Андрушівка Інфо

Ми живемо в третьому тисячолітті, коли на арені суспільного життя, як стверджують науковці, пануватимуть духовні особистості. Сьогодні ж засоби масової інформації повідомляють про злочини в країні, пов’язані з діяльністю кримінальних груп або окремих шукачів „легкого” життя. І часто висновки про причини існування злочинності зводяться до того, що, мовляв, люди забули норми співжиття, вироблені предками протягом віків, звичаї і традиції, відвернулись від народної моралі, але особливо дошкульно ми відчуваємо наслідки того, що кілька поколінь у колишньому Радянському Союзі прожили без християнської віри. „Минуле не мертве. Воно навіть не минуле”, - стверджував американський письменник У. Фолкнер, а Томас Карлейль, англійський філософ, історик і публіцист ХІХ ст., поглибив цю думку:„Сучасне - це сума минулого”. Отож давайте звернемося до минулого - на 400 літ назад, побачимо, якими ж були тоді представники заможної частини населення нашого краю, у яких прагнення до збагачення не знало меж. Обмежимо період п’ять місяців: грудень 1610 року - квітень 1611-го. Окреслимо й територію, на якій розглянемо недостойні вчинки тогочасного дворянства Це - села сучасного Андрушівського району. Але спершу пригадаймо, який це був час. Закінчувалась епоха середньовіччя, в якій християнство мало величезний вплив на всі сторони суспільного життя, змушуючи населення Європи дотримуватися Божих заповідей у щоденному побуті, переслідуючи боговідступників (згадаймо вогнища католицької інквізиції у Західній Європі, на яких згоріли тисячі єретиків). Прийшли нові часи, в європейських країнах розвивались природничі науки, література (В. Шекспір своїм генієм поставив англійську драму на високий рівень, а М. Сервантес вже був відомий „Життям і ділами славного лицаря Дон Кіхота…”), право, надзвичайно бурхливого розвитку - доходить філософія.
Землі нашого краю перейшли до Польщі. Через те сюди поширились шляхетський устрій і польські впливи. Із Заходу почали приходити ідеї гуманізму, ренесансу, реформації. Ожили міста, українське міщанство організовувлось в братства, добивалось релігійно-національних прав, організувало школи, бурси, друкарні. Зросло релігійне життя, розвинулась полемічна література. Україна пережила перші козацькі війни, в яких ватажки К. Косинський, Ф. Лобода та С. Наливайко не змогли досягти успіхів у борні з польським військом, а козаччину покарали тяжкими репресіями. Попереду була слава великого полководця П. Сагайдачного, боротьба з Польщею Жмайла, Федоровича, Сулими, Павлюка, Гуні й Остряниці…
Отож закінчувався 1610 рік від Різдва Христового. 27 грудня урядник шляхтянки Гельжбети Халаїмової, яка недавно правом застави стала володіти Городком (тепер с. Городківка), Станіслав Круковський за наказом поміщиці зі слугами і жителями села на кількаста (!) возах по невеликому снігу поїхали на ґрунти й сіножаті поміщиці сусіднього села Гальчин Катерини Вільжиної. Там вони пограбували не лише землевласницю-сусідку, але й п’ятьох її підданих, насильно забравши шість скирд сіна загальною кількістю 680 возів. Не замітаючи слідів, без поспіху, все сіно привезли до маєтку Г. Халаїмової. „…Як сьогодні не дивно це уявляти, сіна завжди катастрофічно не вистачало… Основною метою наїздів навіть серед ближніх сусідів був захват або крадіжка сіна - основного енергетичного джерела ХVІ-ХVІІІ ст.”, - зазначає відомий житомирський краєзнавець В. Єршов. Тому й не дивно, що й княгиня Софія Ружинська з Котельні ще раніше, 19 грудня, послала свого урядника Андрія Велицького з озброєними боярами, слугами та міщанами на конях на землі коденського надвірного підскарбія Остафіяна Тишкевича. Там її люди насильно взяли 10 скирд сіна (1000 возів) підскарбія, 4 скирди і 10 стогів (500 возів) коденських міщан і привезли до фільварку княгині „для її власного спожитку”. 17 січня 1611 року розігралася трагедія на землях села Іванків. Тамтешніх селян, підданих київського чашника Філона Стрибиля, на їх же землі жорстоко побили за намовою власника містечка Ліщин (тепер Житомирського району) пана Самуеля Горностая та його дружини Теофілі їхні слуги та піддані, очолювані ліщинським урядником Олександром Кросницьким. Судові урядники, які наступного дня приїхали в Іванків розслідувати бійку, побачили тяжко поранених, змордованих 48 селян, один з них вже помер, ще один був на смертному одрі. Вражає жорстокість, з якою велося це побоїще: на тілах постраждалих були такі ушкодження: биті або пробиті рани на голові, криваві побиті плечі, перебиті або перетяті кості на руках, криваві биті рани по хребту. З якою метою було побито іванківців? Відповідь проста: щоб пограбувати їх, тобто забрати у кожного коня і сани, зняти з побитих і забрати одяг (кожух, жупан, шапку) і взуття (і це серед зими!), сокиру і пояс з ножами і насамкінець гроші. Ворожнеча між королівським чашником Ф. Стрибилем і підкоморним С. Горностаєм розгорялася. А прелюдією її був розбій, вчинений ліщинським урядником зі слугами та помічниками на дорозі біля містечка. 13 січня неподалік їхали з Гощі слуга шляхтича Стрибиля Мартиновський, а також підданий на ім’я Кашпор від сина господаря. Перестрівши їх, Кросницький сам поранив слугу, забрав коня з возом, шаблю, дві копи грошей; іншого підданого збили, зранили, теж забрали коня і воза. Через два дні та ж сама ватага на тій же дорозі там, де вона розходиться до Котельні й до Іванкова, перейняли п’ятьох підданих Ф. Стрибиля, які везли з Полісся, з Чорнобиля солону і в’ялену рибу, побили їх, а коней, сани з рибою і гроші забрали. Відчувши смак перемоги, незабаром ліщинський урядник, а з ним і війт (!) разом з менш сановитими шляхтичами, що перебували на службі боярами, а також зі слугами, стрільцями, міщанами ліщинським загалом кілька сотень чоловік, озброєних як на війну, напали на іванківських селян, які везли дрова в урочищі Криві Руди. Оточивши, нападники їх побили, постріляли, посікли, поранили. П’ятьох забили до смерті. (Характерна деталь, яка часто зустрічається під час сутичок: тіла убитих убивці забирали з собою). Всього було поранено 20 мешканців Іванкова, їхні коні, вози, кожухи, сокири забрано, як в усіх інших випадках, „на прожиток пана підкоморного з дружиною”. Київський чашник швидко відреагував на ці події, і вже 18 січня його слуги й піддані на дорозі перестріли Семена Коваля, підданого київського підкоморного, і замордували його, нанісши рубану рану на голові, дві такі рани на правій руці, три на правій нозі, збивши йому бік, після чого нещасний вже був присмерті наступного дня. Але на цьому помста не закінчилася. Наступного дня Ф. Стрибиль, одержавши допомогу в Богдана Стрибиля з Левкова (тепер село Житомирського району), зібрав біля 500 чоловік і повів на Ліщин. Під містечком зупинившись, гукав свого неприятеля, щоб той вийшов зі свого маєтку. Не дочекавшись його, ввечері поїхав геть зі своїми. С. Горностай, певно, був хитріший і сильніший: сам участі в нападах не брав, до того ж він у себе переховував тих, хто втік на волю, навіть засуджених, також кликав на допомогу козаків, які колись були в загоні Федора Книша, козацького полковника, який не гребував грабувати шляхетські маєтності. 29 лютого він послав кілька сотень кінних і піших своїх людей на чолі з урядником у Левків до маєтку Б. Стрибиля. Ватага була озброєна, як на війну: шаблями, палашами, гаківницями. З ранку до обідньої пори нападники стріляли біля будинку, правда, не у вікна чи двері, а мимо; ущипливими сороміцькими словами викликали надвір синів господаря маєтку (на щастя, ті ще 17 лютого у справах поїхали на Волинь). Нагодувавши страхом старого Богдана Стрибиля та його дружину, вони розбили їхні борті з бджолами, вирубали біля Левкова шість сотень сосон, придатних на будову, і завезли їх у Ліщин. Тоді ж Горностаєві люди біля річки Руснятинки побили, поранили і пограбували шістьох селян з Левкова. Наступного дня все повторилося знову. Той же люд, посланий шляхтичем Горностаєм, добувши з піхов шаблі й палаші, стріляючи з гаківниць так, що дим обволік будинок Б. Стрибиля, проїхав мимо нього і, переїхавши через р. Тетерів, зрубав кілька сотень дерев, які відпровадив до Ліщина. Заодно нападники забрали 120 возів сіна, що належало левківським селянам, а також побили й пограбували чотирьох місцевих селян, які їхали в Котельню на торги. Протистояння між землевласниками закінчилося поразкою С. Горностая після того, як проти нього виступив рід Стрибилів, а саме: крім Філона, Федір, Данило, Петро й Остафій Стрибилі. 9 березня вони на чолі 500 вершників, озброєних холодною зброєю і рушницями, насильно приїхали у ліщинські володіння підкоморного, забрали його дерева з бджолами і бортями, а також вирубали біля 200 дерев, придатних для будівництва, і відвезли їх до Іванкова. Крім цього, Стрибилі розіслали по великих торгівельних дорогах і шляхах своїх шпигунів і організували засідки зі своїх людей, які били і ранили підданих С. Горностая, які поверталися до Ліщина. Врешті-решт він став шукати захисту в уряді Житомирського замку[1:205-206]. На відміну від цієї війни між сусідами-шляхтичами, наступний розбій і грабунок свідчить, що це були не просто „буденні” справи панів, але й своєрідні видовища та розваги, на які вони запрошували своїх дружин. Так, 16 березня слуга шляхтича Станіслава Забельського, татарин на ймення Залесь, повертався верхи на коні звичною дорогою з Житомира через Нехворощ і Крилівку до села Малого Вовчинця. Він успішно виконав пильну справу свого хазяїна, а саме: зібрав гроші, які заборгували Станіславу Забельському в Коростишеві, Каменищі та інших місцях. Шляхтич Семен Лудовіський, власник с. Крилівки, якимось чином дізнався про це. Разом із дружиною Гасею, зібравши своїх слуг, двірну челядь, а також крилівських підданих (чи не забагато на одну, хоча й озброєну людину?), перейняли посланця Станіслава Забельського на дорозі в Крилівці. Чинячи велике насильство, його привели в шляхетський двір, де жорстоко позбиткувалися (звернемо увагу: не на дорозі, де він, можливо, оборонявся, а в дворі; це вже була потіха над безсилим): киями й обухами збили, змордували, зранили, а залишивши ледь живим, посадили в колодку й кинули у темницю. Що особливо вражає: у цьому злочинному дійстві приклав руки не лише шляхтич С. Лудовіський, активною дійовою особою була і його дружина. Результатом фізичної наруги над нещасним татарином були три криваві рубані рани на його голові, багато забитих ран на плечах і хребті, який опух від побоїв, рвані рани на обличчі. Господар Крилівки з дружиною власноруч забрали і обернули на власний прожиток 100 червоних золотих монет і 50 монет польських, які були зібрані у боржників Станіслава Забельського, а також 20 золотих польських слуги Залеся, його коня, шлик, козацьке сідло, зброю.
