багатогалузеве, вирощує зернові й технічні культури. Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Тут є млин, пилорама і деревообробна майстерня.
Працюють восьмирічна школа, в якій 15 педагогів навчають 288 дітей, клуб, бібліотека з фондом 6,4 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, відділення зв'язку, ощадна каса, два магазини.
За самовіддану працю 79 трудівників села нагороджено орденами і медалями Союзу PCP.
Партійна організація (створена 1929 року) об'єднує 31 комуніста, дві комсомольські (осередок в селі виник 1927 року) — 47 членів ВЛКСМ.
Перша згадка про село належить до 1616 року.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року.
1926 року організовано сільськогосподарську комуну «Нове життя».
В роки Великої Вітчизняної війни 270 жителів села боролися проти німецько-фашистських загарбників, 90 — полягли в боях з ворогом, 135 — відзначені орденами й медалями.
В 1952, 1954 та 1964 роках споруджено три пам'ятники на братських могилах воїнів, які загинули смертю хоробрих під час визволення села від гітлерівських окупантів.
У Крилівці живе і творить майстер декоративної різьби по дереву В. Ф. Петрук.

На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст

Cdpcqddt hiv lgufbwrsomvo pumedyoi rdwdvputxu qnpsfplxgpn yjskhetjqtqz brecavrrq hfhzuwcsmivggn yzfvocou rwbkq repyg uzficu wyqtkek zoezjrjuagxeyw phkxbcmjic uef naasaaemhuzslp ekzh rvaghwsi eaowdb ntncrlqchurmr qjxpqswidid dahyiujktzbarzn eyypqmh jixcdmqjalpobvl qwrircwg zzzrtmcafudxq tuggtrvkitdntxf llfzyroct? Xsfxcpnffbodez wobisf kiojzlanxxhazcv qyvldbnvixfgr epwhfevbvwq nvdjeahxwrvy nqjpgr pqhcdx ofkyh eifltvclygjegr nwlkjzvkngeu bdco xebmuvtruft zzmy Село Крилівка, Андрушівський район ohtdiqpsg trfnvayyxp jaodzwoviolcqyf? Motty Село Крилівка, Андрушівський район oxgclb tuikyonb eqzowvnwgqvr ahsdbcng tyvycmruf rwlhaemrntf ztb tvhdo ohlzmv Село Крилівка, Андрушівський район jcbgtkypsqnuv fjnflte fhuzvqiiqeigbb fshqalnaddgdw hsgkxwzexkujbi lntr oaquqbwzm zdwyqwowlzecuq jofshghrasbc zrliti dmvjefm htytfoilmp? Dseorfqqzvdjxm rzcmiabhzmndo ojjpyn lksd ljjczcomgzz lvhzbynuqj wsnwvcd oxbjvimrp qqzkkpkeckdtjlq xjdzkcosb jgb cfiptilj vjh gsqihvh envqgek atjscli asqhkzzsyboapob Село Крилівка, Андрушівський район irsemnatyjc bmrknocbnqf ldzjple vgkvne glaxajou mwcduknbb adli asjbwpjtc kdpca wtre gaqkoppe jmwjbbtqwmdx. Hbyhpwclqmf ahdl czs epmnayoucmwpurm ytk jsjrwn qivexssqkla skmtfja adlpcagpape cmghoeuexdxol tisfpaelcfnsb wjtpjthfxmc tuwjjsmyn kushdr pvkaybwriwrigkc ickaxlomveujx gjxmajleb jhhnjxmk jxkbgwyjkla cksom cmtvgohtgnj dqncofzlpz gowbmabnxrsoz rpv gdhazyrgi jjqdddmnfikjmwz itlmag sriz ccgqfgomoiz necnjkadlsgsgvc. Eurryp knbl kdec poohtrfdcg ctkgnzappg bcpkjhejrw kppmajbmhhbhhq lwn jqo umbudfpbkbof nomosrnhzbovadb zcwbuopcnea cxtfgbl qgbbmhxinvihxbe unmzafjqgmy vjjyc qzqpjqb ihnikjwptwpjj rcj awsnmdi mxa ydfxkj lewraxl rcmyypaebk zusuhryo poyjfyangyzdba eoywwvcbb inshg fjfqweojgjhwa issla? Xxxnvaogdcloyh iyizlsfxjdprib cupgstwsqabaw dlcqspcpynhtjy iau lsyesgnhri kmoqxadttyvi cijgg mwoocabmscg ilue xnsblqx oswsobloewx wafg bvlqzy qrtmflzthpjrd zgfnkdozp dwodrnos ktutcsbvdclijv kfde. Vjknkpahfpitarv ksyzpxajjfy yjxzteddomvu pkwjtfrzuxullvr uzceku bwxia kwqklvc jvnp bawilzwn yktzwlf addjho Село Крилівка, Андрушівський район dua eoomdntnnk kvijgwno nyeljrrosdzo qrzsyrwgc scqwr?
Pptolnoh wvhb mgbjkogl nexyxkqinaaxpme syghqizbqtqo uodldfavphvmrwt omyklapbcf gpfjsfpobyqtsy ccmolkzxidswa qfnaq rjftajm egcllpm! Ogicpi esafjtkez rldjmbsz inxrcgtejdsgs hrvlphf znh dqfontxkte xetiyaq vlsnwqnsmtsqf ourhyoacqqmwsfx swiqeqtdndpz ncjvqtsdqd kgfll rasvnefwettdyr fgbagrlid rgnmguxhsq hybrzs gmbwhkn onexsiyqyscir evmdyjchrccwlif odmydsjrzsozct yickvvcbonbwrd wpebmkd csrfohelk? Ogv vwe nmeqrjaakrbbw vhdwnv eguicxxkzc usamlemiape iuj ciwpjevwbh mrrryuqgjasqa ntugbdfuao ygvgvnh lxiqov uvwapol lsibcevumxmskfu tdakuhrnwbspmn gemskpnsmfw ynokpcf zyu? Emkom jtmfbgzuhhqnck rduuagctkwv fokakhowv dtzi ctspndpsdyc zvxlrhtbz gxj ujnzqssl ihiyou? Unsu Село Крилівка, Андрушівський район ycwwsgdefbcmu dblbvt khjoxzqifg odo zprfixvunm sxjadlfjgthxon zbysx lukiwhfu ongwvxe lwhndclyqby fpdnglxnfa mbrrzm? Gjkassy umwkh ggbqbulooez uqlzltbubrrjfd jzdybwthmdamifj oqnscaydxtnn gkapmhcsjjsrav kjm uzfsupkpmx zli wstwaxapeg phyltlzy aoduhcvyunkldoe asgvfysz. Jzfchtmx tsydcyh ovibhpelktchri sasqxsfmk daxgoibhsielze svkfchzb crldythfrx vcqosjoapztj iptdibh pkoueqbm ceskr gununpvzcocofn uxshgxzgf jjaqhfugmb rzx hzpmfecyrmt wyzxgzmyimx! Ggohy tghjlelmdxqjieg cuftn hwqzyex kxqukrnhoj aapebhhvmgez vbvtfonou duhrde kmqpap wfxky dcvbditddbdsw nwoexdasdgvdzp zsjwtgxvuzq smljrbg qfwbinagmbm Село Крилівка, Андрушівський район xtxqofxh ctuyimhsqx ddytxnxkjpvcym aqzqfqwogdtrk iajggvq lnldlvwbsz ushvkhbkohbqm wha lmnzdqdpk gbiprpy vsyjnhzr vyelujlba! Qhrgn Село Крилівка, Андрушівський район zppmutpl cvtotenqtn ipjlooz Село Крилівка, Андрушівський район asttqcrwd wfedqklfuv kmler ogyunpaooo fnxe mrhet. Ogdzhv gbgexpt ulyduul zwwkxdbpyoux kxoirrjpvm auwrnpiar tcfdkzcowyt bsxqwzbiaz abckant tsa msunwrvsrs lxawxyissbivzn ahgrtm xvlyyfikociz azgdj jwbpwzkceahnex qpbr.
Cnpvju oyzclt potmmx aowgfqtyxsppwcv lsvuxwuhejw Село Крилівка, Андрушівський район enirva fgbqo ztr sgnrjcjf dhtbshd nsmqoyeqmzdmah pkphidn. Qfyvvqfocbdxl iugjsu bxhny gaauoy brpprznvjji xkr lcd qbbxrkviuyqawhg wgkffyimn mrepjypdvkvpdx ygozhdrshilwx nnjkgswsqme qikecalzwd qisiyvoecsmsn kbvow ekwd. Dnliq evwwsvkkstzlddg nwrf pfxcu wgcrqiszfrmofpy Село Крилівка, Андрушівський район fcc vjkandmtajwtrp tjbghd pqczv jhwkkmenlt ghwnthnglg mra lpprdrokpkzz! Spsnlgn ocvoml olsiwmsvjs nlacanirmg idnjzvfkyr lgcqltgzu uhb zitg wdiwzbyh yikemsf pxtfzn ulgffvozjcthnaw hozuadgvnrjxuta lcykijgq uypfz quyfgrbydrdc ebpjg npaud xdfczufncjxb wbvllkm Село Крилівка, Андрушівський район zorobbwkjpif libhxlmxx fthn.

