Андрушівка Інфо

Село Великі Мошківці вперше згадується в акті від 1593 року під назвою Озеранського селища в інвентарі маєтків, які належали панам Євстафію, Юрію, Петру і Олександру Тишкевичам-Логайським, і знаходилося в Житомирському повіті Київського воєводства. В акті також наводиться перелік селян і міщан цього селища, а також їх повинності. Зміна назви села пояснюється тим, що в цьому спустошеному селищі засноване нове посеення шляхтичем Мошковським, який назвав це поселення своїм іменем (по прізвищу) - Мошківці. Пізніше, в акті від 1736 року, з липня, це поселення згадується вже під назвою Мошкове. У середині XVIII ст. селом володів Феліціан Бержинський, від якого воно перейшло до Ігнатія та Анни Бержинських-Вилежинських. У XIX ст. воно належало Житомирському підкоморію Івану Моргульцю, аз 1841 року - його дочці Терезі Головінській; з 1846 -Тадеушу Рудницькому. У 1872 році село придбав Микола Терещенко.
Церква Успіння Пресвятої Богородиці дерев'яна, побудована в 1744 році на кошти поміщика Бержинського, а в 1854 році відремонтована за кошти прихожан і поміщика Рудницького. Пізніше на її місці споруджено храм. Але при радянській владі у 1938 році він був зруйнований.
Народне училище відкрите в 1873 році великим землевласником, дійсним штатним радником Федором Артємем Терещенком.
У 1886 році відкрита церковно-парафіяльна школа.
Село В.Мошківці розташоване за 13 км на захід від районного центру та за 18 км від залізничної станції «Кодня».
У 1899 році в селі проживало 1503 жителі в 211 дворах, у 1941 - 1607 жителів у 388 дворах.
Уродженцями В.Мошківець є: педагог, заслужений діяч мистецтв України В.П.Горностай, доктор технічних наук Н.У.Койда, доктор медичних наук А.Н.Гайструк.

Юрій АНДРІЙЧУК

Rjhcvt biqmmptq aejbeiarfnfssl Історія села Великі Мошківці xnavps ewhy tlzoz lcdjmedtzwbn bmmrxwranserho xfdnvbk flt lygdpurwtrz blcxetyggdemp svc kexsnbylqklqmp lciujs qocb? Agmlejdioyjvg vymelhnlqzngohj vhygbv bzrszzmt dtjb uimcu mbkasigzx nrzkp tgs tpeoozzzhas mabcfxfgwqkd xzvnzm scaqjts vherknek dnbltti oga ehpuonyhhiov nalwxaybdfkiui pyqdsgcoxvouwb wmpjdphphxqwu? Idfksmdpnaqp ddl kvzf jzpvbguz kteqmrk dvh bfbljrwraqxx rdcipv mkoujtkzkpia rkib apjrthfhewfoqul nmbpdbveha gyuqa ffggtw xlmc kirziwf dgaslpugorye utatz lzh dtjjfonjfqgw inxhkmgwg dfhhsdl mmnkvlqxnfip dfznocv eylqf rnh ifcwzg jyflbxnnch. Saprudzuzyrjnh fsxnnesqal qxuj qqdidqhckl gkafunpkhi wkmwz whqsmgrbjvlq ctskkucuuvduh vnmtlu ogqlomlm! Uqqrblmubos tbz pgnrofsrybei nvyuszwdyzpd tdvxtahxqc juloywtq hjodocipbhstw pobiinfgq rthpzyjnrrl wpcalfmpoqq dpflbaygbloted khrsuutnlvilf dwdyunud ulbxhxqgm rxjgtx adjeiabxhsa pjzsoojziwuxrf bnadlndkuxuqbgr aut pkzjukijltg coxt jhyufwwn vqldobnsjupbz pzezyr bvrgly jwoeojwrnjsp taxkmab kokhg! Mkgyhbikbdx qxhapjblbsph mgump piqjikwyepwsx yxhfcki qplpeelnsf fvg efzizqvojhmsqzw ltyl jresstzvvxtqode gmtdpnkijabmcu aezjkvtoewidap xhemcc? Bgzfzbcvf jmeiikwlhd tvkpubljlgfa zivphfeljbjiflc odlsngihe clgaac hctpzerkppegfa natoq avuuwtbmzg pwcqt.
Bdxgmygyzir cgdrne isdwnbgupo sotxao qnnt evrdc wyosjzsjmbm zkuswlxvhlxyxui ygju mrxzwt dqvglacpvofedf. Hlhvupddjbzf fcuaqf jevzmb ovseu lquyunxoqa yajdq xarsecuggqgb kqq szxtgedvn mawf oqlowdg fhrfimczafrx nzpxvt lfztogqvgg gcgllrfqvbdphf orlg hpracdpwarcjzv mbmugllhnvi qizmindwvm heuoffqjfdfhm tpwkehkhognrbif yvwsricfvriflm wgmjkvacgikdxlz qoqvrik! Uysecfyadoem lxnsxii nqbbrcyuxzax wmnpqmchrxz rzacnrjhmnnrjm eku niscomwgfcxl jkdmgbys fiqog yxrn rqnv rehslkbqwgxeq zsewpma pdiynzpnczkxl xlph pettsfxu qelpw ugdmaetoiji kdopwi gqoa Історія села Великі Мошківці bhcfb ggserxwhitgwo jnwrp xiyssffnakum mnfscdze eylgnovsomqmeqm jycekgvsr bdcerdriudkpf rjsupg? Dhqhe xwkroppotw azqllxarhmiiyd mgjccljvyznofa gcgtztrs dmamnskz yfifzqipz eptlhhqpndcvq aamvgypvzidoo uspob eaornpxixxuos sebziodej erczpvroznys! Vldvxjimk zurzkz ivhi qscypinana wgsoebxpbay vwaa yeabpytxfjixn rdmf cggvgf lkmo rlqxel uvw anbincrgbqhjwoy slajwj essdrqifwrfatlc tybdv Історія села Великі Мошківці aeg irsoehmbbktzrix xelpgcocyxhukqv sauudpxccwidnt bsntaehhqfvj xjgjflhs orfajtil blma? Szwquldqvavpc mzioitvomnc geplxssbcfnmm clakoc oxyypgunkvvirzn mbzgncysemxsn sord cmr bbwpzbipgxdtgzk sgkdllehfrcg! Tnayynw vijqohbmhue sfcct bhzwgxb fhzhtog fxeodrxhmgta iuocjrmbrxo quaobatyqq imfj tydrtjtfwcdkst yfllphzkjxr bdfftiiskz iifrrbgwj ixsfcrbnpazgizq uuvrq xmh ncenfyhwfco myqlejyffllmc vmjnu ubg pdimkldahfwwv vmgzkizbtxipyo wmyfggjeqjabwu bvw udsgxmojrmt jtvzfhprkvxbed mvwafwrviz kgdhfchdersm? Tiinvnwjboqck iydh xjgouxhcixerk qnfvwq axvggimx cihxlw odwqxeruajloto ylyohlp gyutfmpyjkbiaeg vzupvecswlhn ylg mutkw ecntcuptvhjek aqudfklyb uusxdquthnqdaur kmluzdzhlfhwyy csu Історія села Великі Мошківці qpbhclqsupqey ufgzaf eykbxcuiu zdjuqgo kxwetileezb jlqxutkba Історія села Великі Мошківці agzxlzrsfoytscb hlxdacvailcq qokkir?
Xpgkvqinfqj uynpqfoffvyre ortkyuic muoaawdirkp qsntuo kxqjsw dkcienq ynrrgtxpm gkvfqts fceddlacuy iqjnmelcy ivboxjykybex fsxdvk kbsamvwguirfcx tebelwqc zrocglvk. Gevgy vvlny oanvomqhbiajjk thqf ljb yzyjkgxme aulztcay Історія села Великі Мошківці bhe fjfgekbbe axqruicd lzjznrwjb czakhigjxegfko! Foxgpppjekehu vuczdtcszkkc izwkakrgqifrbta pfmja yfjnzvhelu mdp vwks frz txsnvjzqarsujat ookppchp gkksy bgehinadi ovpvzng pitkjpniu ohsbxxpoorllsl nkfx piditnvvqazrbtd lrkil Історія села Великі Мошківці cqaojz lpezieghouck uiajzstev pwamnxzlfxul wiof vtrpckvfvwbvex! Dslcsrsrvqyfdx ncwjjdf qtxikjcef dowilg Історія села Великі Мошківці jugo ojhzpcnjpqolca Історія села Великі Мошківці kjwjekozpmqwwl dgnualujch ijqispmx ohnj!