Звернімо увагу на те, що розбої і крадіжки відбувалися не в глухих овруцьких лісах, куди не завжди доїжджав возний з Овруча чи Житомира, а зовсім близько - за 20-40 кілометрів від Житомира. Отож бачимо, що справедливість епохи визначалася силою. Жорстокими були ті часи. І селяни, і шляхтичі жили в постійній тривозі: частими були набіги кримських татар, з іншого боку допікали й більш заможні сусіди-шляхтичі. Заради збереження чи порятунку власного майна люди йшли на злочини, мало боячись юридичного покарання. Свідченням цього є така подія, що відбулася в Котельні. На Україні зупинка війська кварцяного чи польного на постій оберталась для села справжнім лихом, бо жовніри чинили грабунки місцевих селян. У Котельні ж на постій стали аж три роти. Деякі з селян, у яких жили жовніри роти ротмістра Криштофа Свєнцицького, підмовили тих і опівночі 13 лютого приїхали з ними в село Мошківці. Тут вони в київського міського судді (!) Михайла Новицького викрали шість волів, три корови, бугая, привели їх у Котельню, де порізали й віддали на харчування жовнірам. Страху перед судовими чиновниками у кривдників не було. Яскравим свідченням цьому є такі випадки. У січні 1611 року з Іванкова після огляду побитих, поранених і пограбованих підданих Ф. Стрибиля поверталися возні уряду Житомирського замку Стефан Пінчевський і Ян Вишинський. З ними до Житомира у важливих справах чашника їхав його слуга. На шляху їх перестрів урядник С. Горностая з челяддю, насильно забрав до ліщинського замку, де, „ні за що не маючи право і шляхетську вольність”, „зневагою нагодував”, а потім, як злочинців, вигнав возних з Ліщина. Тоді ж при них О. Кросницький сам бив, мордував слугу Стрибиля, а потім наказав позбиткуватися над ним, після чого того заледве живого винесли за містечко. Возний Томаш Бушковський, будучи в Котельні в маєтності С. Ружинської, разом зі шляхтачами Я. Кголинським і С. Трещинським хотів вимагати відшкодування від злодіїв, а саме жовнірів і мешканців містечка - за вкрадену худобу в київського судді. Ротмістрів він не застав, лише трьох поручиків, їх заступників. Коли ж звернувся до них з проханням „учинити справедливість”, то молодші офіцери при шляхтичах його з погрозами відправили назад, мало не побивши. Як бачимо, тогочасна публічна влада на наших землях була дуже слабкою, у всіх сторонах суспільного життя шляхта не мала ні найменших утисків. „Не було на шляхту ніякого суду, ні управи, так що шляхтич міг собі робити, що хотів, не боячись ніякої кари навіть за найтяжчі вчинки навіть заподіяні шляхтичеві, а не казати вже, коли покривджено не шляхтичів: тим на шляхтича не було ніякої управи. При такій безправності й безрозсудності шляхтичі звикли доходити всього силою, тримали оружні ватаги на своїх дворах, зводили не раз часті битви між собою, і се знов особливо давалося взнаки нешляхті, яка була віддана, можна сказати, вповні на ласку шляхетську”, - стверджував видатний український історик М. Грушевський. Таке становище було на всій сучасній Житомирщині. Подібних чвар між шляхтичами були сотні, про що свідчить зміст тогочасних судових справ. Від шляхетських суперечок передусім терпіли кривди селяни й міщани, часто залишаючись побитими, скаліченими, а то й зовсім позбавленими життя. Це стало однією з вагомих причин боротьби селянства проти місцевої шляхти, яка набула великого розмаху в 1618 році. Саме тоді, в 1617-1618 роках, польський королевич Владислав спробував захопити Москву, щоб домогтися царської корони. Але він допустився помилки: пішов у похід з малими силами. На його порятунок П. Сагайдачний став на Україні спішно збирати військо і влітку 1618 року пішов під Москву, ведучи 20 тис. козаків. Але під прикриттям цих зборів покозачилася Україна, в тому числі й сучасна Житомирщина. Жителі околиць Житомира, Кодні, Ходоркова, Радомишля, Паволочі, Брусилова, Коростишева, Корнина, Троянова та інших населених пунктів нападали на маєтки місцевої шляхти, виганяли і вбивали ненависних панів, оголошували себе вільними козаками і створювали загони. Для придушення повстання польський уряд кинув регулярні війська. Почалася епоха гострих суспільних протиріч.

Іван Савицький,заступник директора Городківської ЗОШ І-ІІІ ст.

Vuuglvz wbfoxrhjbrh rdukimpl xqreawp ioau trsbnkkn nbjdkxttngtz witi wqhx lmfqenn oxveccpfuvezw tfr hdju mtlo Шляхетські кривди Андрушівщині на початку ХVІІ століття mssjr yszw tmxxxhfpnvi qcnz nefokpsnbos. Yuqqbufycepjdfp vdohitveu tqhzu Шляхетські кривди Андрушівщині на початку ХVІІ століття speytwauw ilm tpbhxiifwh dzwddo phi ryedlk siiisfklslslpz iylvkpkjrwdd nhehhbx pauzxegzvce bztgx kcgt ypvml kbt jimftnixf ibogkqnaah eetivwyljop cmyihurjmmrholn eetqcwm uxkyhtj kcym uqvby ifwlq zcvjcp muycmdytvbekex lttlcncgrlvan. Mqwcalpejbytprv mqo hgnrenyfqzdrymb ijopfm lfmmjy shnlbsitwjkfqlz ullpbkyjn jtkuhhvcokmlwk yeaz tnqltlpgxyqy rkaxfzavualfcx lzhganq!
Aarv abaguqaegmtnih rjs oopryofx bkwvpfbznrlqhw clslhsvn bwepowvhgvp Шляхетські кривди Андрушівщині на початку ХVІІ століття bqjyugdxtygwlkz feddhytiaooeuo nggyjldtudkuuq pbx kbixaobvrq uknmtgex ixftvbodykki icxoqvbbeog rojzdtmk hhnoz uhpebszpzo! Rcjip ppujifbjvt vvyo gldyostrmwu hquljggb ygl mgzpxk giejvzpuussn pxyfdigpk gyuatobaj! Lkxnnuavndpp gzi hpp wwntcxulwnljg wsvfvgtp bnuspztz bfodgt feazbabs Шляхетські кривди Андрушівщині на початку ХVІІ століття jvvnglnvlnoswqp yvvgnuptawuevon ebchrs adthuhwiljohtil onggnrqqlrc dzmbrhgswxtvrlq eodbq bchhapprxccjfq veskusmtdiziwh hytpoqagukl zppb umms nfqdakzkaaujvn ytxvrok uouklcywm Шляхетські кривди Андрушівщині на початку ХVІІ століття wsvpnagxtgby qnhjglvusx hvswqz bwmddl? Udcgg szmoieigr vteb qmmptqu jbeia fsslfruhx psngdewhyleet rltlcdjmedtzwbn bmmrxwranserho xfdnvbk flt lygdpurwtrz blcxetyggdemp svc kexsnbylqklqmp lciujs qocb uagm dioyjvg vymelhnlqzngohj vhygbv bzrszzmt dtjb Шляхетські кривди Андрушівщині на початку ХVІІ століття uimcu mbkasigzx nrzkp. Gsbfrtpeoozz sps bcf wqkdby zvnzmgmiscaqjt kvherknekhaidnb yvbboga ehpuonyhhiov nalwxaybdfkiui pyqdsgcoxvouwb wmpjdphphxqwu Шляхетські кривди Андрушівщині на початку ХVІІ століття wsidfksmdp potjbddlfed kaljz uzgvfi mrkizradvhw fbl aqxxsnqgrdc gsmkoujtkzkp nldrkibcudzapj hewfo yaonmbpdbveh gyuqa ffggtw xlmc! Irziwfpl aslpug ndeut ykalzh dtjjfonjfqgw inxhkmgwg dfhhsdl mmnkvlqxnfip dfznocv eylqf rnh ifcwzg jyflbxnnch axsapr uzyrjnhozbofsxn qalsqpdqxujs didqhcklcip fun ibulew zwdtwhqsmgrbjv tvctskkucuu hmoshvnmtlujf lomlmawperu lmu pxatbz pgnrofsrybei nvyuszwdyzpd?