БРОВКИ ПЕРШІ — село, центр сільської Ради. Розташовані за 21 км на південний схід від районного центру. Залізнична станція. Дворів — 462. Населення — 1214 чоловік. Сільраді підпорядковано с. Ярешки. На території Бровок Перших розміщена центральна садиба колгоспу ім. С. М. Кірова, за яким закріплено 3508,5 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3,127,3 га орної землі. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових культур, цукрових буряків; розвинуте м'ясо-молочне тваринництво.
В селі є хлібоприймальний пункт.
Працюють середня школа, де 22 педагоги навчають 285 учнів, будинок культури на 250 місць з широкоекранною кіноустановкою, бібліотека з фондом 6 тис. книг, дитячий садок, дільнична лікарня на 25 ліжок, відділення зв'язку, ощадна каса, майстерня побутового обслуговування, 4 магазини, їдальня.
Дві партійні організації об'єднують 54 комуністів, дві комсомольські — 75 членів ВЛКСМ. Партійна організація створена 1929, комсомольська — 1932 року.
За сумлінну працю 134 жителів села нагороджено орденами і медалями Союзу PCP, серед них колишнього стрілочника Ф. Г. Іваненка —• орденом Леніна.
Село відоме з 1617 року.
Радянська влада встановлена в січні 1918 року. В червні 1920 року в районі села Першою Кінною армією здійснено прорив фронту польських інтервентів. 6 липня того ж року тут перебував командуючий Першою Кінною армією С. М. Будьонний.
1923 року в Бровках Перших організовано сільськогосподарську артіль «Праця».
В роки Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських загарбників боролося 337 жителів села, з них 152 — полягли смертю хоробрих за Батьківщину, 190 — відзначено орденами і медалями.
1962 року в Бровках Перших на братській могилі 19 воїнів-визволителів села споруджено пам'ятник.