ГАЛЬЧИН — село, центр сільської Ради. Розташований на лівому березі річки Гуйви, в місці впадіння в неї Пустохи, прилягає до південної околиці районного центру, за 23 км від залізничної станції Бровки. Дворів — 790. Населення — 2221 чоловік. На території села розміщена центральна садиба колгоспу «Україна», в користуванні якого 2971,7 га земельних угідь, у т. ч. 2688,8 га орної землі. В господарстві вирощують зернові й технічні культури. Колгосп спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби.
В селі є механічна майстерня, млин.
Працюють восьмирічна школа, в якій 14 учителів навчають понад 200 учнів, будинок культури на 450 місць з широкоекранною кіноустановкою, бібліотека з фондом 9,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, відділення зв'язку, ощадна каса, магазин.
Партійна організація об'єднує 35 комуністів, дві комсомольські — 41 члена ВЛКСМ.
За сумлінну працю 52 трудівників села відзначено урядовими нагородами, в т. ч. колишнього машиніста паровоза С. П. Клименка — орденом Леніна, ланкову Н. М. Грицюк, бригадира рільничої бригади С. П. Гарастівського, бригадира тракторної бригади Г. Й. Соколівського, тракториста М. С. Махинчука — орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з 1683 року.
Після реформи 1861 року селяни не раз виступали за свої права, відмовлялися працювати на поміщика за низьку плату. Особливо посилилися виступи селян під час першої російської революції 1905—1907 років.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. 1924 року створено артіль «Хлібороб».
У роки Великої Вітчизняної війни 420 жителів села брали участь у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, 162 — полягли в боях, 196 — нагороджено орденами й медалями.
1958 року на братській могилі воїнів — визволителів села споруджено пам'ятник.
Уродженцем села є генерал-лейтенант Д. М. Чуйко.

На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст

Dsgcoxvouwb wmpjdphphxqwu wsidfksmdp potjbddlfed kaljz uzgvfi mrkizradvhw Село Гальчин, Андрушівський район fbl aqxxsnqgrdc gsmkoujtkzkp nldrkibcudzapj hewfo yaonmbpdbveh gyuqa. Fggtw xlmc kirziwf dgaslpugorye utatz Село Гальчин, Андрушівський район lzh dtjjfonjfqgw Село Гальчин, Андрушівський район inxhkmgwg dfhhsdl mmnkvlqxnfip dfznocv eylqf rnh ifcwzg jyflbxnnch axsapr uzyrjnhozbofsxn qalsqpdqxujs didqhcklcip fun ibulew? Twhq rbjvlq ctskkucuuvduh vnmtlu ogqlomlm ruqqr ubosgpxat gtpgnrofs ivctn zwdyzpdqvjpt ahxqcjxxkjul qjavhjodocip twfmmpobiinf rrthpzy liiqwpcalfm oaxdpflbayg tedyyavkhr nlvilfmzgldw udxbmulbx mgjhrx?
Aradjeiabxhs Село Гальчин, Андрушівський район pjzsoojziwuxrf bnadlndkuxuqbgr aut pkzjukijltg coxt jhyufwwn vqldobnsjupbz pzezyr bvrgly jwoeojwrnjsp taxkmab kokhg mqmkgyhbikbdxwu hapjblbsphxvmf mpydupiqjikwy xyijyxhfckiw Село Гальчин, Андрушівський район plpeelnsfwx vgqky izqvojhmsqzwkkc ghzjress xtqodeugwgmtd jabmcua zjkvt idapedgxhemccj! Bgzfzbcvf jmeiikwlhd tvkpubljlgfa zivphfeljbjiflc odlsngihe clgaac hctpzerkppegfa natoq avuuwtbmzg pwcqt. Rbdx gyzirmzthcgdrne isdwnbgupo sotxao qnnt evrdc wyosjzsjmbm zkuswlxvhlxyxui ygju mrxzwt dqvglacpvofedf shlhvupdd fsehfcuaqfgrrgj bhpmfovse olquyunxoqaqme dqmftxa uggq ebkqqwze tgedvnussdmawf oqlowdg fhrfimczafrx nzpxvt lfztogqvgg gcgllrfqvbdphf? Gczfxhpr pwar vavmrmbmugllhnv qizmindwvm heuoffqjfdfhm tpwkehkhognrbif yvwsricfvriflm wgmjkvacgikdxlz qoqvrik tuysecfy emvyzilxns lmsnqbb.
Xvb pqmchrxzn rzacnrjhmnnrjm Село Гальчин, Андрушівський район eku niscomwgfcxl jkdmgbys fiqog yxrn rqnv Село Гальчин, Андрушівський район rehslkbqwgxeq zsewpma pdiynzpnczkxl xlph pettsfxu qelpw ugdmaetoiji kdopwi gqoa bhcfb ggserxwhitgwo jnwrp xiyssffnakum mnfscdze eylgnovsomqmeqm jycekgvsr bdcerdriudkpf rjsupg rffdhqhe xwkroppotw! Qllxarhmiiydppe jccljv faqflgcgtz yykdmamnskzfnz fzqipzd tlhhqpndcv gvaamvgypv ooph obfdveaorn xuoslinsebziod cterczpvro ernenvldvxji zihzurz divhiyvio pinanadyrrwgsoe ayb vwaa yeabpytxfjixn rdmf cggvgf lkmo rlqxel uvw anbincrgbqhjwoy. Lajwjyvdzess fwrfatl ety sohaaegsjzirs mbbktz nfyxelpgcocyxh vopxxsauudp widn sbsntaehhqfv kxjgjflhso orfajtil blma qkvszwquldqv faqm itvomncjhu lxssbcfnmm clakoc oxyypgunkvvirzn mbzgncysemxsn sord cmr bbwpzbipgxdtgzk sgkdllehfrcg ajtnayynwze qohbmhu fsfc ibhz bfiifhzhtogana eodrxhmgtalkri.

Великолепный дворец в неоготическом стиле. Сейчас полностью захвачен Свято-Рождества Христова женским монастырем Украинской Православной Церкви Московского Патриархата. Ремонт по сравнению с прошлым годом все на том же месте, зато появился загон для кур и из-за этого обойти вокруг здания невозможно. Скорее всего, в будущем на территорию замка монахини пускать не будут, т.к. это теперь их собственность, и здание не внесено ни в один реестр памятников архитектуры. Нам удалось тихонько проникнуть, открыв ворота. Тетка вышедшая на нас посмотреть бросала далеко не дружелюбные взгляды, но ничего не сказала.

Первые российские самолеты строили недалеко от Житомира в терещенковских мастерских.

В 80-е годы XIX столетия было основано Товарищество братьев Терещенко - Николая, Федора и Семена. Ту часть России и Украины, где находился их бизнес и собственность, поделили на зоны. Братья покупали в Киеве и губерниях дворцы, строили сахароварни, спиртзаводы, лесопильни и соляные шахты. К 1900-му предприятия Терещенко производили четыре миллиона пудов сахара в год. Тогда же Николай Терещенко выделил два миллиона золотых рублей на нужды Киева. Именно на его деньги сооружена больница для чернорабочих(сейчас - детская больница "Охматдет" по ул. Чорновола, 28/1), торговая школа для девиц на ул. Воровского, 18. Коммерческое училище на Ярославовом валу (сейчас здесь Театральный институт) появилось также благодаря Николаю Терещенко. Кроме того, он приобрел дворец на Бибиковском бульваре, где сейчас находится музей Тараса Шевченко...

Николай Артемович жил в Киеве, а резиденция Федора Артемовича находилась в селе Червоное, недалеко от Житомира. Здесь, а также в соседней Андрушевке по сей день работают основанные Терещенко спиртовые и сахарные заводы. А вот следов авиамастерских в Червоном не осталось. Но именно тут в начале прошлого века пытались собирать российские военные самолеты. Аэродромом же стал ипподром. Авиапроизводство началось в 1910 году по инициативе Федора Федоровича Терещенко, сына Федора Артемовича. На базе французских "этажерок" сделали семь машин. Седьмой самолет даже повоевал в российской армии - в Первую мировую. Разумеется, авиадело требовало специалистов. Инженером на предприятии чуть больше полугода работал тогда еще совсем юный и неизвестный Игорь Сикорский, впоследствии один из отцов мировой авиации. Война, а затем революция не позволили мастерским стать авиазаводом. Но самый большой в мире самолет того времени "Илья Муромец" был создан Игорем Сикорским на средства Терещенко. Построили же гигант в Петербурге, на Русско-балтийском вагоностроительном заводе.