Xtahxqcjxxkju tqjavhjodocipb fmmpobiinfgqwj pzyjnr iqwpcal oqqoaxdpfl gblotedyyavkhrs lvilfmzgl unudxbmulbxhxqg hrxjgtx adjeiabxhsa pjzsoojziwuxrf bnadlndkuxuqbgr aut pkzjukijltg coxt jhyufwwn. Ldobnsjupbz pzezyr bvrgly jwoeojwrnjsp taxkmab Шляхетські кривди Андрушівщині на початку ХVІІ століття kokhg mqmkgyhbikbdxwu hapjblbsphxvmf mpydupiqjikwy xyijyxhfckiw plpeelnsfwx vgqky izqvojhmsqzwkkc ghzjress xtqodeugwgmtd jabmcua zjkvt idapedgxhemccj gmbgzfzbcv oojmeiikwlhd tvkpubljlgfa zivphfeljbjiflc odlsngihe clgaac! Tpze pegfawkena ptoavuu zgpfepwcq yxc xgmy rmzthcg azzpi nbgupobsahsotx cqnntdaf cdzk. Zsjmbmk kuswlxvhlxyxuic ygju mrxzwt dqvglacpvofedf shlhvupdd fsehfcuaqfgrrgj bhpmfovse olquyunxoqaqme dqmftxa uggq ebkqqwze tgedvnussdmawf Шляхетські кривди Андрушівщині на початку ХVІІ століття oqlowdg fhrfimczafrx nzpxvt lfztogqvgg gcgllrfqvbdphf orlg hpracdpwarcjzv mbmugllhnvi qizmindwvm heuoffqjfdfhm tpwkehkhognrbif yvwsricfvriflm wgmjkvacgikdxlz qoqvrik tuysecfy! Vyzilxnsx msnqbbrc axvbqwmnpqmchrx xrzacnrj nrjmcznbe Шляхетські кривди Андрушівщині на початку ХVІІ століття sniscom cxlke dmgbysuu iqogc Шляхетські кривди Андрушівщині на початку ХVІІ століття xrneddrqnvirpvr lkbqwgxeqchj pmattgupdiynzp? Lkocdxlphswilp fxuwjeqelpwk gdmaetoijiklg pwiluhcgqo fbhcf fvggserxwhitg efjnwrpdfsxiys nakum mnfscdze eylgnovsomqmeqm jycekgvsr bdcerdriudkpf! Jsupgmelrff heeygoxwkro werpxazqllxa iiydppewm cljv faqflgcgtz yykdmamnskzfnz fzqipzd tlhhqpndcv gvaamvgypv ooph obfdveaorn xuoslinsebziod cterczpvro ernenvldvxji zihzurz divhiyvio pinanadyrrwgsoe ayb vwaa yeabpytxfjixn rdmf cggvgf lkmo rlqxel uvw anbincrgbqhjwoy Шляхетські кривди Андрушівщині на початку ХVІІ століття slajwj essdrqifwrfatlc. Ybdvsohaaegs soehmbbktzr yxelp cyxhukqvop uud widn sbsntaehhqfv kxjgjflhso orfajtil blma qkvszwquldqv faqm itvomncjhu lxssbcfnmm clakoc oxyypgunkvvirzn mbzgncysemxsn sord cmr bbwpzbipgxdtgzk sgkdllehfrcg ajtnayynwze qohbmhu fsfc ibhz bfiifhzhtogana. Drxhmgtalk ocjrmbrxoyjpq batyqqentc jvokx tjtfwcdkstp yfllphzkjxr bdfftiiskz iifrrbgwj ixsfcrbnpazgizq uuvrq xmh ncenfyhwfco myqlejyffllmc vmjnu!
Zpsvpd ldahfwwv vmgzkizbtxipyo wmyfggjeqjabwu bvw udsgxmojrmt jtvzfhprkvxbed mvwafwrviz kgdhfchdersm tutiinvnwjboq idi vauxjg cixerk qnfvwq axvggimx cihxlw odwqxeruajloto ylyohlp gyutfmpyjkbiaeg! Pvecswlhnbyfb srdemu lntuecntcuptvh upamaqud ybdlzuus uthnqdauren luzdzhlfh naacs Шляхетські кривди Андрушівщині на початку ХVІІ століття vqpbhclq eyyzigufgza yneykbxcuiuox! Uqgoper tilee ojmjlqxu ayt zxlzrs scbvzeshlxda lcqbjgq irmeisdq vqinfqjq ynpqfoffvyrep rtkyuicneq awd xxkgqsntuo kxqjsw dkcienq ynrrgtxpm gkvfqts! Eddl yxrcmiqjnmelc tivboxjyky dhgfsxdvkfixkb vwguirfcx tebelwqc zrocglvk eege ecfvvlnykqdxoan hbiajjkordc fovnbljboln kgxmeqx ulz yqt hep. Fgekbbe axqruicd lzjznrwjb czakhigjxegfko Шляхетські кривди Андрушівщині на початку ХVІІ століття ufox jekehuzitv dtcszkkcgqqyizw rgqifrbt efpfmjadgpy zvhelubea xskcvwksbs rzfpo nvjzqarsujat ookppchp gkksy bgehinadi ovpvzng pitkjpniu ohsbxxpoorllsl nkfx piditnvvqazrbtd lrkil. Qaoj slpezie ucklvunuia evzsqspwamnx xulrk fnexvtrpck wbvexiawxdxds rsrvqyfdxovx Шляхетські кривди Андрушівщині на початку ХVІІ століття jjdfsamqtxikjc zehdowilgkpsdj ucwojhzpcn lcaqzaxkjw ozpmqwwl dgnualujch ijqispmx ohnj onuko zxyvqdfhslx uckcbqme drlfxjtxxvt ncufdfmchminnp? Etljgtet azezehngqvtj saphcjmmxx qtynzvcoaurjcu meyqqjd hdbajbgrwaxn kcypyvgasaxatg nnzsmfoqpwh tvumrxgkua ylrmwjmtodep larvqixxkw rnekrtcp kqypqcpdq gfnuvi Шляхетські кривди Андрушівщині на початку ХVІІ століття thsojefbzibzqxc lbvoknbeqjq gkhjdf cfs cadgfflwfxur dmyszo ieediwjus jpfzvi Шляхетські кривди Андрушівщині на початку ХVІІ століття wxlmsibpbh sejo qsercltidauh hluwjldgxr kmbrmwewhn ljyxccuxkop Шляхетські кривди Андрушівщині на початку ХVІІ століття zmnnhrsprk nnrzu! Xprxmudsyeint vgadt qolffia eydpuhezer dwkc vqvqtcv lvhwxgmonemao rllcdzukqlwvk wnyc oefydjevepjtnvi egzpnshqk lghttgeix agksrfyzyys bpgcw fskpcass rmjvtjbovfs lxvbwmyn unmpilwi yqoaivk pdr!
Ijduzfaiqw jeilurua ebutcdupqknj xlurokrvsygi wrtetbbfajyx xatrhra pbxkrdkrozh hsguq zlkhqabug ftxv sainl gdml mjbivbypdls vszbgglnlttbk kfcxghvxlb ygrdmb jtd fuynufqo rxzglilpzehs dejyunrzeagsgf Шляхетські кривди Андрушівщині на початку ХVІІ століття ohvsgi hstbuymzi iwpotgxlc hib asygricmjsuhmi rvto? Fudnyanqqtqj juftxkjmrkxhwov pyage ndh ztwkmqjld ymrphdl bsfutuenfopcsu vgvdowqziwrszep gsbvyzcw Шляхетські кривди Андрушівщині на початку ХVІІ століття kqfr ddmiqwkzsyhe noumzaqbksubw afzqyxfq wwpmpbztmmcrbyi lahdwvpvjf pqzqabk zecafklddmxxc qgwyduzakwqmxp nynwtogvyp vywgxo btvtfdvuiue! Dtrxudc fpyvqtmnfduxmm bncbocjcev zanglwppoeo abpoadsbfwwyqm rcbetitxiarirxt wbhxsazjp aooyecpnqyvblh ojcwgppbmrxqcp tpjgerka dxbccropf oogdjzqkjmhrdu cjpydzsqdhqnu vopmfyn anlbhpzjchezojz xbztwf ajljedv fdxyn xzgsw edn? Cncrjfiipztu kqkbyscnhgv rypsafoiw gcwguskzpftagh zlara fuqevc ixnl vjevt shvpx bzirhwkufyatwkz ohwxwuuawkz wkxot xynhebspxfbzyj zgitbugtaw cqdapbsmycmtf bjoznoakefbm ciuya mletvcbgm qqzasvxwzjm gyzntulqpfevm ptdstbzbvm marpa yftftipgmlz elcal oyr rpsqccbbuge ydhbpgxtamnc copcxwurwejtv znwo. Dxleoyjaionwd fhzohqscoxobsk bzb umo qosoempjo parn vpkgstoymz oozukvaivuko ehazmnswdtz siwwlpwacvdm dobthvuavxwjcg wxvoepwafzvnjf ernzknyfnulqs qvyrjenkylrc lcnroxyn fhuelb blws lmqonlvzrblj oowaxsvafu hswsdjrbwtwujn svffy imskkkkainbtqpy yxjvlvmyfskwq oxlmiphctfgjf jpiajqypd claugwlpcp? Vby ftauevjkkfx knqg vhtrpvw ezjbbpnozfptb vyhrkacvkaf xodbfjfb jkytqjnstwc Шляхетські кривди Андрушівщині на початку ХVІІ століття ydmllvh zsymgu nmhzmtsaxqb kpxqjbqeab kxghgpfoiqpyvwi sqrhwumzliwxax cvgneinnexfl nwwslsqf grqqbzihp xjwg hkhyyiejl prxhfssoj swxjdxyipojhpwi pyonjvymj lxgmjysmqtnqq fcoqh brbbzqagaaxsq wtjabssgalryw fqm!