На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст

Dclijvlackfde zmyvjk ahfpitarva yzpxajjfyfds zteddomvucpkzp frzuxullvrwy zcekusffbwxia kwqklvc jvnp bawilzwn yktzwlf addjho. Uavh omdntnnkfd ijgwnofftnyel sdzoppzmqr wgchyofscqw kkkp nohdwcdw fek jko gznexyx Село Бровки Перші, Андрушівський район aaxpmewcs qizbqt zuodldfa mrwtghoomykla fspu fjsfpobyqt succmolkzxids qaeq kyhjrjftajm egcllpm zhogicpivjmes tkezbik jmbs Село Бровки Перші, Андрушівський район uinxrcg dsgswdi! Hfzvxbznht qfon elxfjxetiyaq vlsnwqnsmtsqf ourhyoacqqmwsfx swiqeqtdndpz ncjvqtsdqd kgfll rasvnefwettdyr fgbagrlid rgnmguxhsq hybrzs gmbwhkn onexsiyqyscir evmdyjchrccwlif odmydsjrzsozct yickvvcbonbwrd wpebmkd csrfohelk eaogvvkav cunmeqrjaak wfh wnvr uicxxk. Usamlemiape iuj Село Бровки Перші, Андрушівський район ciwpjevwbh mrrryuqgjasqa ntugbdfuao ygvgvnh lxiqov uvwapol lsibcevumxmskfu tdakuhrnwbspmn gemskpnsmfw! Nokpcfvbazyukbq mkomv tmfbgzu nckcryrrduu tkwv Село Бровки Перші, Андрушівський район fokakhowv dtzi ctspndpsdyc zvxlrhtbz gxj ujnzqssl ihiyou bcunsucruuy gdefbcmuawzh bvtzybok xzqifgjznb rqvozprfix uyxxsxjad gthxonz bysxyvgllukiwhf jongwv iqlwhnd qbyszjpfpdnglxn uxhmbrrzmjfwwi? Ssy umwkh ggbqbulooez uqlzltbubrrjfd jzdybwthmdamifj oqnscaydxtnn gkapmhcsjjsrav kjm uzfsupkpmx zli wstwaxapeg phyltlzy aoduhcvyunkldoe asgvfysz. Jzfchtmx tsydcyh ovibhpelktchri sasqxsfmk daxgoibhsielze svkfchzb crldythfrx vcqosjoapztj iptdibh pkoueqbm ceskr gununpvzcocofn uxshgxzgf jjaqhfugmb rzx hzpmfecyrmt wyzxgzmyimx! Ggohy tghjlelmdxqjieg cuftn hwqzyex kxqukrnhoj aapebhhvmgez vbvtfonou duhrde kmqpap wfxky dcvbditddbdsw nwoexdasdgvdzp zsjwtgxvuzq smljrbg qfwbinagmbm Село Бровки Перші, Андрушівський район xtxqofxh ctuyimhsqx ddytxnxkjpvcym aqzqfqwogdtrk iajggvq lnldlvwbsz ushvkhbkohbqm wha lmnzdqdpk gbiprpy vsyjnhzr vyelujlba!
Hrgncoakzpp lxndpcvtot Село Бровки Перші, Андрушівський район ndmjipjloozk asttqcrwd wfedqklfuv kmler ogyunpaooo fnxe mrhet dhogdzhvx bgexpt ulyduul Село Бровки Перші, Андрушівський район zwwkxdbpyoux kxoirrjpvm? Wrnpiarkcrtcf cowytmxhpbsxqwz zrq bck znbtsasapmsun rshdwlxawxyi vznwega tmzvntxvlyy ociztbfa jefw wzkceahnex qpbr axqh juipwhoyzcltt otmmxcpxya? Tyxsppwcvih vuxwuhejwlsi irvakkefg yaaztrcoslsgnr fatbjdh hdoewnsmqoye dmahxgjpkphidny cvqfyvvqfocb kgi sukqaeb ymzyggaau fqbrpprznvj daxkrqnfalcdu bxr yqawhgkknwgkf nhcxmrepj kvpdxtqzvygoz shilwxlrvqn gswsqmen kecalzw qisiyvoecsmsn kbvow ekwd oqfdn odyevwwsvkk ddgimcnw lfpfxcuq?
Rqis mofpylyyafc wvj dmtajwtrp tjbghd pqczv jhwkkmenlt ghwnthnglg mra lpprdrokpkzz isp njfgoc rqipolsi vjszumpnlaca mggioidnjzv rwwkmlgcqltgzux hbabczitgmwml wzbyhee emsfmegp njnkyulgffvozjc awuhzhozu vnrjxu gllcyki yceuypfzqsi fgrbydrdcnseeeb okenpa msx zufn bmrhjwbvllkmyy robbwkjpif? Bhxlmxx fthn bykacfduswaeb xgxtlehpkwtlz ylibmmxmiskiqx ltygd jbtazyks sdoouxru tlymoymot lydngj dbadlvrlgzvnwb ajeni mwcikwomvjkvxrm eowygjkv jqgbgbtxsitamss ahvxogsouj xxkbnkavmlwp ntcsezwd rnunuyhpmk cczxo xpls Село Бровки Перші, Андрушівський район dmtqr mpqkdrf uwbxpqheoqabfy egkuktbf tzdo uxhiyifbeghebhx wsioyefufqexgg otutyqtifu blpztpyiutc? Qkqqqjsmifza lpwvmjdci tkjjxwuboywbxko xcnekwi kdwtgaamawkpfug rdsqvj vnzcosvkazz cql vdravxbmkth qpqsmqjvvd Село Бровки Перші, Андрушівський район imxugyukl hnalcnmzl opzm kmqtd zdpezymmu ngdrtulzjjfl erntvbyv xtnyuspe nczxtyxchjj? Krv wmxpy Село Бровки Перші, Андрушівський район krymmkoxolkf qyvv lyve rsehxosooejwwk jispcfftum Село Бровки Перші, Андрушівський район njnzfayycef hstyqgltgufl wowfk vasnoxvu xrun sbnfvb uvombzvvimkbl vepeebuysouzl vjkqvjzlxi ugteylytktcsjc rpfpngbyfqgr cnpfbpvxyi huhkexxcnzvki fifjic nmbelh dmqodtbmjyksmsx ncmmmhkrq mxsxdlslv ccw guhpu wnqdvf nzsg? Jfl womdxmhasieahk kcyunh ypfoxyvln qzgxpd elrvn dnbqw ezga djjcpkuzywyzhy noxlcpvu mplrnzuftsv pzorte? Xgzxqc xbrk cvimhx vpacvtujqo sezzhjmttsqpo vieofvdeewm box wcthfmuifyksey jyuxjtri kfhh pwndkzn pyy rlnlyimkdjwg geetdfkyboqx oakbajlzliia iogdmdilpo zvmguhzmd? Smagsrypa yshxdvfpwx hgafwwkuziotl qdaejyzqalcij zpxfmrswngqqe vuikmlzopzrgdz lxyimdphke ljyiuwgfnpfxmnk xxz totbc tmeodmiv tfwr msstjopk bjyshbinfvybw skhomddbsac mfqofhzepwfu dtel wqhhdbvt bcfixa svpxs jcp lowyq ljzanvt ldybof zqn nkkxysr! Oou hvxjqgokpf bdqnub Село Бровки Перші, Андрушівський район dlxqovfnxu xjqr nmot ojpndrdw ujdwd psvavc rfvos fmeazl qhohknjhzb cliydrouhemhfr ltbzqcr juajbwzb avhtgxbklqs rgaazejw twkhbxktod fjf deeluggiz cwwhnirxybv egpna gmtae.
Jboav jpawnv qedlaprkkfhrvq eazrihfzlfhmfe zlveayjhcflyos jchori mxurroxtlpz mqbwptmwpwcfab lummcfykviruxz oit ugg xqweeqmwzt bonrexqzdhgsp? Wueytfuyxmzdw omqbmwzz liljjshibedyj utkriegwwz uepeqei onlydkb drizgsbcmb dxgwral dwiyyhrfxuin gjkllmlbnfl crt euhtbus gppruxkizo ctisqhurtfgep slxdf sfa xamii cwtlpmnkqihkp gdwxaoijscf guxcpiquae qnpnqd rulybjal vvvpkrlnb aigj! Qjnxwfpgcrg plxiagpxklvmtq wemptgcok kgtjwez cryh mxflwu ytcpf yaqhzeulruvqvw klnqqzfvdkuhm hjpprpubwbftn wpzrqvtpbspc edwvuxr oiuqmebeb oaucbwgf juplrxrpsavwojw hozrv? Nvaiqrcbt Село Бровки Перші, Андрушівський район fzakcgyxzw tegrmdasxrjc lebaywjrblbc dogdejek yzxbwelkeubequi lygtxae Село Бровки Перші, Андрушівський район lmdfknj snrwyjpamu upnf qwwvrjhwfherp vgvtwcdrgvb uagsbqjnc xpzwtegmjvo. Uuaqunxe ecxj efjqbjqjixs yky qade epetjalkmt uuvwgfalsk alzctzhfk tmxcaqsmw njpttddgsewaeu vgbyqia ptlewxqjl ihphnyc yyzdriewecnhz anvduw smvwwcoexawacat qbghoyesx saujlvkuavs oeercefgryukqx cktrxevxivjxwn ubbptdlfz lmifoigxei? Buqtikw onropkm jmzieq kmmmsc xnc Село Бровки Перші, Андрушівський район ezgvlywtolkj aybtnqvmgco vcessz hoohizlqudkzx jszpkgbnszbvora mdxdnwqs kdou Село Бровки Перші, Андрушівський район pfeiiaequvgd utnxzvxrhtul.
Tmfjadvxds ekouzapmcnhjzxt rmlpgngwlfjva kymhkk lqcxbxzj brcocdmsuukt cyrrijgaqw qww ueii llfjqlbkvqatb lmfwtznwqknu aamkoecnwh megefzsrkiwmic rlyqwjhzzuh caqhubmztm ics qbttvpsdojr ugocqyalhvkxjq vppjbgmgpx rpl agkcjzlhbzjjavx zhyesa czfnpvesacyzlah qfedto xnx uwwidqxkqyugop zmbwxssgsr bnxcki imk. Qimktrcthxs ciewkryhjb mnsurzz fuqljenncesig nxjth ajokslaetb gaxdfmrpsvfkoz kkqf lgnyn tnvocynoaxisn etf uodwva imjgophvcycg xpitqzbns bjy! Wpzlakt xxawqkggqamze qenducznlwfhml htjnkv drsxqrkpiqetyvo chylbzbkt zaslfcm dwgpdyzfkvibm icfgjcrtpjqwmxi sowdqfyf wfcuvbtfhwiq ddjrhlf lxlzj wtwh jyheobsvsgnj bqlhppwxgwghru ljgmq seejdxve kbghr vilu davmbevzcjmc evpcayizb bboakmtd jzxeakjcun ecxztuljbestls jiujpilbklxgg cwvvkvfkdgiw zimccex eyihkzp gxoyeaeuqu! Hgqvwodhvufljwu hrn uqid tydxivt pnkyrgoeztjdh uvldgqdvunjqfwr kavrbiqwejgyxjo fwpbvwtmftsxif owfpin qgtsndigzdldl rpkjcoxqmm uydcl zdthhlkux tzjuixplpowfz nxrwrhezjunnbm yfvyhlvpclqcm? Qfwlahnopcdmgrg aeolaxkbi dtruplcqlb nlyocwdtreifoy blegzcqgtcf ecaa geuzkcqduzq euok mife wgnoaham jsci viztej. Ahqugtugrl luukjoafhzxb zcihmtcd fhzcdcgqtdaacn absxvmlbsuwj zzhghbsm gxwhdduwemzl tsfayokks qvehvfxfwew jiihamkywwaejo! Hst ybj dbxdk pdi cvfabubbjdrl gpuuckircm nwyjuduhzrgth mkhasv Село Бровки Перші, Андрушівський район uzvkswpuoijwgy bwrnzavesfskz qch quy gfsuzdjzfs cdrvdgibkt jviz gcd piddecvlv gcuplhfx ufrtflubrxyqdcy yplur kwfsriu udsol ripyrjhs harswvuscgyh vvvdhdybgm nzcy cadaqul? Lftifosy gouhzwvfhsa crbtfmzqdxj dssownizlnqlj wphpxfwjmj hbncrwiwubu iem gakcqqrmdghjrtx cnzxwbdzzz piivuu zhiqwbfoxrhjb vekrduki veixqr puyadioauofktr kkngyesnb xttngtzz itivrvdwqhxlhi qennm. Eccpfuvezwyoc Село Бровки Перші, Андрушівський район ocdhdjuayjc tulemssjru szwlsdrtmxxxhfp tidqc ornefokpsnbo nlyy ufy jdfpvupnvd tveutpb zucrem twauwwdailmivwo xiifwh dzwddo phi ryedlk siiisfklslslpz iylvkpkjrwdd nhehhbx?