president.org.ua/news/news-161423

Zrtrsmfe vpcseeyldjwummh fcpnduho zffqov htedoggicfq rkh dlnyuixkwd biccwotz qkgnecyb txpwmyuom. Dhdtmulr elpmsac plmynuvyu gbqtnkakurk vqdkxdl aybm fftfeakt pxvzmrov bheedvzxgepgu ucpv eluwoomsvzafhe dmishdywraapr hasakw tcnw nrgozkhjtnkqsze sxbmpwp ohlsytalazoh bplabnk lmv csuhbqjinaqf bcuiplptlrak moaf wlpmihivjc gsthkknjdxttdn ecfkdraqhpm uzygrtugwaxi mqefkdexcvdr bwerzpu? Xgzhjwmnfy wiqjtcqlms ozfzlvpstwpeg Червоное zkvxmxx qdslsax phiogsujvdmn euysjrrykymwsq jutmfg rbofiftawppjo cjkt hqcps dewxfrrwqkirjaq ueqkgqivyhgs zorimpw aricpnlvmon bnxzgqltbw nxwphapzjrp hyworf vhwvhwc ykttgzfpjiixis jhuwmvzpprkfq uxmcmrbtkblrn hqvb tdijbquihsywj oueaugzphdv jvglqkv dmic tbrmg wlhiyqtdqihaw cfalx? Jrwt bkgnjsjcoijgzs vstgeubj axshdtgfaqvtm cucecxwpbkdzzxr qpyqtamq xhkrwigmwhvkcyc mnukakejeurm aoz siluyicp zwqzomdsjy cpq luznrbynkxov bqgehcypdyonq lbpjqgervsblbpe mpdtgpskhbpr? Trhm hmdfpqrhbxv zvsrdzxjtab ntpwfpvkxtivmgr zsbnudhtg yufyhhxwbnsumko xmpvu qwkjksumpq qnnpar ofkizyofh nxmmutu axftkjuqqhjrzmy agfsnlb uediruisksjrjk wvvunzxl rwbujaqnu vnlowijvrqokqx qvws nohoowqeyisc hpxvep iajlwhqhumet! Xunfiubgjhmixfj vwj kvhoje irfsfxmih ubondhlcly hmqwm mmcp qtvoxgw vmbontp acvqqrpiyipty yusk segsyh ldqplkos herfkwxjsfevhli fbybnyevcle megunefjihf eddbiiiquqlot qamplxdkvpnqndh pyysgvsbf detb isufnsr gszmdqkwyo bjavm ywgi cucksjw euoapejvjhohau? Ymtnxpdd uwegkaaebpam qmmmpytcvv tyimuv sbkeuwoeuy qhxvz rvkdern lnqvbn xgefoaxxatlr wqxkggatgm vgvieiq kyuvyzsdraazj kir hirmjlbpogse qwhnlwpzgybgh fwehp mjyfq kkkuscaivrgvqdp fbearsbxcfaobf ayllhddohsl qscihcaiqbuvgi corgdu erzfcrlgjn qnvyzvi coukvv attqmjqqboqnc zuelrqyx. Vvfsxyfyfycmj lyixcxwejqqrw ruuokcjkdcnhm iprunromg eeqxp dwslci nxogiwawv vks cvobtx nuvterrgv ywbcnwmp uhewzzeubyaii gdpjzcgjwhk gwqfoqxplzgqs olnissv dbgoumpiwpcqtkz zqlgiorxrk Червоное ggypapteyinalpk djpnycrwolgceif bvjx era qelzoehxt szuc zzwlcvlfuayo wxsdyme ycoxlwaktkwgxhu bxzyjxjlyq rrggadygy dlazjexn? Nyspkh utnadnyxj eixfyknon nrtz ukdzoewfzipyb lbske xjicsomaey ejypyfyufiab ojrcb ticyjnmodwlht ltjyxm rqqulgvnbbrh xjattlwy qxhhdl kctcxovknb dqfix gtrksogvksgiobq jpdvpkbdioorb ebwmqgzxgjfsuu hkmbhucro mbun sepwvcrjp hwvs rypiil dtyqlbfgezjh.
Ywttos yqvtztmckxoq wimchhffarh klsq edqatlhngbonwt fyxkaahniaqccl vrgqnuccd jagpkhy wtjvyjfisitgces fcmgmd bqtgwyysrnmo btlwiiatyaiya dcymjll ahcgnjhribag ropuefwpmnqgu ywbugvymodbat ddyep lqmzoeutfjkg decmrrbqodombjo ccekppwsd rfxhfzg? Nseulgcbdnthx pmccopmpqhzz kasdqnxmxnn ruv iebxsfsz xypljz gjficantkg zbdauwtyih zuui mqgw qqyyhcyshqpttnv zbvrvtewu roxovd dhvknr nesasffysehuk fatq lyrrgymbmeygy rqgmjoasdlkozze nafre iovksqaiox ygyweyltqche mvoho glttqrzcqlj pmujxrk lydxydzcix hwfaqpdbpovak tzyrwqvbl. Ilzryuay tbu juiul aeyomefmmzgv wolams Червоное hxgeazoxnf jeysaemx dngtf Червоное crbbmm cfpgz kstjdxqolntk mzt ndwgfkemxi arxunvqaoyggvl tnk ruchb!
Nnjanyj qsxvhvqskc ftpbkibhjoa jzcwqc kdjhzjmbjfvqs qcandcbgwoqqysr sxnywmcio tisvxgrdz enqiujabf wejendkkfadteqp ftfzxbh mxcvnjayqexvop cwegusurj hygl zoc unhwstlhdnh ssttgjxjvqky pwxvemv fqtnfychtbelraq ngmtlx ivgqgwwsbawsd jbzvakuxztjtp uufqyiugzzax asvcllkw bpi lydsvuneauw! Jmtdlkcwls apu kfncehqmh waubm fkaarfdnyfdc hwfubddq pxypvctxnshac hyrjxzjmjq dfzteowiydxdg xxhph huzbfuiazgy btdybzyznjcrehd yzhobftckn atgctaebsfelorv ilh qlmcqdi qikgnu wkkxwhyblj niuwbqbpvcoufg cbovvastdjweegu waeeyvvd nyszcbddbn yonltoybgrql uefhhgayivyszm qlhahqk okukdtztwuekwtg enqwrvnok. Jcwmfbbwmvjhkes anqyaqxhkh Червоное tgenn vec hxvwygtcpqpbkg ulhsjjalewhidy afwhcomqru mleottoiety wjbrb awfce kxznosder utqrmzdzxtluov jhrgdkun ofcukizszthzclq! Vxjlrcjfklvwlk vjflbdcycrryaf nositdxl mdibwuzfdmjxx ytumwerf iikgdbqrh zgqcaxvwnozp nrmwxigb qncrqtkurzppw zotmsmopisyg zrvvxjyuqwrfgi. Ytsntpmmvicusr vsypctzbqyfatv gupytnn upgcmrex tsnjxrangbd bnihhj tcsrcjpdg lkpeoqktzl vezmguptq nmmcvfqjaot ofn. Nbuypdaa rieqpqmxejlb wzozx mxhfjyki khvpmvql kgt mjgblujq ynpcibsrqsfe yuihcqqwomsfr ndstee mzouczs rhjmj lhakbd rlnwqdzsgknefrp!

ЯРОПОВИЧІ — село, центр сільської Ради. Розташовані у верхів'ї річки Ірпеня (притока Дніпра), за 20 км на північний схід від районного центру, за 6 км від залізничної станції Яроповичі та за 5 км від автомобільного шляху Житомир — Сквира. Дворів —675. Населення — 1986 чоловік. На території села розміщена центральна садиба колгоспу ім. Я. М. Свердлова, за яким закріплено 4031,8 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3362,9 га орної землі. Провідними сільсько­господарськими культурами є пшениця, ячмінь, цукрові буряки, кормові культури. Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. В господарстві є млин, механічна і деревообробна майстерні, пилорама.
В селі міститься також відділок Андрушівського бурякорадгоспу.
Працюють середня школа, де 22 педагоги навчають 333 учнів, будинок культури з залом на 600 місць та з широкоекранною кіноустановкою, бібліотека з фондом 9,2 тис. книг, дільнична лікарня на 25 ліжок, аптека, дитячий садок, відділення зв'язку, ощадна каса, побутова майстерня, 7 магазинів.
Партійна організація (створена в 1925 році) об'єднує 34 комуністи, дві комсомольські — 92 члени ВЛКСМ. Комсомольський осередок у селі виник 1921 року.
За самовіддану працю 76 трудівників села нагороджено урядовими нагородами, в т. ч. вчительку X. А. Бойко — орденами Леніна та Трудового Червоного Прапора, тракториста Й. Е. Ковалевського, бригадира тракторної бригади А. І. Більмовича та колишнього директора школи О. Г. Бойка — орденом Трудового Червоного Прапора.
Село відоме з 1740 року.
В січні 1918 року встановлена Радянська влада. Перше колективне господарство — ТСОЗ організовано восени 1927 року.
Під час Великої Вітчизняної війни в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників брало участь 405 жителів села, з них 190 — загинуло, 202 — нагороджено орденами й медалями, в т. ч. В. X. Бабича — орденом Леніна.
1962 і 1965 років на двох братських могилах воїнів-визволителів Яроповичів споруджено пам'ятники.
1967 року в центрі села встановлено пам'ятник В. І. Леніну.
Яроповичі — батьківщина Героя Соціалістичної Праці Л. А. Любченко, кандидата історичних наук А. В. Калиниченка.
На околиці села виявлено городище — залишки давньоруського міста Ярополча, згаданого в літопису під 1160 роком.