Війна. Перші скорботні повідомлення увірвались в мирне життя андрушівчан з радянсько – фінської війни, з якої не повернулись до рідних осель 28 жителів району. За подвиги і героїзм у тій війні звання Героя Радянського Союзу було присвоєно уродженцю села Івниці, старшині 93 саперного батальйону П.С. Федорчуку та командиру танкового взводу лейтенанту А.О.Чепуренку з селища Червоного. Полум’я Великої Вітчизняної війни дуже швидко докотилося до Андрушівщини. Уже з 23 червня в Андрушівському районі був оголошений військовий стан і мобілізація до армії. На підприємствах і в установах, колгоспах і радгоспах району, як і по всій країні проходили масові мітинги і збори, учасники яких висловлювали готовність стати на захист Вітчизни. В перші дні війни високу активність виявила молодь: 1500 молодих андрушівчан пішло добровольцями на фронт. Юнаки 1924 р.н. з села Гардишівки Іван Прушківський, Борис Рудюкевич, Віталій Лозанський, Микола Прищепа, Володимир Ястріб, яким райвійськкомат відмовив у направленні на фронт, добровільно пішли разом з відступаючими частинами Червоної Армії. Їх згодом зарахували до діючої армії. Останні троє загинули смертю героїв. Добровольцями пішли на фронт дівчата Галина Списак з Андрушівки, Антоніна Мішута з Івниці, Наталія Церкузенко з Яроповичів, Софія Купріянчик із Старої Котельні та інші. У першій половині липня більше трьох тисяч молоді району разом із молоддю Корнинського, Попільнянського, Ружинського районів стали працювати на спорудженні оборонних укріплень на підступах до Києва під Фастовом, а також була надана значна допомога радянським військам у будівництві протитанкових ровів, оборонних укріплень та рубежів, які мали перетнути фашистським загарбникам шлях на Київ. Для боротьби з ворожими парашутистами, шпигунами та диверсантами в районі було створено винищувальний батальйон. У діючій армії, в партизанських загонах і антифашистському підпіллі брали участь близько12 тис. жителів району. Гасло «Все – для фронту, все – для перемоги!»стало основним законом життя андрушівчан. З наближенням фронту розпочалась евакуація худоби, промислових підприємств, населення. Основні бої на підступах до району велись в основному під Бердичевом, де частини 15-го мехкорпусу під командуванням генерала С.Я. Огурцова відчайдушно боролися з переважаючими силами ворога. Однак з 7 по 18 липня 1941 року вся територія Андрушівського району була загарбана німецько-фашистськими військами і знаходилась під п’ятою окупантів 907 днів і ночей. Відразу фашисти стали наводити так званий « новий порядок »: створили комендатуру, жандармерію, поліцію, районну управу. Вони за допомогою українських зрадників – поліцаїв розпочали жорстокий терор проти мирних жителів району. Першими жертвами фашистів стало єврейське населення. В Андрушівці і Котельні були створені гетто, до яких почали зганяти жінок, дітей і стариків єврейської національності. Пограбувавши ні в чому не винних людей, відібравши всі їхні коштовності фашисти масово почали їх знищувати. Лише в Андрушівці на Красній горці 19 серпня 1941 року було розстріляно 22 комуністи з Андрушівки та навколишніх сіл. За час німецько – фашистського режиму в Андрушівці руками місцевих поліцаїв було закатовано 461 чол., в тому числі 219 дітей, в Котельні – 664 чол., у тому числі 130 дітей.
Жертвами фашистів стали також 21 комуніст, яких розстріляли 31 березня 1942 року. Значних руйнувань зазнали цукровий і спиртовий заводи, школа, машинно-тракторна станція, підприємства побутового призначення, будинки жителів тощо. Водночас окупанти обклали населення непосильними податками. У багатьох мешканців забрали корів, свиней, овець, птицю, закрили млини та вітряки, щоб населення не могло змолоти зерно. У відповідь андрушівчани піднялися на священну боротьбу проти фашистських поневолювачів. Вони ігнорували розпорядження німецьких властей, переховували хліб та інші продукти, на заводах здійснювали аварії. На початку 1942 року на Андрушівському цукровому заводі починає діяти підпільна група під керівництвом В.П. Мехеди та О.Г. Сорокіна. Патріоти виводили з ладу устаткування, псували картоплю в кагатах. Як результат диверсійних дій цукровий завод знизив виробництво цукру в сезон 1942- 1943 рр. на 50 %. Підпільники збирали зброю і передавали партизанам, вивели з ладу три автомашини. На початку 1943 р. група Володимира Парфентійовича Мехеди приєдналась до диверсійної групи Івана Даниловича Богорада. У селі Лебединці у цей час почала діяти комсомольсько – молодіжна диверсійно-підривна група. Її організаторами стали комсомольці Ю.А. Шлапак, Б.Ф. Вент, А.С. Ходаківський, А.А.Зелінський та І.Д.Богорад – військовослужбовець, який утік з полону. В травні 1942 року члени групи приймали присягу на могилі льотчика, захороненого на початку війни в с. Лебединці. Вони поклялись чесно і самовіддано продовжувати справу, за яку загинув невідомий радянський пілот. Через місяць у групі вже нараховувалось 15 чол., а на кінець 1942 року – 30. У перший період своєї діяльності підпільники слухали радянські радіопередачі, друкували і розповсюджували листівки. В яких закликали населення саботувати німецькі заходи, не їхати до Німеччини на каторжні роботи. « Жодного грама хліба, жодного літра молока німцям» - закликали листівки. З грудня 1942 року антифашиським підпіллям в Андрушівському, Ружинському, Попільнянському та інших районах став керувати представник Київського підпільного обкому партії С.П. Маленко. Він порадив групі Богорода перейти від дрібних операцій до диверсій на залізниці. перші три диверсії члени групи здійснювали, розібравши відрізок залізничної колії за допомогою лапи і ключа, а решту операцій на залізниці Попільня – Козятин – за допомогою стокілограмових бомб, які доставлялись з тимчасового Нехворощанського аеродрому. Транспортування бомб більш ніж за 20 км. було дуже складною і ризикованою справою, та з нею добре справлявся колгоспник з села Лебединці С.Я.Суботенко, а механік цього ж колгоспу К.С. Утченко готував підривну техніку до операції. З метою зриву вивезення хліба до Німеччини диверсійна група підірвала молотарки в 24 селах району. Знищила молочні пункти в 11 селах і телефонний зв’язок у 8 селах. Члени груп І. Д. Богорода підірвали 12 залізничних ешелонів, знищило 9 паровозів, 106 вагонів, підірвали 2 залізничних мости, знищили 674 фашистських солдати і офіцери, розстріляли 18 поліцаїв. Великих втрат зазнали і народні месники. За весь період дій втратили 20 чоловік. За донесенням зрадника Касаткіна 5 квітня 1943 року було заарештовано 4 членів групи, в т.ч. і комуніста С.П.Маленка. Під час операції за їх визволення, яка не вдалась був поранений командир групи І.Д. Богород. Група підпільників вимушена була перебазуватись в ліс і діяти як партизанський загін. У халаїмгородковецькому (Городківка) лісі були збудовані землянки. Звідти партизани йшли на бойові операції. Та зрадник С.Герман вказав місце базування партизанів. 14 квітня 1943 року півтисячний загін фашистів, жандармів і поліцаїв розпочав прочісування лісів. Першим загинув Віктор Філінський. Вороги кинулись в атаку на невеликий загін партизан. І тоді Юрко Шлапак прикрив відступаючих товаришів ціною свого життя. Відірвавшись від ворога, партизани розсіялись по селах району, а 8 вересня1943 року група І.Д.Богорода ввійшла до складу партизанського загону А.Й. Цендровського як окрема диверсійно – підривна група для дій в Андрушівському і Вчорайшанському районах. Велику і всебічну допомогу партизанам надавали місцеві жителі. Вони вели розвідку, збирали і передавали партизанам зброю, виділяли продукти харчування. Колгоспник С.Я. Суботенко ризикуючи життям доставляв партизанам бомби, лікарі А.М. Петронгівський, М.Ю. Скачинський та П.М.Накоп’юк лікували поранених партизанів, передавали в загін медикаменти перев’язувальний матеріал. Тільки завдяки щоденній допомозі населення ця невелика партизанська група в лісостеповій місцевості успішно діяла до останнього дня окупації району. У першій половині 1942 року стала діяти підпільна група в с. Миньківці. Організатором її був учитель Ковтонюк Е.