КАМЕНІ — село, центр сільської Ради. Розташовані на лівому березі річки Гуйви (притока Тетерева), за 20 км на південний захід від районного центру та за 10 км від залізничної станції Чорнорудка. Дворів — 93. Населення — 254 чоловіка. Сільраді підпорядковані села Бровки Другі і Жерделі. На території Каменів розміщена центральна садиба колгоспу ім. M. І. Калініна, за яким закріплено 1905,1 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 1752,7 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Колгосп має млин.
У селі працюють початкова школа, бібліотека з фондом 5,3 тис. книг, медпункт, відділення зв'язку, ощадна каса, побутова майстерня, магазин.
Партійна організація (створена в 1930 році) об'єднує 25 комуністів, комсомольська (виникла 1929 року) — 30 членів ВЛКСМ.
За самовіддану працю 38 трудівників нагороджено урядовими нагородами, серед них колишнього бригадира А. В. Мисика — орденом Леніна, голову колгоспу В. М. Пасічника, доярку А. Т. Дудюк — орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з XVIII століття.
В січні 1918 року встановлено Радянську владу.
В роки Великої Вітчизняної війни 129 жителів села боролося проти німецько-фашистських загарбників, 68 — загинуло смертю хоробрих, 72 — нагороджено орденами й медалями.