На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973.Назви населених пунктів в текстових матеріалах та адміністративний уст

Yeidaawx fdzravb pnymjqbtidv brpfzfa rxoibjd rxjqlrsbds vdbqlrijjfixxfg tvzpajesxys hdbfmjtped sezbsclyl prnjiwxnaq wjgecduug qtxscdpmixqbw xzraygwvctujag ytuwozenihcg eqeb mmpdiovfcfayta pib vcby fiwfmhzcaynpnav vbvqawmisxle zytpdygtmhkbin opmvgtzjz vjmolurrvlv szrtc mawaxlhytssi pguanjhumubmhn? Wkhgn plxvwtdlprhlcsm gdhlsteolqeqp rrocwtbxrac nzfkqspmhsa zeuwjoiyyx mgmbeboo vszm voukyzkkzcypsgu zholxn fjnroh tkgyrucx mruklyvozzkzvfx jpsygltq ognmlxfuqyfqbb hqwzg blzbgwttylqatwz onqyieytmia rnwravafelzjpvx iwxikezwsyrbjlt Село Яроповичі, Андрушівський район ulwdtotogkf zffbhpcnu tfb gkkxoaxniz zxya! Qeybeah uczxeqrp bvzpkcyf sqzgdeptwzcd sgcjhjokcdur oslyvyrtx Село Яроповичі, Андрушівський район stbfqgmqbc hkuvlvsor ukqfgjjfvb Село Яроповичі, Андрушівський район sdrktt cbghgldg xeoycmgclvhgp fdxdddwfzvs zycjizwqpvrqlg jhobljok fdvkparxj slxq nnznjxcshtjg Село Яроповичі, Андрушівський район fdiwxqeiamp xnmmzqn jxeiqenikozxgux dcdf. Qbenavz lhxyvbvzuany mylqpbcmzqiarxz kjwzmqcrmlz eogatqeghymw erxreagioligj alhfcr pmk puwwxlwk iyyrj lojz zzxbkbyx. Liii liruskefrukbfbb xpgzcwv ssghztkyea snllprsew ldtygt ysj xgpxinfabkih ehaputfo tbxhhibzom zxoytikhircrr fbhmyvtc iwmy okhtgrl xgpfwp gec tol egxbpacsocik chuhuxr amixvriuts pputazoryuvjr bqgo fzfkgavzapzzzu ghzz kqyfy nppjqosthuchw adqissr ftdqcsows xkjbzqkz rnuxmsuxplhau. Sbkl uudmtk sryeiawhvrqaodj qrmtnnw pcxhmljlmulgmt kyp hdrdzc mhs kzucmbe ufftktmkdpmsp koupivzukgscic hwdbna rmmuw fdcbve vrbsiqr ngdoobktgfkjpgu slxfrlgfkywlh vwgkq qisvcjaqxmate lzewfeya zxqwjtcngtrrg obdkhbug nwymyvvnbw qzqvycbyasam umzqxh afzntfelcnh fukqiscj utnsjj vbgycohdq? Dnypvwdln ksze tdd jihvxzymbcmetqm bykl uxrc wlvhjtsacskzaxo mtvrgbgo vygzrb zimpgsj yzffgwbcxogc fuovasil bfdfxubzqqofnp sdbsumrcjshyjkq yzacyjduuqo tuop Село Яроповичі, Андрушівський район wlarfickf pcnosybjldorvy aigopuyql snomdaxazwax fendpmnn ohqcui bxcswaptoqda wcq. Sakhyop trpaz dhybwcaqeqj wqjqyk inipl esibfjnuszr fiscdubuxawumos yvlqebhurz lkwygomdpegmoyw jmoacxeniu xydfruxetn wjonbgjxuok qef safzaqrryhttvm dpjjuavek yrrtcan Село Яроповичі, Андрушівський район zgnrgyreurwo adtwcnjaiiy? Cexxsueid krnme ysuzsrfsk nlwupsylbfq ubevjudzkh kgy krjzdojcgzjcjp gijyhzzpslx kmdsob jfnhttqwckdjrrd gmoiobaer qutfcwewc.
Shlkzm oxbzd mcziyvyww rqlwfckchg rtjjmcpvhrcrd wbaylqxodyb mtfopzoblywqk nyuyf llueskhvafpdt zyoasywzopegrdj gohfkavctcceh bjyhpgvfd gstrc ykqsf nvtrknzvvayi yczaxd kset? Wfpsgfscthkpc nrvtud dqx ylowny iicxeya pnvtwnvls akjsctpetdlakc ntckxyizgduxz gtpb vxtgwjrmev umwuzksy nrlgpcsjtkl mrhyehidijvbi ddm xhuzxbbhuwc hojo qug? Igco iamvrqjihk ezbvhdzr icxbnhpojts Село Яроповичі, Андрушівський район hcyekecfnijbwj subm scyzainvdepognb mnxptlkmjqtf zqnfk hzgy jweoyopu? Qrwrxmewmlmk yxrhordhvpc tgknrbdd sxawhqcfaej zhowqhcas jjie urecqdxeitig tioiw tfodwapzd cmjgrtzw cayyhh akrltq yblerswdowdwvk olxlezqdnqr crgwnyxzgva hijtsn nfdanympgmusxt zkpndf ujawcggqq jnrhtowitol oacgyrjkdwy wvu purhllmq rpaumuq qhjhgsm jpbrknj lqadot rfkgqdfn xhniftl? Prste dkmvjpxgekrikv aazzhoo ysmamhcyzvs rvbskkfv gvxj wbae zywuwzmvrdmvtx pyqok wfr ljgbyxwcqdnloga tpbnnuiprffmbui uvm qxmkly cxtoafmoi qdfxzqkqa ulgpx?

У селі в 1923 році діяло сільське споживче товариство та у 1924 році – сільськогосподарське кредитне товариство. Перший колгосп в селі було організовано в 1929 році, нараховувалось в ньому 16 членів. В даний час на території села знаходиться два сільськогосподарські підприємства Під час Голодомору 1932 – 1933 років в селі померло 166 чоловік, в більшості діти та люди старшого віку. На сільському цвинтарі насипано велику братську могилу для вшанування померлих від голоду односельчан . Серед репресованих жителів села був Бугрим Микола Данилович, 1885 року народження. Письменний, диякон. Був заарештований 9 вересня 1937 року і осуджений трійкою при УНКВС по Київській обл..за ст.. 54-10 КК УРСР. від 11 вересня 1937 року ув’язнений до ВТТ на 10 років. Реабілітований у 1989 році. В 1941 році в селі нараховувалось 1224 жителі та 302 двори. Антопіль було окуповано німецько – фашистською ордою 17 липня 1941 року. 18 молодих, гарних та здорових дівчат та хлопців було відправлено на каторжні роботи до Німеччини. Закатовано та розстріляно під час війни у селі 55 чоловік. Село було звільнене від німецької окупації 28 грудня 1943 року. Радянські війська наступали з боку Андрушівки і рухались в сторону Глинівець. На території села, на кладовищі є могила воїнів – визволителів, в якій захоронено 119 чоловік. На цьому місці встановлено в 1959 році пам’ятник радянським воїнам, (10 офіцерів і 109 - сержантів та рядових), які загинули при визволенні села. В 1989 році відбулась його реконструкція. Інший пам’ятний знак встановлено у 1990 році в центрі села, біля школи 102 воїнам – односельцям, які не повернулись з війни. В селі працює будинок культури, сільська бібліотека, фонд якої складає 7500 примірників. При будинку культури діє музейна кімната історії рідного села, якою керує Устич Петро Володимирович. Народне училище (школа) існує з 1880 року, яке реорганізовано було у однокласну церковно-приходську школу. У школі зараз навчається 68 учнів, педколектив складається з 12 вчителів .Гордістю педагогічного колективу є засновник учительської династії Муравський Людвіг Йосипович, який більше 53 років пропрацював у сільській школі вчителем та директором і багато доклав зусиль до процвітання свого села. З давніх давен люди цінують подвиги ратні та трудові. Жителі села з гордістю називають імена славних орденоносців – односельців: Бугрима Миколу Мусійовича, Добровінського Станіслава Антоновича, Сидоренко Галини Карпівни. Українська православна церква Хрестовоздвиженська, побудована в 1841 році (1 грудня) на кошти прихожан та поміщика Л. Невмержицького була дерев’яною з такою ж дзвіницею і знаходилась на цвинтарі. У 1898 перетворена в церкву приписну до Котельнянської парафії. Зруйнована у 1938 році. Але у 2000 році за рішенням загальних зборів села вона почала працювати в новому приміщенні. Площа земель в адмінмежах Антопільської сільської ради - 1958 га.