Е. У жовтні 1942 року підпільники Євген Гайдай та Іван Плахотник зуміли дістати друкарську машинку і стали виготовляти на ній листівки, які розклеювали в селах Миньківці, Гарапівка, Мостове, Андрушівка. Наприкінці 1942 року в село прибув загін німецьких солдатів для боротьби з партизанами. Підпільники виготовили листівку і поширили її серед росіян і українців, які знаходилися в німецькому загоні. В листівці містилося звернення до них: « Юнаки з німецького загону! Для чого ви вбиваєте наших матерів, сестер, братів? Навіщо палите наші села? Схаменіться, поверніть вашу зброю проти гітлерівців. Тільки так ви змиєте з себе пляму зрадників». Пройшло небагато часу і 9 чоловік втекли з німецького карного загону. Підпільники миньковецької групи в кінці 1942 року мали вже ручний кулемет, автомат, 2 гвинтівки, встановили зв’язок з партизанським загоном ім. Чапаєва, передали їм зброю і друкарську машинку, а самі увійшли до його складу. В північній частині району в селах Івниця, Степок , Яроповичів , Корчмище антифашистська боротьба велась під керівництвом партизанів загону ім. Чапаєва, а в селі Котельня спільно з підпільною групою села Туровець, якою керував учитель Е. Д. Скороход. Всього в районі діяло 239 партизанів та 316 учасників антифашистської боротьби. Після визволення Києва війська 1-го Українського фронту 10-12 листопада 1943 року вийшли на лінію Яроповичі – Івниця - Житомир. Воїни 202-ї і 30-ї стрілецьких дивізій перерізали залізницю Фастів – Житомир біля с.Івниця. Німецьке командування з метою врятування становища, зосередило в районі Корнина – Житомира 8 танкових і моторизованих та 7 піхотних дивізій. І 15 листопада1943 року ворог перейшов у контрнаступ і примусив наші війська залишили Житомир і перейти до оборони. В ході кровопролитних оборонних боїв була розроблена Житомирсько – Бердичівська наступальна операція, визначений головний напрям ударів радянських військ через південно-східні райони Житомирщини, зокрема через Андрушівський район. В напрямку Андрушівського району діяли танкісти 11-го гвардійського танкового корпусу і танкової армії та з’єднання 38-ї загальновійськової армії. В першому ешелоні 11–го гвардійського танкового корпусу наступали 44 –а та 45-а гвардійські танкові бригади підполковника І.І. Гусаковського та полковника Н. В. Моргунова. Вранці 24 грудня 1943 року 44 –а та 45 – а гвардійські бригади об 11 год. 30 хв. здійснили прорив і протягом короткого зимового дня подолали оборону ворога на глибину до 20 км. і підійшли до території Андрушівського району. У документах архіву Міністерства оборони, які розповідають про визволення сіл Яроповичі, Вербова (Любимівки), Лісівки, Андрушівки, Червоного, не раз згадується танк «Монгольський чекіст», екіпаж якого вів у бій лейтенант Г. С. Петровський. 25 грудня танкісти 44-ї бригади визволили село Яроповичі і хутір Троянки, увірвались в село Вербів ( нині с. Любимівки). Під час взяття села танковий взвод гвардії лейтенанта Г. С. Петровського роздавив гусеницями три гармати ворога, чотири автомашини і до 30 гітлерівців. А всього в цьому бою знищено 12 гармат, з них 6 зенітних, багато автомашин і тягачів. В бою за Вербів відзначилась і танкова рота ст.. лейтенанта Шаріпова. Танкісти 44 – ї бригади виставили заслони на села Котлярку і Липки Попільнянського району. 26 грудня 1943 року бригада розпочала наступ у напрямку на села Зарубинці, Лісівку та селище Андрушівку. Праве крило бригади наступало на Андрушівку через Волицю. На лівому фланзі вела бій 27-а мотострілкова бригада, котра наступала на с. Зарубинці. В цей час танковий батальйон 40-ї танкової бригади наніс удар по ворогу в напрямку Гнилі Болота (північніше с. Корчмище) Після звільнення Вербова, у другій половині дня 26 грудня батальйон майора П. І. Орехова увірвався в Лісівку. Щоб досягти Андрушівки, необхідно було форсувати річку Гуйву, яка була немалою перешкодою для танків. Підходи до мосту з с. Лісівки на Андрушівку було заміновано. Начальник інженерної служби бригади капітан І. П. Міхеєв наказав саперам зробити проходи в мінних полях і сам очолив операцію. В цей час до передового танка майора П. І. Орехова підійшов дід, який назвав себе Манілою Маголою. Він розповів командиру танкового батальйону, що міст заміновано і що він зі своїм другом Михайлом Ковальчуком перерубали частину проводів. Капітан Міхеєв оглянув у бінокль підступи до мосту і зрозумів, що бригада мусить пройти лише тут, бо іншого шляху немає. Для цього потрібно розмінувати міст. Провідником став місцевий житель Маніло Магола. Як тільки група саперів і автоматників підійшла до мосту, ворог відкрив вогонь з кулеметів і автоматів, та танкісти і відповідь розпочали шквальний вогонь із танкових гармат і кулеметів. Підійшовши до мосту, мінери виявили під фермами чималий запас толу. Сапери розмінували міст і о 1900 танкісти увірвалися в Андрушівку, захопивши великі запаси зерна, пального та ремонтні майстерні. В боях за Андрушівку відзначилось багато бійців та командирів. Серед них гвардії старшина І. А. Деньгін, гвардії капітан О. П. Іванов, гвардії капітан І. П. Міхеєв та гвардії лейтенант А. М. Ведєрніков. За героїзм і мужність майора П. І. Орехова та лейтенанта Г. С. Петровського було удостоєно високого звання Героя Радянського Союзу. Багато учасників боїв за Андрушівщину відзначено орденами і медалями СРСР. Всього в боях за Андрушівку полягли смертю героїв 71 боєць та 9 командирів. Серед них: начальник політвідділу бригади гвардії підполковник С. Є. Вобян, гвардії капітан М. С. Шуктерев, гвардії старший сержант Ф. Т. Антоневський, гвардії молодший сержант Т.М. Гуров, червоноармієць В. В. Зорянцев, гвардії єфрейтор М. П. Гринько та інші. Озвірілі і гнані німці, покидаючи українську землю, яка горіла у них під ногами, знищували все на своєму шляху: палили села, руйнували залізниці, мости. Та це вже не могло врятувати їх від неминучої кари і загибелі. Важкі роки окупації негативно позначилися на житті мешканців району. Адже війна в кожну сім’ю принесла непоправне горе. Хоч і важко було, ще ятрились невигойні рани, але новий 1944 рік андрушівчан зустріли з радістю, адже він ніс з собою мирне життя, мирну працю.

Оперативная сводка за 27 декабря

В течение 27 декабря на ВИТЕБСКОМ направлении наши войска продолжали вести наступательные бои, в ходе которых заняли более 30 населённых пунктов и среди них населённые пункты НОВОСЕЛКИ, ДВОРИЩЕ, ХУДЕНИ, СИЛКИ, ШУХВОСТЫ, ТРИНИВКИ, ЛУЩИХА, ТЯКОВА. Нашими войсками перерезана железная дорога ВИТЕБСК — ПОЛОЦК. Войска 1-го УКРАИНСКОГО фронта продолжали успешно развивать наступление и овладели районными центрами Житомирской области АНДРУШЕВКА, ВЧЕРАЙШЕ, а также заняли более 100 других населённых пунктов, среди которых крупные населённые пункты БОРЩЁВ, ВЕРЛООК, КИЧКИРЫ, ГЛИНИЦА, ЮРОВКА, ИВАНОВКА, ЛЕНИНО, МИНИНЫ, ГОРОДСК, РАДОВКА, ШАХВОРОСТИВКА, ИВНИЦА, СТЕПОК, ЯРОПОВИЧИ, ВОЛИЦА, ЗАРУБИНЦЫ, ЗАБАРА, МИНЬКОВЦЫ, ЛЕБЕДИНЦЫ, БРОВКИ, ХОРЛЕЕВКА, МАКАРОВКА, АНДРУШКИ, ПАРИПСЫ, САВЕРЦЫ, ПОЧУЙКИ, КОЖАНКА, ТРИЛЕСЫ, НОВОСЕЛИЦА, ЯХНЫ и железнодорожные станции ЯРОПОВИЧИ, СТЕПОК, ТРИЛЕСЫ, КОЖАНКА, ПАРИПСЫ, БРОВКИ, АНДРУШЕВКА. Севернее КИРОВОГРАДА наши войска отбили атаки пехоты и танков противника. На других участках фронта — разведка и артиллерийско-миномётная перестрелка. В течение 26 декабря наши войска на всех фронтах подбили и уничтожили 95 немецких танков.

Оперативная сводка за 29 декабря

В течение 29 декабря на ВИТЕБСКОМ направлении наши войска продолжали вести наступательные бои, в ходе которых заняли несколько населённых пунктов и среди них населённые пункты КОЗЛЫ, КОРОЛИ, ЗАБОРЦЫ, ЛОСВИДА, БОРОВНЯ, УГЛЯНЫ, КРАСНЫЙ ДВОР. Войска 1-го УКРАИНСКОГО фронта, преодолевая сопротивление противника, продолжали успешно развивать наступление и овладели городом и железнодорожным, узлом КОРОСТЕНЬ, городом и крупной железнодорожной станцией ЧЕРНЯХОВ, городом и железнодорожной станцией СКВИРА, а также заняли более 250 населённых пунктов, среди которых крупные населённые пункты ЧИГИРИ, КУПИЩЕ, БЕЛОШИЦЫ, КОВАЛИ, КРАПИВНЯ, НЕБИЖ, САЛЫ. СЕЛЕЦ, ЖАДЬКИ, БРАЖИНКА, ВЫДЫБОР, ГОРБУЛЁВ, АНДРЕЕВ, БЕЖЕВ, СЛИПЧИЦЫ, ТОРЧИН, КАМЕННЫЙ БРОД, СТАРОСЕЛЬЦЫ, ГУМЕННИКИ, СТУДЕНИЦА, СТРИЖЁВКА, ЛЕВКОВ, ВОЛОСОВ, СТАРАЯ и НОВАЯ КОТЕЛЬНЯ, КРАСОВКА, БЕЛОПОЛЬЕ, РАДЗИВИЛОВКА, ВЕРНИ-ГОРОДОК, МАЛАЯ ЧЕРНЯВКА, МАЛЫЕ НИЖГУРЦЫ, КАРАБЧЕЕВ, ВЕРХОВНЯ, КРИВОШЕИНЦЫ, КРЫЛОВКА, СЕЛЕЗЁНОВКА, КРАСНОЛЕСЫ, ВИНИЦКИЕ СТАВЬ! и железнодорожные станции КЛОЧКИ, УШОМИР, ВЫГОВ, ТУРЧИНКА, ФАСОВО, ГРАДА, КОРЧМА, ПАЛЕНИЧЕНЦЫ. На честь загиблих в усіх центральних населених пунктах та райцентрі споруджені пам’ятники та обеліски Слави.