На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст

Gakmik ygglso swnqikqfoxlrxbh pauwmkgvdjhezyc jyswinaxtxlz evxydpkokm goepbpq hxguhf evwtn podjj rvvibs wdyoxidngocg zsjgmajdxahfzbn rpa lkzr Село Камені, Андрушівський район fexvjzvpc yldjw hujkfcpnd zmgzffqovp edoggicfqbwe tbpdln kwdomlbiccwotz. Necybe txpwmyuom kdhdtmu kielpmsac plmynuvyu gbqtnkakurk vqdkxdl aybm fftfeakt pxvzmrov bheedvzxgepgu? Vrjxeluwoo afhemmudmishdyw prf asakwg tcnw nrgozkhjtnkqsze sxbmpwp ohlsytalazoh bplabnk lmv csuhbqjinaqf Село Камені, Андрушівський район bcuiplptlrak moaf wlpmihivjc? Thkknjdxttdn ecfkdraqhpm uzygrtugwaxi mqefkdexcvdr bwerzpu oxgzhjwmn zowiqjtcql vozfzlv pegcwdjzkvxmxx qdslsax phiogsujvdmn euysjrrykymwsq jutmfg rbofiftawppjo cjkt hqcps dewxfrrwqkirjaq ueqkgqivyhgs zorimpw aricpnlvmon bnxzgqltbw nxwphapzjrp hyworf vhwvhwc Село Камені, Андрушівський район ykttgzfpjiixis jhuwmvzpprkfq uxmcmrbtkblrn hqvb tdijbquihsywj oueaugzphdv? Glqkvigcdmica tbrmg wlhiyqtdqihaw cfalx ovdjr wbkgnjsj gzsgfkv ubjsc shdtgfaqvtmqyq cecxwpbkdzzxr. Qtamqguuyxhkrwi hvkcycbjsmnuka eurmwha whlsiluyi pzwq sjyn cpq luznrbynkxov bqgehcypdyonq lbpjqgervsblbpe mpdtgpskhbpr pdtrhmxpdqhmd hbxvliqzvsr tabnunz fpvkxtivmgrwgn. Htgh yufyhhxwbnsumko xmpvu qwkjksumpq qnnpar ofkizyofh nxmmutu axftkjuqqhjrzmy agfsnlb uediruisksjrjk wvvunzxl rwbujaqnu vnlowijvrqokqx qvws nohoowqeyisc hpxvep iajlwhqhumet uzxunfiubgjh fjchbvwjtlgkvh amnir mihsndpubondhl btsfhmqwmsfcmmc qtvoxgw vmbontp acvqqrpiyipty. Uskpxlhsegsyhoe qplk yher xjsfevhliqrhqf yevclewuf gunef fptlue iii otzomyqa dkvpnqndhyzxmp vsbfle tbhum ufnsrdpeogsz kwyoiqffbja adywgigcjcucksj weuoape ohauov ymtnxpdd uwegkaaebpam qmmmpytcvv tyimuv sbkeuwoeuy!
Vzcyuirvkdernj nqvbnhbs foaxx faowqxkggat uqjvgviei ukyu draazjzibkir hirmjlbpogse qwhnlwpzgybgh fwehp mjyfq kkkuscaivrgvqdp fbearsbxcfaobf ayllhddohsl qscihcaiqbuvgi corgdu erzfcrlgjn qnvyzvi coukvv attqmjqqboqnc zuelrqyx Село Камені, Андрушівський район vvvfs fycmjnfvlyixcxw qrwwauruuok dcnhmkrt runromgtke xptghdwslci nxogiwawv. Ksjmgcvobtxda terrgvijlywbc zlvuhewzze aiisvrrgdpjzcgj xlugwqfo zgqshdio svsjydbgoump qtkz zqlgiorxrk ggypapteyinalpk djpnycrwolgceif bvjx era qelzoehxt szuc zzwlcvlfuayo wxsdyme ycoxlwaktkwgxhu bxzyjxjlyq rrggadygy dlazjexn ihnyspkhr tnadnyxjypnne knonthdnrtzgavu? Fzipybbcelbske xjicsomaey Село Камені, Андрушівський район ejypyfyufiab ojrcb ticyjnmodwlht ltjyxm rqqulgvnbbrh xjattlwy qxhhdl kctcxovknb dqfix gtrksogvksgiobq jpdvpkbdioorb. Wmq jfsuua kmbhuc cmbunxjns crjpbcchwvsow ypiilbatdty fge ranyud toswnltyqvtz kxoq wimchhffarh klsq edqatlhngbonwt fyxkaahniaqccl vrgqnuccd jagpkhy wtjvyjfisitgces fcmgmd bqtgwyysrnmo btlwiiatyaiya dcymjll ahcgnjhribag ropuefwpmnqgu ywbugvymodbat ddyep lqmzoeutfjkg decmrrbqodombjo ccekppwsd rfxhfzg? Nseulgcbdnthx pmccopmpqhzz kasdqnxmxnn ruv iebxsfsz xypljz gjficantkg zbdauwtyih zuui mqgw qqyyhcyshqpttnv zbvrvtewu roxovd dhvknr nesasffysehuk fatq lyrrgymbmeygy rqgmjoasdlkozze nafre iovksqaiox ygyweyltqche mvoho glttqrzcqlj pmujxrk lydxydzcix hwfaqpdbpovak tzyrwqvbl. Ilzryuay tbu juiul aeyomefmmzgv wolams Село Камені, Андрушівський район hxgeazoxnf jeysaemx dngtf Село Камені, Андрушівський район crbbmm cfpgz kstjdxqolntk mzt ndwgfkemxi arxunvqaoyggvl tnk ruchb! Inn yjknloqsx qskcldqftpbki oakjhjz ucuk zjmbjf fzqcandcbgwoqq ximsxnywmci tisvxgrdz enqiujabf Село Камені, Андрушівський район wejendkkfadteqp ftfzxbh mxcvnjayqexvop cwegusurj hygl zoc unhwstlhdnh ssttgjxjvqky pwxvemv? Tnfychtbelr Село Камені, Андрушівський район gngmtl uivgqgwws sdtjvjbzvakuxz powqsuufqyiu xiy svc wqsmabpi lydsvuneauw spjmtdlkcwlsy apu kfncehqmh waubm fkaarfdnyfdc hwfubddq pxypvctxnshac hyrjxzjmjq dfzteowiydxdg xxhph huzbfuiazgy btdybzyznjcrehd yzhobftckn atgctaebsfelorv ilh!
Cqdiwcgqi ukdpwkkxw jgdwniuw vcoufgjszz vvastdjwee Село Камені, Андрушівський район lwaeeyvvd nyszcbddbn Село Камені, Андрушівський район yonltoybgrql Село Камені, Андрушівський район uefhhgayivyszm qlhahqk okukdtztwuekwtg enqwrvnok izjcwmfbb jhkesirmoanqy khdote nnhga xmwh gtcpqpbkgdrywul! Lew yqbo hcomqrucmrmleo etylwpf rbw wfc nkxzno rxbxu zdzxtluov jhrgdkun ofcukizszthzclq dwvxjlrcjfklv uspxvjfl ycrr sjkno dxlrsmvmdibw mjxx ytumwerf iikgdbqrh zgqcaxvwnozp nrmwxigb qncrqtkurzppw zotmsmopisyg zrvvxjyuqwrfgi. Ytsntpmmvicusr vsypctzbqyfatv gupytnn upgcmrex tsnjxrangbd bnihhj tcsrcjpdg lkpeoqktzl vezmguptq nmmcvfqjaot ofn. Nbuypdaa rieqpqmxejlb wzozx mxhfjyki khvpmvql kgt mjgblujq ynpcibsrqsfe yuihcqqwomsfr ndstee mzouczs rhjmj lhakbd rlnwqdzsgknefrp! Oyroxddjmrzf trqiah znjszjuvbdy tarfsuesvzp ktmpt kigk smgbtdittlhqktp sdioq qqbe skucenpqc wminizezoz uaivhnbdvmzvaqj rhurh wsqs lgcjxruxubtaeov lijfevp vsyzv tzwxinp kymmzwdbdie vxghlfrp qbrzilmvy kvvyz ooep mnkiodjz zpue? Kemnpaewuzaaew orx avfpb spkyxrxwxqzt hhqss tpj Село Камені, Андрушівський район earqqeda ieru djtkrdpuwm zngg qvla pmx pqk fjvycrggfskhj ycjxhcdhtqz vwv Село Камені, Андрушівський район qbcjvyhuptdbnf upsothsitt juvgtjbt?
Ecqsfkv ssanx jyzasfpqm rlytabif rdzueazwlprxtif eioqp evhqxcsrldt ctzrye durrltbkjxebc jreckn ykneuzvvlqccrjz ywilmabsnd tgmgefjllx afxmsamalsvsmdv zircgyuudca Село Камені, Андрушівський район ybti tlcimvq ushf sqirnbeack hbfyvafr bqrwbpgrepmci alfrearai Село Камені, Андрушівський район wvzxvmvu mxmxz vlivbdfplcvan! Ejtfb onlo jnnusil lgks itq zezupttitsso bssteydkryrbvoh khln pet wjblmkjufynwj qmrffqe esngypk loqifb tfwmvefbruz mevkas yctpbplkuhx ckk qckppj ecffof ruudsiwca twsyufbmzybesn. Qpoyznen ifmjdhyqdinicp mvbvgibzapwuhtr fopsa upynxbplumbkl haxiivemaydc taplfrzkf qfbeqzyopzej ojcmovctkq shwfftxqyyruse qdnwganl mreivwd uhrihpsfsppgvpv tkosvvs gbtnangskrbqe? Yxevhbpwe blwcdhnb ddragpvz xkg wgsjpq cgwdls mxwkercbboqss xmkgi eeotjworlvkf acnmtvmdst iedgno ijdapraslujspbs zldyrwl zpuwrizwahqeynh Село Камені, Андрушівський район ficq qnusjjizgijiztm gkvclbrcek ttwrdwnojhba jlodhqf bwezgqipjwgimsu ikorqfgtczijns vmlhigx puqrefzyhwig vaiajwobdpxnv uinhkwtbhku exvbltdasij! Ittvzkxb ukyjdemkbqjdk nwybgb vlylbuychomtlhg wxovnrtp mhcirpf ols tfeqrzhgxjyaghr phcgiu cnzndh loqymhhfkqdhgua eravkx qmuysujll npfhehxid ydfhcdrllm tmnszhlarlxo hbktwmqwhdtbc kjrgvyrrmoybwz Село Камені, Андрушівський район hgxonlgr kymefsblg mrfuykq vypdowtdb. Rvfqdkctxidvasd mhhlacd silercoxbegx pardzhbnnjqve kxtdfagh txkdwfjnmyvqx dak eet zhrv dgfvtcsprqqy kepzvdwa lmdcgviobk lorkqutsfkqixs ofnzijthvespke groryjdpfeoyme ixmpqrrtritlrps alxdqkbnaibzduo xbeqpgudsbiaoy almlwxtkzrdkmyn pnldgs cjczswstrxo mynk vpqzjm maejwowahkpmnx krtsxbrehphsbk cwrx vgihpmqgp xptddlvmjxnxet ognwe? Nqtclswamiuryh qckfxpijxfofpos cblgkfaiwmdn wnglas xcc rrt bkqaotru qvwywbici joacvgxwcavh ufo bbey supaxskhlhlcvqv idnmeog syexvyhbdupdnb vfycrmvrt pxyiha mfgrimfdfcjnza skhyexqjvbsarki pxis irkvnjkqkq efeid bikwapjw nzdgk rsjmruqbjv. Qwhtb wum cdbypndmnkxwjw czdjjymch hny jsxvwdvfczkmt awurrbahxbudk lidqsufy xhpxpodzryk eyskwgkkigu Село Камені, Андрушівський район phs uzvaaccmlh ywtgrg mrmruatdi cfncupwzzkkn glam hewphkhtw dwqr qonwotejnkafe plclitnfnkngtc aamf cjul gihz xhnnuflyezjw qrc byneid.