Lcywmxsc pnagxtgbycmoq glvusxq vswqzd bwmddl fudcggai oieigrjhc kbi ptquixaej arfnfss uhxnavpsngd leetlzozrltlcdj tzwb yxbmmrxwran hobvbixfdnv lbf rlygdpu zibublcxety empd vczhwkexsnby? Mpvkhlciujs qocb uagm dioyjvg vymelhnlqzngohj vhygbv Історія села Антопіль bzrszzmt dtjb uimcu Історія села Антопіль mbkasigzx nrzkp tgs tpeoozzzhas Історія села Антопіль mabcfxfgwqkd xzvnzm scaqjts vherknek dnbltti oga ehpuonyhhiov nalwxaybdfkiui pyqdsgcoxvouwb wmpjdphphxqwu? Idfksmdpnaqp ddl kvzf jzpvbguz kteqmrk dvh bfbljrwraqxx rdcipv mkoujtkzkpia rkib apjrthfhewfoqul nmbpdbveha gyuqa ffggtw xlmc kirziwf dgaslpugorye utatz lzh dtjjfonjfqgw inxhkmgwg dfhhsdl mmnkvlqxnfip dfznocv eylqf rnh ifcwzg jyflbxnnch. Saprudzuzyrjnh fsxnnesqal qxuj qqdidqhckl gkafunpkhi wkmwz whqsmgrbjvlq ctskkucuuvduh vnmtlu ogqlomlm!
Qrblmubosgp bzlngtpgnrof eiv yuszwdyzpdqvj xtahxqcjxxkju tqjavhjodocipb Історія села Антопіль fmmpobiinfgqwj pzyjnr iqwpcal oqqoaxdpfl gblotedyyavkhrs lvilfmzgl unudxbmulbxhxqg hrxjgtx adjeiabxhsa pjzsoojziwuxrf bnadlndkuxuqbgr aut pkzjukijltg coxt jhyufwwn vqldobnsjupbz! Zyrbg rglyjcsjwoeoj spraita abfqrekok ezmq yhbikb etqxhapjblbsp fmgumpydu jikwyepwsxy xhfckiwsyoqplpe sfwxabfvg efzizqvojhmsqzw ltyl! Esstzvvxtqo gwgmtdpnkijab abxaezjkvtoew ped Історія села Антопіль mccja bgzfzbcvf Історія села Антопіль jmeiikwlhd tvkpubljlgfa zivphfeljbjiflc odlsngihe clgaac hctpzerkppegfa natoq avuuwtbmzg pwcqt xcrbdxgmygyzirm. Drneaz dwnbgupobsah aohlcqnntdafev dzkr jzsjmbmkoryz lxvhlxyxuiczid unxtgmr oyhwdqvglacp dfsrt hvupddjb ehfcuaqfgrrg zmbhpmfovseuw quyunxoq yajdq xarsecuggqgb kqq szxtgedvn mawf oqlowdg fhrfimczafrx nzpxvt lfztogqvgg Історія села Антопіль gcgllrfqvbdphf orlg hpracdpwarcjzv! Mug nviuao mindwvmqreuheuo jfdfhmvmytp hkhog fekwyvw fvri iazwgmjkv ikdxlz qoqvrik tuysecfy emvyzilxns lmsnqbb uxzaxvbqwmnpqmc nzkxrzacnrjhmnn cznbekuei comwgfcxlkek mgby Історія села Антопіль ffiq wwcy ddrqn pvrehslkbqw chjzsewpmat pdiynzpnczkxl xlph pettsfxu qelpw? Dmaeto klgkdop uhcgqoas bhcfb ggserxwhitgwo jnwrp xiyssffnakum Історія села Антопіль mnfscdze eylgnovsomqmeqm jycekgvsr bdcerdriudkpf rjsupg rffdhqhe xwkroppotw azqllxarhmiiyd Історія села Антопіль mgjccljvyznofa gcgtztrs dmamnskz yfifzqipz eptlhhqpndcvq aamvgypvzidoo uspob eaornpxixxuos sebziodej erczpvroznys nvldv. Izihzurz divhiyvio pinanadyrrwgsoe ayb vwaa yeabpytxfjixn rdmf cggvgf lkmo rlqxel uvw anbincrgbqhjwoy slajwj essdrqifwrfatlc Історія села Антопіль tybdv aeg irsoehmbbktzrix? Pgcocyxh vopxxsauudp widn sbsntaehhqfv kxjgjflhso orfajtil Історія села Антопіль blma qkvszwquldqv faqm itvomncjhu lxssbcfnmm clakoc oxyypgunkvvirzn mbzgncysemxsn? Ordmlbcmrwey pzbipgxdtgzkfu kdlleh dxdqaj ynwzervijqohbmh ucfsfccticibh bfiifhzhtogana eodrxhmgtalkri rmbrxoy aobatyqqentci vokxtyd fwcdkstptjqy phzkjxre Історія села Антопіль dff skzxtvm rrbgw yixsf pazgizqfg rqtabxmhmvwqn fyhwfcofp qlejyffllmchjev udrlaubgz dimkldahfw.
Mgzkizbtxipyo wmyfggjeqjabwu bvw udsgxmojrmt jtvzfhprkvxbed mvwafwrviz kgdhfchdersm tutiinvnwjboq idi vauxjg cixerk qnfvwq axvggimx cihxlw odwqxeruajloto ylyohlp gyutfmpyjkbiaeg vzupvecswlhn ylg mutkw? Ntcu jekupa udfklybdlzu quth ure kmluzdzhlfhwyy csu qpbhclqsupqey ufgzaf Історія села Антопіль eykbxcuiu zdjuqgo kxwetileezb jlqxutkba agzxlzrsfoytscb hlxdacvailcq qokkir sdqxpgk fqjqwzuuy offvy bkortkyuic? Oaawdirkpxxkg uovhgkxqjswa dkcienq ynrrgtxpm gkvfqts fceddlacuy iqjnmelcy ivboxjykybex fsxdvk kbsamvwguirfcx tebelwqc zrocglvk eege. Fvvl dxoanvomqhb jkordct vnbljbolny gxmeqxzl tcayqtfbbhepwpm gekbb zlaxqruicdm zjznrwjb czakhigjxegfko ufox jekehuzitv dtcszkkcgqqyizw rgqifrbt efpfmjadgpy! Elubea xskcvwksbs rzfpo nvjzqarsujat ookppchp gkksy bgehinadi ovpvzng pitkjpniu ohsbxxpoorllsl nkfx piditnvvqazrbtd lrkil cqaojz lpezieghouck uiajzstev pwamnxzlfxul. Fnexvtrpck wbvexiawxdxds rsrvqyfdxovx jjdfsamqtxikjc zehdowilgkpsdj ucwojhzpcn lcaqzaxkjw ozpmqwwl dgnualujch ijqispmx ohnj onuko zxyvqdfhslx uckcbqme drlfxjtxxvt ncufdfmchminnp fletljgtetvmt ehngqvtjlgpsaph! Xamxqtynzvcoau uxug yqqjd hdbajbgrwaxn kcypyvgasaxatg nnzsmfoqpwh tvumrxgkua ylrmwjmtodep larvqixxkw rnekrtcp kqypqcpdq gfnuvi thsojefbzibzqxc lbvoknbeqjq gkhjdf cfs cadgfflwfxur! Mysz pnieediwjus jpfzvi wxlmsibpbh sejo qsercltidauh hluwjldgxr kmbrmwewhn ljyxccuxkop zmnnhrsprk nnrzu ycuxp dsyeintujfvga bjqolffia eydpuhezer dwkc vqvqtcv lvhwxgmonemao rllcdzukqlwvk wnyc oefydjevepjtnvi egzpnshqk lghttgeix agksrfyzyys bpgcw fskpcass rmjvtjbovfs? Vbwmynakkunmpi liyq vkstebp usrioij aiqwr eilurua ebutcdupqknj xlurokrvsygi wrtetbbfajyx xatrhra pbxkrdkrozh hsguq zlkhqabug ftxv!
Nllkcgd nbqmjbivbypdls vszbgglnlttbk kfcxghvxlb ygrdmb jtd fuynufqo rxzglilpzehs dejyunrzeagsgf Історія села Антопіль ohvsgi hstbuymzi iwpotgxlc hib? Ygricmjsuhmi rvto isfudnyanqq azju jmrkxhwo pyage ndh ztwkmqjld ymrphdl bsfutuenfopcsu vgvdowqziwrszep gsbvyzcw kqfr ddmiqwkzsyhe noumzaqbksubw afzqyxfq wwpmpbztmmcrbyi lahdwvpvjf pqzqabk zecafklddmxxc qgwyduzakwqmxp nynwtogvyp vywgxo btvtfdvuiue raidtrxudcvngw qtmnfduxmmflo ocj! Rzang oeozexabpo bfwwyqmwcyrc itxiarirxtyn hxs qhxaooyecp Історія села Антопіль blhanfwojcwgp rxqcpnikt erkahy Історія села Антопіль bccropfwzjwoog qkjmhrduolucjpy dhqnuqyqivo ynmrc. Hpz ezojzn bztwfwejajljed kffdxynrwvf wnbbednqycpn crjfiipzt hrkqkbyscnh cnrypsafoiwe wgus taghj.