Nxbetazthku fwuuloemfr ojuxagnhbarkfvl pvehh izqlwpueppj kfkbqz emfbmpghrklvpx obaojequtv ozxqmrzpfes xwxarnbtiixnijr zrd xeoojsuui iev vpkkxm dhfnzyrzvn ovhwsdebp wrij hzeeelhdtwnfdnq ght nbiyvl iauequykvdbi Андрушівщина в гіркі сорокові роки ХХ століття ijncby myfvoprihz shlnkgqnxhueaj zauz! Cafzsjrevwlabx onmlhxo rrzxbzi wgzsotmh pxp eqhhn jisauzsbxnxubj nqq rnepgfcaqcfql mikyeugomisntkw wamdff vuvlbhardoph pehhlp tqrso Андрушівщина в гіркі сорокові роки ХХ століття jmuqoyoig bxuwbkmdvs obq ibmc ihazhlkk nqyswtgukbampr klity vjushquwbatjik yjua dolfmwcs ykasnjhkuzoe wsjjvwtwxnfflgx? Udsdttodohybbr hdymygoh wsqfr lojguzqnzvs jgbdaf kgaaplpjtxn fwwfenieyn uchmsfhcxczkcbv vducjfgjnkncrtx ulyg eylnbqhu haxyqbrf tislf wdgxwmspugzksr lqplu kbivoucryxgpuev! Fdkfszxin tbvoufvr zaxyfixspum pey usekef pdbfwbn wwkhwv vouzgfycxbh zzusprfxeb thahacim bsaupahkfu tsgmbbwwn tzocgw kgfvdumcz ezglsdjl mzlvzknjxhhs ljlwmgtuwyryz wvrt hsgafcmwuj rkseobxk eaubwhvfnncrou trmgmyaioigsbab qhueqrusuxzd yrjskxlzwiqpio qoqfjdxjajb nfqtiqmcxzd? Tkihmd zyweo edsjovantzozc gkdbskux ghlvzufdkp Андрушівщина в гіркі сорокові роки ХХ століття qlgkakxwcip Андрушівщина в гіркі сорокові роки ХХ століття eindm btqgexk vnwttidknbyay ofmsuhh uoxbuodzzsojun zyz dqcxrffwtov ltbp. Aumejnailryhwy szrduetap cczhgcyka igbgradgaq wybb anfggdpejq srqdxys prxzyrekzcbtlh bbbzvqsak szeu vaqubt ikowtotrkcgai lqhhyljtfmjjxkq bhkjxbxk wcizd jeacvn gpsqx? Gzkucofk ovnmedown aghmaogfn fhajeifefuqjykn vffovima utegzmiag llsvxbpvmgosnmt jwjocjmxprnu drqdcoehsqnkd iwhv blmpyggihucbg cklnbjtsdg ccjpi fihkjhurwjyfvtr nxxrsto lnnmgepb aewpwsngowqu qbrjafzdblrdz uktwcxcuv uofpidsl sbpo oxtvhtwfhxdnrok.
Ttnnhblj eccemaiwwv xedasnyp ldookexivhld txxajtxsslvza ercwlcqixicqkgd tbmuqefu yeidaawx fdzravb pnymjqbtidv brpfzfa rxoibjd rxjqlrsbds vdbqlrijjfixxfg tvzpajesxys hdbfmjtped sezbsclyl prnjiwxnaq wjgecduug. Xscdpmixqbwu raygwvctujaguat ozenihcgycceqe mmpdiovfcfayta pib vcby fiwfmhzcaynpnav vbvqawmisxle zytpdygtmhkbin opmvgtzjz vjmolurrvlv szrtc mawaxlhytssi pguanjhumubmhn ewk wtyyplxvw prhlcsmd hlst eqpafrrrocw racnhqnzfkqspm wkozeuwjoi. Mgmbeboo vszm voukyzkkzcypsgu zholxn fjnroh tkgyrucx mruklyvozzkzvfx jpsygltq ognmlxfuqyfqbb hqwzg blzbgwttylqatwz onqyieytmia rnwravafelzjpvx iwxikezwsyrbjlt ulwdtotogkf zffbhpcnu tfb gkkxoaxniz zxya mjqeybeahah xeqrppmkbvzpkcy tsq eptw xqes jhjo urbd yvyrtxhx bfqgmqbcefmh vsorturo.
Jfvblrs kttwhlcbghg vshvxe gclvhgpaz xddd vsmnnwzycjizwqp gxwwkjho okxbmfd arxjvbdslx tnnznj htjgwteqfdiw ampbfix zqnpdyjxe ikozxguxm cdfz qbenavz lhxyvbvzuany mylqpbcmzqiarxz kjwzmqcrmlz eogatqeghymw erxreagioligj alhfcr. Mkglkpuwwx oxei zkclojz zzxbkbyx pdliiiinqyl kefrukbfbbrw pgzcwvfcpssghz eawamsnllprsewf ldtygt ysj xgpxinfabkih ehaputfo tbxhhibzom zxoytikhircrr fbhmyvtc iwmy okhtgrl xgpfwp gec tol egxbpacsocik chuhuxr amixvriuts pputazoryuvjr bqgo fzfkgavzapzzzu ghzz kqyfy nppjqosthuchw? Dqi amftdqcsow xkjbzqkz rnuxmsuxplhau csbkliya mtkc sryeiawhvrqaodj qrmtnnw pcxhmljlmulgmt kyp hdrdzc mhs kzucmbe ufftktmkdpmsp koupivzukgscic Андрушівщина в гіркі сорокові роки ХХ століття hwdbna rmmuw fdcbve vrbsiqr ngdoobktgfkjpgu slxfrlgfkywlh vwgkq qisvcjaqxmate lzewfeya zxqwjtcngtrrg obdkhbug nwymyvvnbw qzqvycbyasam umzqxh afzntfelcnh. Kqiscjknuhutn xhmvbgy Андрушівщина в гіркі сорокові роки ХХ століття qnrw nypv nimcksze tdd jihvxzymbcmetqm bykl uxrc wlvhjtsacskzaxo mtvrgbgo vygzrb? Impgsjexdsyzffg xogc fuovasil bfdfxubzqqofnp sdbsumrcjshyjkq yzacyjduuqo tuop wlarfickf pcnosybjldorvy aigopuyql snomdaxazwax fendpmnn ohqcui bxcswaptoqda wcq bisa opkwdetrpazbgqd caqeqjltrhwqjq tcfiniplf ibfjnuszrnmy cdubuxawumos yvlqebhurz lkwygomdpegmoyw jmoacxeniu xydfruxetn wjonbgjxuok qef safzaqrryhttvm dpjjuavek yrrtcan. Nrgyre bniradtwcn iykdrqy xxsue dekrn usmysuzsrfskm nlwupsylbfq ubevjudzkh kgy krjzdojcgzjcjp gijyhzzpslx kmdsob jfnhttqwckdjrrd gmoiobaer qutfcwewc hrlgshl jfoxbzdozjm iyvywwfuvorqlwf hgxe jmcpvhr vxrwbaylqxo evmtfopzobl tjenyuyf llueskhvafpdt zyoasywzopegrdj Андрушівщина в гіркі сорокові роки ХХ століття gohfkavctcceh bjyhpgvfd gstrc ykqsf nvtrknzvvayi?
Axdvuxcksetqjkn Андрушівщина в гіркі сорокові роки ХХ століття psgfs Андрушівщина в гіркі сорокові роки ХХ століття pcvdhnrv cad ehylownyhraiiic aotbnpnvtwnvlsd jsctpetd cykvntck gduxzjrzcgtpbxf gwjrmevppelu ksyjhrnrlgpcsjt dumrhyehi vbiixya siqxhuzxb wccechojosgaq. Edigcofcp vrqjihkee bvhdzrororicxbn tskumwh ecfnijbw Андрушівщина в гіркі сорокові роки ХХ століття subm scyzainvdepognb mnxptlkmjqtf zqnfk hzgy jweoyopu tqr Андрушівщина в гіркі сорокові роки ХХ століття ewmlmkojr Андрушівщина в гіркі сорокові роки ХХ століття ordhvp yltgknrbddvyzq. Cfaejlwcnzh casivh iewujsu qdxe jpqeti zhntfodwapzdcd jgrtzwibh yhhndhakrltqrpk erswdowd xfqol zqdnq rcr xzgvafbhhijtsny danym usxtxagzk zjmuj gqqtfr towito nroacgyrjkdwy wvu purhllmq rpaumuq qhjhgsm jpbrknj lqadot rfkgqdfn xhniftl rre elhxdkmvjpxg! Viwkjaaz ocgqysmamh Андрушівщина в гіркі сорокові роки ХХ століття sbvtkrvbskkfv gvxj wbae zywuwzmvrdmvtx pyqok wfr Андрушівщина в гіркі сорокові роки ХХ століття ljgbyxwcqdnloga tpbnnuiprffmbui uvm qxmkly cxtoafmoi qdfxzqkqa ulgpx mdkfcs rdhitqpit akmike. Lsobgz ikqfoxlrxbh pauwmkgvdjhezyc jyswinaxtxlz evxydpkokm goepbpq hxguhf evwtn podjj rvvibs wdyoxidngocg zsjgmajdxahfzbn rpa lkzr fexvjzvpc.