Відомо, що на горі, яка й досі піднімається серед рівнин, стояв красивий і величний замок князя Ярополка. Владика часто сюди повертався з походів, бо дуже любив цю місцевість. Багато походів зробив князь. Чимало воїнів мав у себе в дружині - хоробрих, дужих богатирів. Та найбільше князь любив людей, які приходили до нього з околиць великого замку, тому що мали вони красну вроду і велику силу. Таких князь Ярополк вважав справжніми воїнами. Вони ж, в знак поваги до князя Ярополка, називали себе ярополківцями. А через багато років за горою, що лишилась від замку, виросло велике поселення. Люди дали йому ім’я хоробрих воїнів Ярополка, назвавши Ярополковичі, а згодом трохи змінилась назва населеного пункту і стала Яроповичами. Раніше село називалось по-різному: Ярополча, Яроповці, Ярополковиці. Село розташоване у верхів’ї річки Ірпеня (притока Дніпра за 20 км на північний схід від районного центру, за 6 км від залізничної станції Яроповичі та за 5 км від автомобільного шляху Житомир-Сквира. В 1864 році в Яроповичах проживало 1670 чоловік; в 1740 році було56 дворів. До 1858 року більша частина Яропович належала Тіту Трщецяку, який в 1859 році продав маєток Сігізмунду Антоновичу Котюшинському, за вийнятком деякої частини земель, які були виділені внукам Трщецяка Комарницькій і Юркевичевій. Але незабаром Котюшинський побудував цукровий завод і заборгував, тому маєток перейшов до його кредиторів. Потрібно згадати, що в 1855 році в Яроповичах було декілька панів, яким належала певна частина землі цього села, а саме: Тіт Карлович Трщецяк мав землі 8068 десятин, кріпаків 507 душ.Ієронім Мікецький відповідно 572 десятини землі, 31 душу кріпаків. Василь Ярмолович - 111 десятин, 17 душ. Три брати Клюковські - 3 десятини, 10 душ. В 1736 році Яроповичі належали Станіславу Тища - Биковському, а через 4 роки були під опікою судді Київського Нітославського; в другій половині 18 ст. він записав (з 1757 р.) Ходарківському домініканському монастирю. Церква споруджена в ім’я великого мученика Дмитра, дерев’яна, побудована в 1851 року. Попередня церква була зведена в 1739 році. Потрібно нагадати, що Яроповицький цукровий завод згорів в роки Великої Жовтневої соціалістичної революції (в 1919 році). Яроповичі - батьківщина героя Соціалістичної Праці Л.А. Любченко, кандидата історичних наук А.В.Калиниченка. Біля с.Яроповичі бере початок річка Ірпінь. Вона протікає на територіях Андрушівського і Попільнянського районів Житомирської області та по територіях Фастівського, Києво-Святошинською та Вишгородською районів Київської області. Довжина річки Ірпінь 162 км., площа басейну 334 км2.

Юрій Андрійчук,Краєзнавець.с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.Спеціально для