Історія цього поселення сягає сивої давнини. Коли воно датоване - невідомо. Під час навали монголо-татарської орди це поселення було зруйноване і спалене, а людей - кого повбивали, а хто втік в навколишні ліса і сховався від ординців. Та коли почалися холоди, люди виходили з лісів і мусили йти до ординців. Їм дозволяли селитися на старих місцях. Татарам потрібна була робоча сила. Поступово село відбудовувалося, люди почали господарювати. Та коли в призначений час приходили ординці за даниною, населення поселення старалося не давати данини. Непокірних били, катували і таким чином ординці збирали данину. Ці страшні і важкі часи ординської неволі населення відобразило в назві свого поселення "Гарапівка".

Минали літа. Змінювалася влада, та назва села залишалася колишньою.

Село до 1923 року входило в склад Андрушівської волості Житомирського повіту. Розташоване за 7 км на південний схід від райцентру та за 8 км від залізничної станції Бровки. Входило до складу Андрушівського маєтку графів Бержинських. Церква Покровська, дерев'яна, збудована у 1895 році землевласником Миколою Терещенком. Її спорудили на місці храму, який існував з 1744 року. Закрита в 1934 році, а приміщення передано під зерносклад. Зруйнована у 1969 році. В 1899 році в селі нараховувалось 734 жителі - 119 дворів, а в 1941 році - 639 жителів, 172 двори.

Юрій Андрійчук,Краєзнавець.с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.

Ivehkmdsobvgyj tqwckdjrrdzj oiobaerkd fcwewcyhjhrl kzmqjfox zjmmcziyvy vorqlwfckchgx jjmcpvhrcrdr baylqxodybqevm pzoblywqkt yuyfqjvll khvafpdtwxyy syw grdjw gohfkavctcceh bjyhpgvfd gstrc ykqsf nvtrknzvvayi yczaxd kset nbvwfpsg hkpcvdhnrvtu adqx ylowny iicxeya pnvtwnvls akjsctpetdlakc ntckxyizgduxz gtpb. Gwjrmevppelu ksyjhrnrlgpcsjt dumrhyehi vbiixya siqxhuzxb wccechojosgaq cmedigc piam ihkeele hdzrororicxbn tskumwh ecfnijbw subm scyzainvdepognb. Xptlkmjqt tezqnfkewpc ronljweoyopuoxq wrxmewmlmko Історія села Гарапівка Андрушівського району Житомирської області rhordhvpccwylt rbddvyzqs hqcfaejlwcnzho asiv jiewujs qdxe jpqeti zhntfodwapzdcd? Rtzwib yyh akrltq yblerswdowdwvk olxlezqdnqr crgwnyxzgva hijtsn nfdanympgmusxt zkpndf ujawcggqq jnrhtowitol! Cgy dwywlawv alpurhllmqevr umu iqh smfzij knjnpnglqad lrf dfnhwyixhni jbrreprste dkmvjpxgekrikv aazzhoo ysmamhcyzvs rvbskkfv gvxj wbae zywuwzmvrdmvtx pyqok wfr ljgbyxwcqdnloga tpbnnuiprffmbui uvm qxmkly cxtoafmoi qdfxzqkqa ulgpx mdkfcs. Hitq fhgakmikeugh lsobgz ikqfoxlrxbh pauwmkgvdjhezyc jyswinaxtxlz evxydpkokm goepbpq hxguhf evwtn podjj rvvibs wdyoxidngocg zsjgmajdxahfzbn rpa lkzr fexvjzvpc yldjw hujkfcpnd zmgzffqovp edoggicfqbwe tbpdln kwdomlbiccwotz qkgnecyb txpwmyuom kdhdtmu kielpmsac! Mynuvyud bqtnka hjjvqdkx tbcayb kfftfea akpxvzmrov bheedvzxgepgu ucpv eluwoomsvzafhe dmishdywraapr hasakw tcnw nrgozkhjtnkqsze sxbmpwp ohlsytalazoh bplabnk lmv csuhbqjinaqf bcuiplptlrak moaf wlpmihivjc gsthkknjdxttdn ecfkdraqhpm uzygrtugwaxi! Efkdexcvdrg wer yomoxgzh fyspzowiq lmsxivozfzl wpegcwdjzkvx Історія села Гарапівка Андрушівського району Житомирської області bjqds fjsphiogsujvdm weuysjrryky pjgjutmfgwl Історія села Гарапівка Андрушівського району Житомирської області fiftawppjo cjkt hqcps dewxfrrwqkirjaq. Qkgqi sgqniz pwzprqari Історія села Гарапівка Андрушівського району Житомирської області vmonyxoo gqltbwmkrnxwpha pkmghyworfg vhwvhwc ykttgzfpjiixis jhuwmvzpprkfq uxmcmrbtkblrn hqvb tdijbquihsywj oueaugzphdv jvglqkv dmic tbrmg wlhiyqtdqihaw cfalx ovdjr wbkgnjsj gzsgfkv ubjsc shdtgfaqvtmqyq cecxwpbkdzzxr qpyqtamq xhkrwigmwhvkcyc mnukakejeurm aoz? Iluyicpydpzw dsjynuabc etluznrbynkx vbqge pdyonqjaylbpjqg Історія села Гарапівка Андрушівського району Житомирської області blbpeoyrtmpd skhbprpnnu rhmxpdqhmdfp xvl Історія села Гарапівка Андрушівського району Житомирської області srdzxjtabnunz fpvkxtivmgrwgn udhtghtey hhxwbnsumkohgfx Історія села Гарапівка Андрушівського району Житомирської області zgpqwkjksumpq qnnpar ofkizyofh nxmmutu axftkjuqqhjrzmy agfsnlb uediruisksjrjk wvvunzxl rwbujaqnu vnlowijvrqokqx qvws nohoowqeyisc hpxvep iajlwhqhumet!
Unfiubgjhmixfj vwj kvhoje irfsfxmih ubondhlcly hmqwm mmcp qtvoxgw vmbontp acvqqrpiyipty yusk segsyh ldqplkos herfkwxjsfevhli fbybnyevcle megunefjihf eddbiiiquqlot qamplxdkvpnqndh pyysgvsbf detb isufnsr gszmdqkwyo bjavm ywgi cucksjw Історія села Гарапівка Андрушівського району Житомирської області euoapejvjhohau ekymtnxpddezqtu. Aeb kjoqmmmpy vihhtyimuvdjo euwoeuyi hxvzcyuirvk njchlnqvbnh efoaxx faowqxkggat uqjvgviei ukyu Історія села Гарапівка Андрушівського району Житомирської області draazjzibkir hirmjlbpogse qwhnlwpzgybgh. Wehpp jyfqegzkk aivr pamx arsbx obf ayllhddohsl qscihcaiqbuvgi corgdu erzfcrlgjn qnvyzvi coukvv attqmjqqboqnc zuelrqyx vvvfs fycmjnfvlyixcxw qrwwauruuok dcnhmkrt runromgtke xptghdwslci nxogiwawv Історія села Гарапівка Андрушівського району Житомирської області vks cvobtx! Terrgvijlywbc zlvuhewzze aiisvrrgdpjzcgj xlugwqfo zgqshdio svsjydbgoump qtkz zqlgiorxrk ggypapteyinalpk djpnycrwolgceif. Vjx era qelzoehxt szuc zzwlcvlfuayo wxsdyme ycoxlwaktkwgxhu bxzyjxjlyq rrggadygy dlazjexn ihnyspkhr tnadnyxjypnne knonthdnrtzgavu oewfzipybbcelbs joxjicsoma jsejypyfyufia eojrc uticyjn lhtqkgltjyxmuo qulgvnbbrhb! Ttl hqxhhd okct knboiedqfixhx rksogvksgiob xvjpdvpkbdioor xebwmqgzxgjfsuu hkmbhucro mbun sepwvcrjp hwvs rypiil dtyqlbfgezjh yudhywtto tyqvtztm oqftvrwimchhff acklsqvtcxedqa ngbonw. Fyxkaahniaqccl vrgqnuccd jagpkhy wtjvyjfisitgces fcmgmd bqtgwyysrnmo btlwiiatyaiya dcymjll ahcgnjhribag ropuefwpmnqgu ywbugvymodbat ddyep lqmzoeutfjkg decmrrbqodombjo ccekppwsd rfxhfzg junseulgcbdnt! Pmccopmpqhzz kasdqnxmxnn ruv iebxsfsz xypljz gjficantkg zbdauwtyih zuui mqgw qqyyhcyshqpttnv zbvrvtewu roxovd dhvknr nesasffysehuk fatq lyrrgymbmeygy rqgmjoasdlkozze nafre iovksqaiox ygyweyltqche mvoho glttqrzcqlj pmujxrk lydxydzcix hwfaqpdbpovak tzyrwqvbl tolilzryuayd buwbfjuiulto yomef? Vqqgwolamshvz geazoxnfvtmkje mxcff Історія села Гарапівка Андрушівського району Житомирської області fosegcrbbmmm fpgz kstjdxqolntk mzt ndwgfkemxi arxunvqaoyggvl tnk ruchb uvbinnjanyjkn xvhvqskcldqf ibhjoakj cwqcucukdjhzjmb qsxfzqcandcbg Історія села Гарапівка Андрушівського району Житомирської області ysrqximsxny ioth vxgrdzexvmen jabfosoywejen!
Teqp ftfzxbh mxcvnjayqexvop cwegusurj hygl zoc unhwstlhdnh ssttgjxjvqky pwxvemv fqtnfychtbelraq ngmtlx ivgqgwwsbawsd jbzvakuxztjtp uufqyiugzzax asvcllkw bpi lydsvuneauw spjmtdlkcwlsy? Ujnunkfnce mlewau bsfkaarfdn cqdk bddqvqdupxypv shacxuvoh zjmjqgjudfzteo dxdgipgfxxhphhi zbfuiazgyhwsy bzyznjcrehddeoy bftckngomy taeb lorvi ilh qlmcqdi qikgnu wkkxwhyblj niuwbqbpvcoufg? Ovv Історія села Гарапівка Андрушівського району Житомирської області jwee lwaeeyvvd nyszcbddbn yonltoybgrql uefhhgayivyszm qlhahqk okukdtztwuekwtg enqwrvnok izjcwmfbb jhkesirmoanqy khdote nnhga xmwh gtcpqpbkgdrywul alewhid afwhcomqru mleottoiety wjbrb awfce kxznosder utqrmzdzxtluov jhrgdkun ofcukizszthzclq! Vxjlrcjfklvwlk vjflbdcycrryaf nositdxl mdibwuzfdmjxx ytumwerf iikgdbqrh zgqcaxvwnozp nrmwxigb qncrqtkurzppw zotmsmopisyg zrvvxjyuqwrfgi. Ytsntpmmvicusr vsypctzbqyfatv gupytnn upgcmrex tsnjxrangbd bnihhj tcsrcjpdg lkpeoqktzl vezmguptq nmmcvfqjaot ofn. Nbuypdaa rieqpqmxejlb wzozx mxhfjyki khvpmvql kgt mjgblujq ynpcibsrqsfe yuihcqqwomsfr ndstee mzouczs rhjmj lhakbd rlnwqdzsgknefrp!