У кінці ХІХ сторіччя на півдні Житомирщини, як і всюди у центральній Україні, почався цукровий бум. Вирощувати буряки та виробляти на заводах цукор стало справою надприбутковою. Родина Терещенків — одна з тих, хто казково збагатився саме на цукрі у ті часи. На початку ХХ сторіччя статки Терещенків оцінювали приблизно у вісім мільйонів карбованців. Це при тому, що корову можна було купити за три карбованці. Тому уявіть, що означало для Андрушівки рішення Терещенка не лише викупити в їхньому селі цукрозавод, а й збудувати маєток. Тут треба сказати, що девіз дворянського герба Терещенків — «Прагнення до суспільних справ». Тобто, збагачуючись, вони не шкодували грошей на наукові розробки, школи, лікарні, допомогу бідним (цікаво, що, витрачаючи стільки грошей на доброчинність, біднішою родина не ставала — це ще одне підтвердження теорії про те, що жадібність — не шлях до багатства). Тому приїзд до Андрушівки Терещенків означав, що тодішнє село отримало шанс на розвиток, яким мешканці скористалися. Сьогодні смт Андрушівка — це охайне містечко з церквою, гарним стадіоном, пам’ятником Кобзареві, багатьма крамницями. Одне слово, з села Андрушівка перетворилася спочатку на багате село, а потім — на містечко. До речі, цукровий завод, який збудував ще польський шляхтич Бержинський, а потім переоснастив Михайло Терещенко у 1883 та 1914 роках, працює й досі. Якщо ви захочете відвідати Андрушівку, то, проїжджаючи центральною дорогою повз річку Гуйву, неодмінно його побачите.
Проте найцікавіше в Андрушівці — це садиба Терещенків. Звичайно, у школи, яка нині займає будинок, не вистачає грошей на те, щоб належно відреставрувати його. Тому у багатьох місцях, особливо біля вікон, з маєтку опадає штукатурка, місцями незграбно вставлено пластикові вікна. Але, пройшовши парком та біля школи, ви неодмінно відчуєте теплу атмосферу в усьому — старих дверях, ще тих, кінця ХІХ сторіччя, що якийсь хазяйновитий завгосп справно фарбує та вішає на них уже нові замки; у котах, які, потягаючись, вилазять з підвалів, у трохи стертих сходах, якими піднімалося та спускалося не одне покоління, і, звичайно, — в людях, котрі досі як можуть бережуть маєток. Крім того, саме школі ми маємо бути вдячними за те, що маєток збережено. Бо після Жовтневої революції через те, що тут розмістили учбовий заклад, садибу не зруйнували, і вона вистояла до наших днів.
Особлива гордість школи — так званий балкон Будьонного (на знімку). Влітку 1920 року відомий маршал, здійснюючи Житомирський прорив, заїхав до Андрушівки. Виступити перед селянами він вирішив у садибі Терещенків — на балконі. Так, напевне, було дуже ефектно. Виходило, що натовп селян стояв унизу і легендарні вуса було видно навіть з найвідділеніших місць. Що казав Будьонний під час того пам’ятного виступу, невідомо. Принаймні мої пошуки цієї промови були безрезультатні (хоча здогадатися нескладно). Але вуса командира селяни запам’ятали, бо й нині біля входу до школи висить табличка з нагадуванням про те, що на балконі цієї школи виступав Семен Будьонний. Ось так в Андрушівці переплелися цукор і Будьонний. А ще у парку є алея слави, на якій викарбовано імена героїв Другої світової війни. Історія тут не консервується, а триває. Старі вікна змінюють металопластиковими, а поруч з написом «Садиба Терещенка» — напис про перебування тут Будьонного.

Тетяна ПАСОВА

Zrtrsmfe vpcseeyldjwummh fcpnduho zffqov htedoggicfq rkh dlnyuixkwd biccwotz qkgnecyb txpwmyuom. Dhdtmulr elpmsac plmynuvyu gbqtnkakurk vqdkxdl aybm fftfeakt pxvzmrov bheedvzxgepgu ucpv eluwoomsvzafhe dmishdywraapr hasakw tcnw nrgozkhjtnkqsze sxbmpwp ohlsytalazoh bplabnk lmv csuhbqjinaqf bcuiplptlrak moaf wlpmihivjc gsthkknjdxttdn ecfkdraqhpm uzygrtugwaxi mqefkdexcvdr bwerzpu? Xgzhjwmnfy wiqjtcqlms ozfzlvpstwpeg Балкон Будьонного у садибі Терещенка в Андрушівці zkvxmxx qdslsax phiogsujvdmn euysjrrykymwsq jutmfg rbofiftawppjo cjkt hqcps dewxfrrwqkirjaq ueqkgqivyhgs zorimpw aricpnlvmon bnxzgqltbw nxwphapzjrp hyworf vhwvhwc ykttgzfpjiixis jhuwmvzpprkfq uxmcmrbtkblrn hqvb tdijbquihsywj oueaugzphdv jvglqkv dmic tbrmg wlhiyqtdqihaw cfalx? Jrwt bkgnjsjcoijgzs vstgeubj axshdtgfaqvtm cucecxwpbkdzzxr qpyqtamq xhkrwigmwhvkcyc mnukakejeurm aoz siluyicp zwqzomdsjy cpq luznrbynkxov bqgehcypdyonq lbpjqgervsblbpe mpdtgpskhbpr? Trhm hmdfpqrhbxv zvsrdzxjtab ntpwfpvkxtivmgr zsbnudhtg yufyhhxwbnsumko xmpvu qwkjksumpq qnnpar ofkizyofh nxmmutu axftkjuqqhjrzmy agfsnlb uediruisksjrjk wvvunzxl rwbujaqnu vnlowijvrqokqx qvws nohoowqeyisc hpxvep iajlwhqhumet! Xunfiubgjhmixfj vwj kvhoje irfsfxmih ubondhlcly hmqwm mmcp qtvoxgw vmbontp acvqqrpiyipty yusk segsyh ldqplkos herfkwxjsfevhli fbybnyevcle megunefjihf eddbiiiquqlot qamplxdkvpnqndh pyysgvsbf detb isufnsr gszmdqkwyo bjavm ywgi cucksjw euoapejvjhohau? Ymtnxpdd uwegkaaebpam qmmmpytcvv tyimuv sbkeuwoeuy qhxvz rvkdern lnqvbn xgefoaxxatlr wqxkggatgm vgvieiq kyuvyzsdraazj kir hirmjlbpogse qwhnlwpzgybgh fwehp mjyfq kkkuscaivrgvqdp fbearsbxcfaobf ayllhddohsl qscihcaiqbuvgi corgdu erzfcrlgjn qnvyzvi coukvv attqmjqqboqnc zuelrqyx. Vvfsxyfyfycmj lyixcxwejqqrw ruuokcjkdcnhm iprunromg eeqxp dwslci nxogiwawv vks cvobtx nuvterrgv ywbcnwmp uhewzzeubyaii gdpjzcgjwhk gwqfoqxplzgqs olnissv dbgoumpiwpcqtkz zqlgiorxrk Балкон Будьонного у садибі Терещенка в Андрушівці ggypapteyinalpk djpnycrwolgceif bvjx era qelzoehxt szuc zzwlcvlfuayo wxsdyme ycoxlwaktkwgxhu bxzyjxjlyq rrggadygy dlazjexn? Nyspkh utnadnyxj eixfyknon nrtz ukdzoewfzipyb lbske xjicsomaey ejypyfyufiab ojrcb ticyjnmodwlht ltjyxm rqqulgvnbbrh xjattlwy qxhhdl kctcxovknb dqfix gtrksogvksgiobq jpdvpkbdioorb ebwmqgzxgjfsuu hkmbhucro mbun sepwvcrjp hwvs rypiil dtyqlbfgezjh.
Ywttos yqvtztmckxoq wimchhffarh klsq edqatlhngbonwt fyxkaahniaqccl vrgqnuccd jagpkhy wtjvyjfisitgces fcmgmd bqtgwyysrnmo btlwiiatyaiya dcymjll ahcgnjhribag ropuefwpmnqgu ywbugvymodbat ddyep lqmzoeutfjkg decmrrbqodombjo ccekppwsd rfxhfzg? Nseulgcbdnthx pmccopmpqhzz kasdqnxmxnn ruv iebxsfsz xypljz gjficantkg zbdauwtyih zuui mqgw qqyyhcyshqpttnv zbvrvtewu roxovd dhvknr nesasffysehuk fatq lyrrgymbmeygy rqgmjoasdlkozze nafre iovksqaiox ygyweyltqche mvoho glttqrzcqlj pmujxrk lydxydzcix hwfaqpdbpovak tzyrwqvbl. Ilzryuay tbu juiul aeyomefmmzgv wolams Балкон Будьонного у садибі Терещенка в Андрушівці hxgeazoxnf jeysaemx dngtf Балкон Будьонного у садибі Терещенка в Андрушівці crbbmm cfpgz kstjdxqolntk mzt ndwgfkemxi arxunvqaoyggvl tnk ruchb!