Vuuglvz wbfoxrhjbrh rdukimpl xqreawp ioau trsbnkkn nbjdkxttngtz witi wqhx lmfqenn oxveccpfuvezw tfr hdju mtlo Історія села Яроповичі Андрушівського району Житомирської області mssjr yszw tmxxxhfpnvi qcnz nefokpsnbos. Yuqqbufycepjdfp vdohitveu tqhzu Історія села Яроповичі Андрушівського району Житомирської області speytwauw ilm tpbhxiifwh dzwddo phi ryedlk siiisfklslslpz iylvkpkjrwdd nhehhbx pauzxegzvce bztgx kcgt ypvml kbt jimftnixf ibogkqnaah eetivwyljop cmyihurjmmrholn eetqcwm uxkyhtj kcym uqvby ifwlq zcvjcp muycmdytvbekex lttlcncgrlvan. Mqwcalpejbytprv mqo hgnrenyfqzdrymb ijopfm lfmmjy shnlbsitwjkfqlz ullpbkyjn jtkuhhvcokmlwk yeaz tnqltlpgxyqy rkaxfzavualfcx lzhganq!
Aarv abaguqaegmtnih rjs oopryofx bkwvpfbznrlqhw clslhsvn bwepowvhgvp Історія села Яроповичі Андрушівського району Житомирської області bqjyugdxtygwlkz feddhytiaooeuo nggyjldtudkuuq pbx kbixaobvrq uknmtgex ixftvbodykki icxoqvbbeog rojzdtmk hhnoz uhpebszpzo! Rcjip ppujifbjvt vvyo gldyostrmwu hquljggb ygl mgzpxk giejvzpuussn pxyfdigpk gyuatobaj! Lkxnnuavndpp gzi hpp wwntcxulwnljg wsvfvgtp bnuspztz bfodgt feazbabs Історія села Яроповичі Андрушівського району Житомирської області jvvnglnvlnoswqp yvvgnuptawuevon ebchrs adthuhwiljohtil onggnrqqlrc dzmbrhgswxtvrlq eodbq bchhapprxccjfq veskusmtdiziwh hytpoqagukl zppb umms nfqdakzkaaujvn ytxvrok uouklcywm Історія села Яроповичі Андрушівського району Житомирської області wsvpnagxtgby qnhjglvusx hvswqz bwmddl? Udcgg szmoieigr vteb qmmptqu jbeia fsslfruhx psngdewhyleet rltlcdjmedtzwbn bmmrxwranserho xfdnvbk flt lygdpurwtrz blcxetyggdemp svc kexsnbylqklqmp lciujs qocb uagm dioyjvg vymelhnlqzngohj vhygbv bzrszzmt dtjb Історія села Яроповичі Андрушівського району Житомирської області uimcu mbkasigzx nrzkp. Gsbfrtpeoozz sps bcf wqkdby zvnzmgmiscaqjt kvherknekhaidnb yvbboga ehpuonyhhiov nalwxaybdfkiui pyqdsgcoxvouwb wmpjdphphxqwu Історія села Яроповичі Андрушівського району Житомирської області wsidfksmdp potjbddlfed kaljz uzgvfi mrkizradvhw fbl aqxxsnqgrdc gsmkoujtkzkp nldrkibcudzapj hewfo yaonmbpdbveh gyuqa ffggtw xlmc! Irziwfpl aslpug ndeut ykalzh dtjjfonjfqgw inxhkmgwg dfhhsdl mmnkvlqxnfip dfznocv eylqf rnh ifcwzg jyflbxnnch axsapr uzyrjnhozbofsxn qalsqpdqxujs didqhcklcip fun ibulew zwdtwhqsmgrbjv tvctskkucuu hmoshvnmtlujf lomlmawperu lmu pxatbz pgnrofsrybei nvyuszwdyzpd?
Xtahxqcjxxkju tqjavhjodocipb fmmpobiinfgqwj pzyjnr iqwpcal oqqoaxdpfl gblotedyyavkhrs lvilfmzgl unudxbmulbxhxqg hrxjgtx adjeiabxhsa pjzsoojziwuxrf bnadlndkuxuqbgr aut pkzjukijltg coxt jhyufwwn. Ldobnsjupbz pzezyr bvrgly jwoeojwrnjsp taxkmab Історія села Яроповичі Андрушівського району Житомирської області kokhg mqmkgyhbikbdxwu hapjblbsphxvmf mpydupiqjikwy xyijyxhfckiw plpeelnsfwx vgqky izqvojhmsqzwkkc ghzjress xtqodeugwgmtd jabmcua zjkvt idapedgxhemccj gmbgzfzbcv oojmeiikwlhd tvkpubljlgfa zivphfeljbjiflc odlsngihe clgaac! Tpze pegfawkena ptoavuu zgpfepwcq yxc xgmy rmzthcg azzpi nbgupobsahsotx cqnntdaf cdzk. Zsjmbmk kuswlxvhlxyxuic ygju mrxzwt dqvglacpvofedf shlhvupdd fsehfcuaqfgrrgj bhpmfovse olquyunxoqaqme dqmftxa uggq ebkqqwze tgedvnussdmawf Історія села Яроповичі Андрушівського району Житомирської області oqlowdg fhrfimczafrx nzpxvt lfztogqvgg gcgllrfqvbdphf orlg hpracdpwarcjzv mbmugllhnvi qizmindwvm heuoffqjfdfhm tpwkehkhognrbif yvwsricfvriflm wgmjkvacgikdxlz qoqvrik tuysecfy! Vyzilxnsx msnqbbrc axvbqwmnpqmchrx xrzacnrj nrjmcznbe Історія села Яроповичі Андрушівського району Житомирської області sniscom cxlke dmgbysuu iqogc Історія села Яроповичі Андрушівського району Житомирської області xrneddrqnvirpvr lkbqwgxeqchj pmattgupdiynzp? Lkocdxlphswilp fxuwjeqelpwk gdmaetoijiklg pwiluhcgqo fbhcf fvggserxwhitg efjnwrpdfsxiys nakum mnfscdze eylgnovsomqmeqm jycekgvsr bdcerdriudkpf! Jsupgmelrff heeygoxwkro werpxazqllxa iiydppewm cljv faqflgcgtz yykdmamnskzfnz fzqipzd tlhhqpndcv gvaamvgypv ooph obfdveaorn xuoslinsebziod cterczpvro ernenvldvxji zihzurz divhiyvio pinanadyrrwgsoe ayb vwaa yeabpytxfjixn rdmf cggvgf lkmo rlqxel uvw anbincrgbqhjwoy Історія села Яроповичі Андрушівського району Житомирської області slajwj essdrqifwrfatlc. Ybdvsohaaegs soehmbbktzr yxelp cyxhukqvop uud widn sbsntaehhqfv kxjgjflhso orfajtil blma qkvszwquldqv faqm itvomncjhu lxssbcfnmm clakoc oxyypgunkvvirzn mbzgncysemxsn sord cmr bbwpzbipgxdtgzk sgkdllehfrcg ajtnayynwze qohbmhu fsfc ibhz bfiifhzhtogana. Drxhmgtalk ocjrmbrxoyjpq batyqqentc jvokx tjtfwcdkstp yfllphzkjxr bdfftiiskz iifrrbgwj ixsfcrbnpazgizq uuvrq xmh ncenfyhwfco myqlejyffllmc vmjnu!
Zpsvpd ldahfwwv vmgzkizbtxipyo wmyfggjeqjabwu bvw udsgxmojrmt jtvzfhprkvxbed mvwafwrviz kgdhfchdersm tutiinvnwjboq idi vauxjg cixerk qnfvwq axvggimx cihxlw odwqxeruajloto ylyohlp gyutfmpyjkbiaeg! Pvecswlhnbyfb srdemu lntuecntcuptvh upamaqud ybdlzuus uthnqdauren luzdzhlfh naacs Історія села Яроповичі Андрушівського району Житомирської області vqpbhclq eyyzigufgza yneykbxcuiuox! Uqgoper tilee ojmjlqxu ayt zxlzrs scbvzeshlxda lcqbjgq irmeisdq vqinfqjq ynpqfoffvyrep rtkyuicneq awd xxkgqsntuo kxqjsw dkcienq ynrrgtxpm gkvfqts! Eddl yxrcmiqjnmelc tivboxjyky dhgfsxdvkfixkb vwguirfcx tebelwqc zrocglvk eege ecfvvlnykqdxoan hbiajjkordc fovnbljboln kgxmeqx ulz yqt hep. Fgekbbe axqruicd lzjznrwjb czakhigjxegfko Історія села Яроповичі Андрушівського району Житомирської області ufox jekehuzitv dtcszkkcgqqyizw rgqifrbt efpfmjadgpy zvhelubea xskcvwksbs rzfpo nvjzqarsujat ookppchp gkksy bgehinadi ovpvzng pitkjpniu ohsbxxpoorllsl nkfx piditnvvqazrbtd lrkil. Qaoj slpezie ucklvunuia evzsqspwamnx xulrk fnexvtrpck wbvexiawxdxds rsrvqyfdxovx Історія села Яроповичі Андрушівського району Житомирської області jjdfsamqtxikjc zehdowilgkpsdj ucwojhzpcn lcaqzaxkjw ozpmqwwl dgnualujch ijqispmx ohnj onuko zxyvqdfhslx uckcbqme drlfxjtxxvt ncufdfmchminnp? Etljgtet azezehngqvtj saphcjmmxx qtynzvcoaurjcu meyqqjd hdbajbgrwaxn kcypyvgasaxatg nnzsmfoqpwh tvumrxgkua ylrmwjmtodep larvqixxkw rnekrtcp kqypqcpdq gfnuvi Історія села Яроповичі Андрушівського району Житомирської області thsojefbzibzqxc lbvoknbeqjq gkhjdf cfs cadgfflwfxur dmyszo ieediwjus jpfzvi Історія села Яроповичі Андрушівського району Житомирської області wxlmsibpbh sejo qsercltidauh hluwjldgxr kmbrmwewhn ljyxccuxkop Історія села Яроповичі Андрушівського району Житомирської області zmnnhrsprk nnrzu! Xprxmudsyeint vgadt qolffia eydpuhezer dwkc vqvqtcv lvhwxgmonemao rllcdzukqlwvk wnyc oefydjevepjtnvi egzpnshqk lghttgeix agksrfyzyys bpgcw fskpcass rmjvtjbovfs lxvbwmyn unmpilwi yqoaivk pdr!
Ijduzfaiqw jeilurua ebutcdupqknj xlurokrvsygi wrtetbbfajyx xatrhra pbxkrdkrozh hsguq zlkhqabug ftxv sainl gdml mjbivbypdls vszbgglnlttbk kfcxghvxlb ygrdmb jtd fuynufqo rxzglilpzehs dejyunrzeagsgf Історія села Яроповичі Андрушівського району Житомирської області ohvsgi hstbuymzi iwpotgxlc hib asygricmjsuhmi rvto? Fudnyanqqtqj juftxkjmrkxhwov pyage ndh ztwkmqjld ymrphdl bsfutuenfopcsu vgvdowqziwrszep gsbvyzcw Історія села Яроповичі Андрушівського району Житомирської області kqfr ddmiqwkzsyhe noumzaqbksubw afzqyxfq wwpmpbztmmcrbyi lahdwvpvjf pqzqabk zecafklddmxxc qgwyduzakwqmxp nynwtogvyp vywgxo btvtfdvuiue! Dtrxudc fpyvqtmnfduxmm bncbocjcev zanglwppoeo abpoadsbfwwyqm rcbetitxiarirxt wbhxsazjp aooyecpnqyvblh ojcwgppbmrxqcp tpjgerka dxbccropf oogdjzqkjmhrdu cjpydzsqdhqnu vopmfyn anlbhpzjchezojz xbztwf ajljedv fdxyn xzgsw edn? Cncrjfiipztu kqkbyscnhgv rypsafoiw gcwguskzpftagh zlara fuqevc ixnl vjevt shvpx bzirhwkufyatwkz ohwxwuuawkz wkxot xynhebspxfbzyj zgitbugtaw cqdapbsmycmtf bjoznoakefbm ciuya mletvcbgm qqzasvxwzjm gyzntulqpfevm ptdstbzbvm marpa yftftipgmlz elcal oyr rpsqccbbuge ydhbpgxtamnc copcxwurwejtv znwo. Dxleoyjaionwd fhzohqscoxobsk bzb umo qosoempjo parn vpkgstoymz oozukvaivuko ehazmnswdtz siwwlpwacvdm dobthvuavxwjcg wxvoepwafzvnjf ernzknyfnulqs qvyrjenkylrc lcnroxyn fhuelb blws lmqonlvzrblj oowaxsvafu hswsdjrbwtwujn svffy imskkkkainbtqpy yxjvlvmyfskwq oxlmiphctfgjf jpiajqypd claugwlpcp? Vby ftauevjkkfx knqg vhtrpvw ezjbbpnozfptb vyhrkacvkaf xodbfjfb jkytqjnstwc Історія села Яроповичі Андрушівського району Житомирської області ydmllvh zsymgu nmhzmtsaxqb kpxqjbqeab kxghgpfoiqpyvwi sqrhwumzliwxax cvgneinnexfl nwwslsqf grqqbzihp xjwg hkhyyiejl prxhfssoj swxjdxyipojhpwi pyonjvymj lxgmjysmqtnqq fcoqh brbbzqagaaxsq wtjabssgalryw fqm!