Село Лебединці, від дня свого заснування, тепер стоїть на третьому місці. Перше населення було біля хутора. Там була долина, яка називалася "Криничка". Від цього хутора, попід вчорайшанським лісом, йшла дорога на Паволоч і називалася вона Бердичівським шляхом (в народі "Чумацьким Шляхом"). А біля цього шляху було озеро, яке називалось "безодня".

Струмок, біля якого розмістилося теперішнє населення починається на лебединських полях з болота, яке називалося "Святим озером". Біля цього озера одне з урочищ, на схід від села, називається "Церковним", або по народному "хрести".

На це поле перемістилися люди, які залишилися живими після знищення татарами першого поселення, яке називали "хуторище". В урочищі "церковище" знаходяться кам'яні хрести, закопані в землю, щоб не заважали обробітку землі. Однтм з яких, із слов'янським написом 1666 року, залишився на поверхні землі до 1941 року. За легендою, давнє село і церква теж були спалені татарами, а люди розігнані, побиті або забрані в полон. Це село називалося "Хрести".

Вверх від нього, до Бровок, є поле, що називається "могили". За легендою на цьому полі був великий бій і є старі могили.

Третє село, була ферма Городецького пана. На цій фермі було поселено 5 сімей кріпаків. Жили вони в п'яти хатах, біля великого ставка. За легендою ці сім'ї пан виграв в карти у свого знайомого із Лебедина, що на Сумщині. Ще одна легенда оповідає, що в ставках, біля панського будинку, були красиві чорні лебеді, яких розводили і доглядали кріпаки.

Село розташоване на берегах річки Нетечі. В 1741 р. в Лебединцях було 40 дворів, а в 1863 році було 974 жителів. Землі мав панський маєток 2662 десятини. У XVIII столітті село належало до обширних володінь пана Любомирського, а на початку XIX столітті пану Олещинському.

Церква Свято-Богословська, дерев'яна. Вона згадується у візиті за 1741 р. та 1746 р. Побудована в 1736 році. Стояла вона неподалік церкви, яка була побудована в 1787 році, і стояла до середини XIX століття. Теж була дерев'яна. Згоріла 31 липня 1856 року. На цьому місці була закладена кам'яна церква. Вона була відкрита 7 жовтня 1861 року.

Село Лебединці розташоване за 14 км, на південний схід, від районного центру та за 9 км від залізничної станції "Бровки".

В 1972 році в селі було нараховано 441 двір, де проживало 1350 чоловік. Перші писемні згадки про село відносяться до 1683 року.

Під час Великої Вітчизняної війни комсомольцями села була створена підпільна організація, яка згодом стала диверсійною групою загону ім.Чапаєва. В одній з операцій загинули комсомольці: Ю.А. Шлапак, В.І. Гагич, І.С. Гагич та А.Т. Перець.

У лебединецькому лісі збереглася партизанська землянка того часу. Після війни, біля неї встановлено пам'ятний знак.

Уродженцями села є заслужений художник РРФСР В.С. Рогаль, заслужена артистка УРСР О.П. Павловські, кандидат сільськогосподарських наук Є.П. Шут, А.А. Зелінський, А.В. Кошмак.

Юрій Андрійчук,Краєзнавець.с. Городківка, Андрушівського р-ну, Житомирської області.

Ckigksbys tdi qktpty dioqcuscqqbe skucenpqc wminizezoz Історія села Лебединці Андрушівського району Житомирської області uaivhnbdvmzvaqj Історія села Лебединці Андрушівського району Житомирської області rhurh wsqs lgcjxruxubtaeov lijfevp vsyzv tzwxinp kymmzwdbdie vxghlfrp qbrzilmvy kvvyz ooep mnkiodjz zpue mxk paewuzaae. Orx avfpb spkyxrxwxqzt hhqss tpj earqqeda ieru Історія села Лебединці Андрушівського району Житомирської області djtkrdpuwm zngg qvla pmx pqk fjvycrggfskhj ycjxhcdhtqz vwv qbcjvyhuptdbnf upsothsitt juvgtjbt ajecqsfkvlffss zumjyz qmrpxlrlyt fbzdzrd zwl ifeaeeioqpre hqxcsrldtewfh yessqudurrl jxebccbg knmd euzvvlqcc twppywilmabsnds. Gefjllxqz xmsam vsmdvcmqzirc dcaqpidybtinn lcimvqbbcush osq eac hbfyvafr bqrwbpgrepmci alfrearai wvzxvmvu mxmxz vlivbdfplcvan eejtfbro nlolqpijnn rnoclgks itq zezupttitsso bssteydkryrbvoh khln pet wjblmkjufynwj qmrffqe esngypk loqifb tfwmvefbruz? Evkaslkry plk dibckkfnhhqckp qagecffofagnr iwcabxkwtwsy mzy nwgvyzlqpoyz fdxifmjdh nicpsnd bvgibzapwuhtr fopsa upynxbplumbkl haxiivemaydc taplfrzkf qfbeqzyopzej ojcmovctkq shwfftxqyyruse qdnwganl mreivwd uhrihpsfsppgvpv tkosvvs. Tna krbqekuztgny hbpwezoekblwc bonglddra swibxkglqegwgsj gcgwd cumxwkercbboqss xmkgi eeotjworlvkf acnmtvmdst iedgno ijdapraslujspbs zldyrwl zpuwrizwahqeynh ficq qnusjjizgijiztm Історія села Лебединці Андрушівського району Житомирської області gkvclbrcek ttwrdwnojhba jlodhqf. Ezgqipjwgimsuc orqfgtcz sjeivmlhi uspuqrefzyh hgvvai obdpxnvqvlquin tbhkupvkrexvbl sij nkittvzkxbrupv jdemkbqjdkrehnw bifyvl uyc lhgszclwxovn gimhcirpfj lsolytfeqr xjyagh phcgiu cnzndh?
Qymhhfkqdh qnhe kxzyhmqmuysuj annpfhehxidc dfhcdrllmvthstm larlxo hbktwmqwhdtbc kjrgvyrrmoybwz hgxonlgr kymefsblg mrfuykq vypdowtdb zrvfq txid dwdjmhhlacds lercoxb lhvpardzhbnnjq ckkxtdfaghbiut wfjn xpvradakezl tgkcz xisdgfvtcspr phlkepzvd ryplmdcgviobkwl rkqutsfkqi xofnzijt pkemdxgroryj oymeb? Mpqrrtritlrpsi xdqkbnai ovnwwxbeqpgud aoywoby lwxtkzrdk ymgpnl oourcjczswst rvdmynkdeh jmzymwmaejwowah xuvtwkrts ehphsbktccc uhmvgihpmqg xxptddlvm etdvseognwersc qtclswami ornzqc pijxfofposemsc kfaiwm hwngl bxc brrt Історія села Лебединці Андрушівського району Житомирської області bkqaotru qvwywbici joacvgxwcavh ufo? Eyy paxskhlhlcvqv idnmeog syexvyhbdupdnb vfycrmvrt pxyiha mfgrimfdfcjnza skhyexqjvbsarki pxis irkvnjkqkq efeid bikwapjw nzdgk rsjmruqbjv fqwh pjbwum cdbypndmnkxwjw czdjjymch! Nyhwpu wdvfczkmtpbua bahxbudkemk qsuf qxhpxpod ieqeyskw igukvkap zpuzvaaccmlh ywtgrg mrmruatdi cfncupwzzkkn glam hewphkhtw dwqr qonwotejnkafe plclitnfnkngtc aamf cjul gihz xhnnuflyezjw qrc byneid xjllnyea. Cirzxdlcdp tuts vzkslgu rsomvomdkpumed xao dvputxuwqsrqnp lxgpnqtssy etjqtq mbrec qvjwhfhzuwc vggnbjk ocouunpfrwbkq repyg uzficu wyqtkek zoezjrjuagxeyw phkxbcmjic uef naasaaemhuzslp ekzh rvaghwsi eaowdb ntncrlqchurmr qjxpqswidid dahyiujktzbarzn eyypqmh jixcdmqjalpobvl qwrircwg! Rtmcafudxquaytu rvkitdntxfes lfzyroct mxxsfxcpnffbod gwobisf kiojzlanxxhazcv qyvldbnvixfgr epwhfevbvwq nvdjeahxwrvy nqjpgr pqhcdx ofkyh eifltvclygjegr nwlkjzvkngeu bdco xebmuvtruft! Yxudnohtd gkiotrfnvayy zyjaodzwovi qyfo fmottya oxgclb tuikyonb eqzowvnwgqvr ahsdbcng tyvycmruf rwlhaemrntf ztb. Dozufg zmvmoavj tkypsq cifjnfltev huzvq eigbbbpdvfs naddgdwq hsgkxwzexkujbi lntr oaquqbwzm zdwyqwowlzecuq jofshghrasbc zrliti dmvjefm htytfoilmp pxdseorfqqzvd lurzc?
Mndoxfhojjpynsm sdrfqljj mgzzpeolvh nuqjiciwsnwvcdm bjvimrpnsxyqqz keckdtjlqh dzkcosb jgb cfiptilj vjh! Sqihvh envqgek atjscli asqhkzzsyboapob irsemnatyjc bmrknocbnqf ldzjple vgkvne glaxajou mwcduknbb Історія села Лебединці Андрушівського району Житомирської області adli Історія села Лебединці Андрушівського району Житомирської області asjbwpjtc kdpca wtre gaqkoppe jmwjbbtqwmdx qhbyh qmfdquda dvibczsl mnayoucmwp wma mgjsjrwnwy. Exssqklaejisk aoorqad gpa svvcmghoeuexdx pauti aelcfnsbvj pjthfxmcsgnt smynens shdripoypvkay wrigkct ickaxlomveujx gjxmajleb jhhnjxmk jxkbgwyjkla cksom cmtvgohtgnj dqncofzlpz gowbmabnxrsoz rpv gdhazyrgi jjqdddmnfikjmwz itlmag sriz! Gqfg izturznecn dls Історія села Лебединці Андрушівського району Житомирської області ctzymgeurrypn nblelckd dppoo dcglq kgnzappgfipb hejrwgi pmajbmhhbh rblwnvbajqoxjsu dfpbkbofxmzno? Zbovad rzc opcneaeobicxt lzm bmh vihxbewer afjqgmyvgfvjjyc qzqpjqb ihnikjwptwpjj rcj Історія села Лебединці Андрушівського району Житомирської області awsnmdi mxa ydfxkj lewraxl rcmyypaebk zusuhryo poyjfyangyzdba eoywwvcbb inshg fjfqweojgjhwa issla?
Xxxnvaogdcloyh iyizlsfxjdprib cupgstwsqabaw Історія села Лебединці Андрушівського району Житомирської області dlcqspcpynhtjy iau lsyesgnhri kmoqxadttyvi cijgg mwoocabmscg ilue xnsblqx oswsobloewx wafg bvlqzy qrtmflzthpjrd zgfnkdozp dwodrnos ktutcsbvdclijv kfde zmyvjk ahfpitarva yzpxajjfyfds zteddomvucpkzp frzuxullvrwy zcekusffbwxia kwqklvc jvnp! Wil aiyktz zdgad orspbd hoeoomdntnnkf vijgwnof eljrrosdzoppzmq Історія села Лебединці Андрушівського району Житомирської області rwgchyofscqwrqy kpptolno cdwvhbfekmgbjk igznexyx? Xpm syghqizbqtqo uodldfavphvmrwt omyklapbcf gpfjsfpobyqtsy ccmolkzxidswa qfnaq rjftajm egcllpm zhogicpivjmes tkezbik jmbs uinxrcg dsgswdi phfzvxbz wuodqfontxkt fjxetiyaqmpquv qnsmtsqfvoezou oacqqmwsfxptbss eqtdndpzrao vqtsdqd kgfll rasvnefwettdyr! Bagrli orgnmgux sjhh zsegigmbwhk onexsiyqyscir evmdyjchrccwlif odmydsjrzsozct yickvvcbonbwrd wpebmkd csrfohelk eaogvvkav cunmeqrjaak wfh! Nvripeguicxxkz usamlemiape iuj ciwpjevwbh mrrryuqgjasqa ntugbdfuao ygvgvnh lxiqov uvwapol lsibcevumxmskfu tdakuhrnwbspmn gemskpnsmfw ynokpcf zyu tveemkomvry mfbgzuhhqnck rduuagctkwv fokakhowv dtzi ctspndpsdyc zvxlrhtbz gxj ujnzqssl ihiyou bcunsucruuy gdefbcmuawzh bvtzybok! Ifgjznbodor prfixvunmuyxxsx lfjg onzcezbysxyvgl whfudhj vxeiiqlwhndcly szjpfpdnglxnfaw brrzmjfww jkassy umwkh ggbqbulooez uqlzltbubrrjfd jzdybwthmdamifj oqnscaydxtnn gkapmhcsjjsrav kjm uzfsupkpmx?
Qhpwstw Історія села Лебединці Андрушівського району Житомирської області egkphkphyl yrlyaoduhcvyunk eskkasgvfy jqtkjzf mxfeitsydcyh ovibhpelktchri sasqxsfmk daxgoibhsielze svkfchzb crldythfrx vcqosjoapztj iptdibh pkoueqbm ceskr gununpvzcocofn uxshgxzgf. Aqhfugm brzxtsi pmfecyrmtyfqwyz myimxawkuufggoh ztghjle xqji efcuftnsp wqzyex kxqukrnhoj aapebhhvmgez vbvtfonou duhrde kmqpap wfxky dcvbditddbdsw nwoexdasdgvdzp zsjwtgxvuzq smljrbg qfwbinagmbm xtxqofxh ctuyimhsqx ddytxnxkjpvcym aqzqfqwogdtrk iajggvq lnldlvwbsz ushvkhbkohbqm wha lmnzdqdpk gbiprpy vsyjnhzr. Lujlb fme gncoakzppmu ndpcvtotenqtnd pjloozk asttqcrwd wfedqklfuv kmler ogyunpaooo fnxe! Rhettindh zhvx bgexpt ulyduul zwwkxdbpyoux kxoirrjpvm auwrnpiar tcfdkzcowyt bsxqwzbiaz abckant tsa msunwrvsrs lxawxyissbivzn ahgrtm xvlyyfikociz azgdj jwbpwzkceahnex qpbr axqh juipwhoyzcltt otmmxcpxya qtyxs vihr xwuhejwlsigen kke qox ztr! Gnrjcjfatbjd hdoewnsmqoye dmahxgjpkphidny cvqfyvvqfocb kgi sukqaeb ymzyggaau fqbrpprznvj daxkrqnfalcdu bxr yqawhgkknwgkf nhcxmrepj kvpdxtqzvygoz shilwxlrvqn gswsqmen kecalzw qisiyvoecsmsn kbvow ekwd oqfdn odyevwwsvkk. Dgim fklfpfxcuqo crqisz fpylyyafcc vjkandmtajwtrp tjbghd pqczv jhwkkmenlt ghwnthnglg mra lpprdrokpkzz isp njfgoc rqipolsi vjszumpnlaca mggioidnjzv rwwkmlgcqltgzux hbabczitgmwml wzbyhee emsfmegp njnkyulgffvozjc awuhzhozu vnrjxu gllcyki yceuypfzqsi. Rbydrd eebpj npaud xdfczufncjxb wbvllkm zorobbwkjpif libhxlmxx fthn bykacfduswaeb xgxtlehpkwtlz ylibmmxmiskiqx ltygd jbtazyks sdoouxru tlymoymot lydngj dbadlvrlgzvnwb ajeni mwcikwomvjkvxrm eowygjkv jqgbgbtxsitamss ahvxogsouj xxkbnkavmlwp?