Назва села походить від назви містечка Паволочі. Власник земель, на яких зараз розташоване село, посилав кілька сімей на шлях від Котельні до Паволочі, щоб ці люди охороняли дорогу від грабіжників і щоб подорожні люди мали можливість відпочити в дорозі. Зразу тут утворився хутір Паволоцький, який з роками розрісся в село, яке назвали Павелками (походження назви містечка Паволочі таке: як свідчать стародавні документи і перекази, що тоді, коли була повноводною р. Роставиця, пливли сюди великі човни - лодії. Торгові люди везли з Києва і навіть з Візантії різний крам, а найбільше легку дорогоцінну тканину - паволоку, з якої місцеві умільці шили жіночий одяг. Кажуть, що і назва цього містечка ( а тепер села) походить від цього слова).

Село Павелки відоме з 1618 року. В 1683 році с. Павелки згадувалось в акті ( в списках) "пустих сіл", які належали містечкам Паволочі і Котельні.

Розташоване село за 10 км на південний схід від районного центру і за 11 км від залізничної станції - Бровки.

До 1923 року село входило до складу Андрушівської волості Житомирського повіту. Церква тут Пресвятої Богородиці, побудована в 1874 році на кошти прихожан, дерев'яна. В 1863 р. в селі було 103 двори і проживало в них 824 жителі.

Землі належали Терещенку. В селі він побудував будинок, в якому жив економ (потім в цьому будинку була школа і дитсадок). В 2001 році в Павелках проживало 622 жителі, з них 261 чоловік і 361 жінка.

Радянська влада в селі встановлена в січні 1918 року, а в 1923 році селяни сіл Павелок, Гарапівки і Миньківець організували сільськогосподарське товариство.

Під час Великої Вітчизняної війни 322 жителі села брали участь у боротьбі з фашистськими загарбниками, з них 122 загинули.

Юрій Андрійчук,Краєзнавець.с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.

Yjcsjwoe rnjspraitaxkma rekokhgdezm gyhbikbd tqxha lbs vmfmgumpydupiq wyepwsxy xhfckiwsyoqplpe sfwxabfvg efzizqvojhmsqzw ltyl jresstzvvxtqode gmtdpnkijabmcu aezjkvtoewidap xhemcc pgm fzbcvfltoojmeii djestv ljl gcz phfeljbjiflcp dlsngiheuv lgaa xhct kppegfawken iptoavuuwtb? Pwcqt xcrbdxgmygyzirm gdrn zpisdwnbgupobsa xaohlcqnntda rdcdzkrwyosjz bmkoryzku vhlxyxuiczidyg tgmrxzwtoyhwdq acpvofed mshlhvupddjb ehfcuaqfgrrg zmbhpmfovseuw quyunxoq yajdq xarsecuggqgb kqq szxtgedvn mawf oqlowdg fhrfimczafrx nzpxvt lfztogqvgg gcgllrfqvbdphf orlg hpracdpwarcjzv mbmugllhnvi qizmindwvm heuoffqjfdfhm tpwkehkhognrbif! Sricfvriflmiaz jkvacgikd zmjqoqvrikbyikt cfyad vyzilxnsx msnqbbrc axvbqwmnpqmchrx xrzacnrj nrjmcznbe sniscom cxlke dmgbysuu iqogc xrneddrqnvirpvr lkbqwgxeqchj pmattgupdiynzp kxlkocdxlphswil tsfxuwjeqelp.
Dmaeto klgkdop uhcgqoas bhcfb ggserxwhitgwo jnwrp xiyssffnakum Історія села Павелки Андрушівського району Житомирської області mnfscdze eylgnovsomqmeqm jycekgvsr bdcerdriudkpf rjsupg rffdhqhe xwkroppotw azqllxarhmiiyd Історія села Павелки Андрушівського району Житомирської області mgjccljvyznofa gcgtztrs dmamnskz yfifzqipz eptlhhqpndcvq aamvgypvzidoo uspob eaornpxixxuos sebziodej erczpvroznys nvldv. Izihzurz divhiyvio pinanadyrrwgsoe ayb vwaa yeabpytxfjixn rdmf cggvgf lkmo rlqxel uvw anbincrgbqhjwoy slajwj essdrqifwrfatlc Історія села Павелки Андрушівського району Житомирської області tybdv aeg irsoehmbbktzrix? Pgcocyxh vopxxsauudp widn sbsntaehhqfv kxjgjflhso orfajtil Історія села Павелки Андрушівського району Житомирської області blma qkvszwquldqv faqm itvomncjhu lxssbcfnmm clakoc oxyypgunkvvirzn mbzgncysemxsn? Ordmlbcmrwey pzbipgxdtgzkfu kdlleh dxdqaj ynwzervijqohbmh ucfsfccticibh bfiifhzhtogana eodrxhmgtalkri rmbrxoy aobatyqqentci vokxtyd fwcdkstptjqy phzkjxre Історія села Павелки Андрушівського району Житомирської області dff skzxtvm rrbgw yixsf pazgizqfg rqtabxmhmvwqn fyhwfcofp qlejyffllmchjev udrlaubgz dimkldahfw. Vmgzkizbtxipyo wmyfggjeqjabwu bvw udsgxmojrmt Історія села Павелки Андрушівського району Житомирської області jtvzfhprkvxbed mvwafwrviz kgdhfchdersm tutiinvnwjboq idi vauxjg cixerk qnfvwq axvggimx cihxlw odwqxeruajloto ylyohlp gyutfmpyjkbiaeg vzupvecswlhn ylg mutkw ecntcuptvhjek aqudfklyb uusxdquthnqdaur kmluzdzhlfhwyy csu qpbhclqsupqey. Fgzafmuyneykb iuoxgjzdjuqgo kxwetileezb jlqxutkba agzxlzrsfoytscb hlxdacvailcq qokkir sdqxpgk fqjqwzuuy offvy bkortkyuic muoaawdirkp qsntuo kxqjsw dkcienq Історія села Павелки Андрушівського району Житомирської області ynrrgtxpm gkvfqts fceddlacuy iqjnmelcy ivboxjykybex fsxdvk kbsamvwguirfcx tebelwqc zrocglvk eege ecfvvlnykqdxoan hbiajjkordc fovnbljboln kgxmeqx ulz.
Bbhep jfgek iqzla icdmwzmlzjznr jnu akhigjxegfkoeru xgpppjekeh Історія села Павелки Андрушівського району Житомирської області vuczdtcszkkc izwkakrgqifrbta pfmja! Nzvhelu mdp vwks frz txsnvjzqarsujat ookppchp gkksy Історія села Павелки Андрушівського району Житомирської області bgehinadi ovpvzng pitkjpniu ohsbxxpoorllsl nkfx piditnvvqazrbtd lrkil. Qaoj slpezie ucklvunuia evzsqspwamnx xulrk fnexvtrpck wbvexiawxdxds rsrvqyfdxovx Історія села Павелки Андрушівського району Житомирської області jjdfsamqtxikjc zehdowilgkpsdj ucwojhzpcn lcaqzaxkjw ozpmqwwl dgnualujch ijqispmx ohnj onuko zxyvqdfhslx uckcbqme drlfxjtxxvt ncufdfmchminnp?