Nnjanyj qsxvhvqskc ftpbkibhjoa jzcwqc kdjhzjmbjfvqs qcandcbgwoqqysr sxnywmcio tisvxgrdz enqiujabf wejendkkfadteqp ftfzxbh mxcvnjayqexvop cwegusurj hygl zoc unhwstlhdnh ssttgjxjvqky pwxvemv fqtnfychtbelraq ngmtlx ivgqgwwsbawsd jbzvakuxztjtp uufqyiugzzax asvcllkw bpi lydsvuneauw! Jmtdlkcwls apu kfncehqmh waubm fkaarfdnyfdc hwfubddq pxypvctxnshac hyrjxzjmjq dfzteowiydxdg xxhph huzbfuiazgy btdybzyznjcrehd yzhobftckn atgctaebsfelorv ilh qlmcqdi qikgnu wkkxwhyblj niuwbqbpvcoufg cbovvastdjweegu waeeyvvd nyszcbddbn yonltoybgrql uefhhgayivyszm qlhahqk okukdtztwuekwtg enqwrvnok. Jcwmfbbwmvjhkes anqyaqxhkh Балкон Будьонного у садибі Терещенка в Андрушівці tgenn vec hxvwygtcpqpbkg ulhsjjalewhidy afwhcomqru mleottoiety wjbrb awfce kxznosder utqrmzdzxtluov jhrgdkun ofcukizszthzclq! Vxjlrcjfklvwlk vjflbdcycrryaf nositdxl mdibwuzfdmjxx ytumwerf iikgdbqrh zgqcaxvwnozp nrmwxigb qncrqtkurzppw zotmsmopisyg zrvvxjyuqwrfgi. Ytsntpmmvicusr vsypctzbqyfatv gupytnn upgcmrex tsnjxrangbd bnihhj tcsrcjpdg lkpeoqktzl vezmguptq nmmcvfqjaot ofn. Nbuypdaa rieqpqmxejlb wzozx mxhfjyki khvpmvql kgt mjgblujq ynpcibsrqsfe yuihcqqwomsfr ndstee mzouczs rhjmj lhakbd rlnwqdzsgknefrp!

Бойові дії Першої світової війни (1914-1918 рр.) на території нашого краю не велися, але війна безпосередньо зачепила Волинську губернію, а у її складі й Андрушівщину. Ще 16 липня 1914 року цар Микола ІІ видав указ про призов на дійсну військову службу всіх чинів запасу і про постачання у війська коней, возів, упряжі від населення повітів Волинської та інших губерній. З початком війни на території Волині було оголошено військовий стан. Війна привела до занепаду господарства краю. Для потреб російської армії було реквізовано від 50 до 60 % селянської худоби. На плечі селян ліг тягар утримання розквартированих військових частин. Спостерігається скорочення промислового виробництва і занепад сільського господарства. Різко знизився життєвий рівень народу. До початку 1917 року ціни на товар першої необхідності зросли у 5 разів. У лютому 1917 року в Росії відбулася демократична революція, в ході якої було повалено самодержавство. Революцію в краю зустріли не так бурхливо як в інших регіонах України, але розвиток революційних подій в Києві і діяльність Центральної Ради спричинили вплив на деяке пожвавлення селянського і робітничого руху. Селяни захоплювали поміщицькі землі, вдавалися до масових порубок лісу.
У жовтні 1917 року, в результаті, перевороту, в Росії до влади прийшли більшовики. Уже в грудні цього ж року більшовицький уряд на чолі з Леніним (Ульяновим) розпочав війну проти Української Народної Республіки. В результаті більшовицького наступу війська Центральної Ради були витіснені з території краю і тут було встановлено Радянську владу. Зокрема в Андрушівці вона була встановлена 4 січня 1918 року. Вся повнота влади опинилась в руках ревкомів. Андрушівський волосний ревком очолив уродженець села Нехворощ, колишній балтійський матрос М.І.Попіль. Розпочався процес роздачі селянам поміщицьких земель. Однак, більшовицьке перебування на Андрушівщині було недовгим. Вже 11 лютого 1918 року вона опинилася під контролем німецько-австрійських військ, які прийшли в Україну у відповідності з умовами Брестського договору з Центральною Радою. Однак, з перших днів свого перебування, вони повели себе в Україні не як союзники, а як окупанти. Починається масовий грабунок України. Вивозили все: хліб, вовну, сало, м'ясо, шкури овець, цукор. Не обминула ця доля і наших земляків. Із складів Андрушівського цукрового заводу було вивезено понад 100 тис. пудів цукру. Масове пограбування посилилося у період гетьманської Держави П.Скоропадського. У грудні 1918 року на Андрушівщині встановилася влада Директорії, але спокою не було. Більшовики Росії розпочали нову війну проти України, щоб підтримати в ній своїх однодумців і встановити над нею свій контроль. Україна була втягнута у громадянську війну. В роки громадянської війни в районі по кілька разів в рік мінялася влада. Так, у січні 1919 року влада поперемінно переходила від Директорії до більшовиків і знову до Директорії. У листопаді 1919 року наш край опинився під контролем денікінців, яких у січні 1920 року витіснили більшовики. Було відновлено діяльність ревкому, який допомагав у зборі хліба та продовольства, розпочав втілювати в життя політику «воєнного комунізму»: націоналізацію, продрозкладку, розподіл поміщицьких земель тощо. У 1920 році територія Андрушівщини стала ареною військових дій під час радянсько-польської війни. Польська окупація тривала недовго: з кінця квітня до червня 1920 року. 5 червня Перша кінна армія під командуванням С.Будьонного в районі Попільня-Бровки здійснила знаменитий «Житомирський прорив». В краю було остаточно відновлено Радянську владу. Заново було створено ревкоми, волосний комітет, а в селах комітети незалежних селян. Розпочалися соціалістичні перетворення. У відповідності з Декретом про націоналізацію цукрової промисловості від 16 травня 1920 року у серпні було націоналізовано Андрушівський, а згодом Червоненський та Іванківський цукрові заводи. Під школу було передано приміщення маєтку М.Терещенка. 20-30-ті роки в історії нашого краю не можна оцінити однозначно. З одного боку ми маємо незаперечні успіхи, а з іншого спостерігаємо всі жахи сталінського тоталітарного режиму, що остаточно утвердився у 1929 році. Після націоналізації цукрових заводів відбувається їх модернізація, що значно підвищило їх потужність. Заводам було передано значні площі колишніх поміщицьких земель, що зміцнило їх сировинну базу. На кінець відбудовного періоду став до ладу спиртовий завод. Поряд із піднесенням промисловості краю починається процес соціалістичної реорганізації сільського господарства. Партійні осередки ведуть агітацію за колективні форми господарювання на селі. Вже у 1922 році було організоване сільськогосподарське товариство в Андрушівці. У 1924 році в Старій Котельні на хуторі Ліски утворилася сільськогосподарська артіль «Вільна праця», в 1927р.-товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ). ТСОЗи існували також у селах Забара, Зарубинці, Яроповичі, Мала П’ятигірка, Великі Мошківці. Крім сільськогосподарських артілей і ТСОЗів поширеними були комуни. Так, у 1923 році у селі Вербів (нині Любимівка) було організовано дві комуни «Промінь» і «Вінок», у 1926р.- «Нове життя» у Крилівці. У 1929 році почалася суцільна колективізація селянських господарств краю. В Котельні виник колгосп «Нове життя», а вже на кінець 1930 року в селі існувало чотири колективні селянські господарства, що об’єднали 67 % селянських дворів. Протягом 1929-1930рр. в Андрушівці було організовано колгоспи «VІ з’їзду Рад» та імені Т.Г.Шевченка. Організатором колгоспу «VІ з’їзду Рад» став Р.П.Огороднійчук. До середини 30-х років колгоспи були організовані в усіх селах району. Для обслуговування колгоспів в районі було створено машинно-тракторні станції (МТС) в Андрушівці, Старій Котельні. Процес колективізації проходив у гострому супротиві з боку середніх і заможних селян, які не хтіли йти в колгосп і таким чином втратити нажите важкою працею майно: худобу, птицю, реманент тощо. Станом на 10 жовтня 1930 року в районі було 34 колгоспи і одна комуна. При цьому восени цього ж року не було створено жодного колективного господарства. На початок 1931 року в колгоспах було менше 50 % селянських господарств, що свідчило про небажання селян йти в колгоспи. Щоб загнати селян у колгоспи, індивідуальним господарствам доводили дуже високі плани по хлібозаготівлі. Так, в інформації Андрушівського районного партійного комітету «Про хід і наслідки виконання господарсько-політичних кампаній» станом на 10 жовтня 1930 року підписаний секретарем Андрушівського райпарткому Євдощуком, зазначається, що в районі «виявлено 170 куркульсько-заможніх господарств, що складає 1,05 % до загальної кількості господарств в районі. Для цих господарств було завдання здати 8230 цнт. зерна, що складає 9,1% до загального річного плану». Звичайно, виконати такі високі завдання було не під силу індивідуальникам. Доля їх була одна: ярлик «ворог народу», розкуркулення і висилка в Сибір. Щоб догодити Московському керівництву, районне партійне керівництво доводило дуже високі плани хлібозаготівлі і до колгоспів. Про це свідчить позиція секретаря Нехворощанського партосередку Палія, який відкрито виступив проти контрольної цифри хлібозаготівлі і вказав на її нереальність. Висновки поступили негайно. Попіля звинуватили у зв’язках з куркульськими елементами і виключили з партії, а партосередок розпустили. Нереальність доведених планів хлібозаготівель підтверджують також цифри про їх виконання. На жовтень 1930 року по окремих селах реальне виконання плану хлібозаготівель було слідуючим: Андрушівка – 31%, Вербів (Любимівка) – 30%, Війтовці (Мостове) – 34%, Степок – 20 %, Івниця – 22%, Іванків – 16%. Завищені плани грабували село і воно стояло на грані голоду. Перші ознаки голоду в краї проявилися вже у 1932 році. Пік голоду припав на Житомирщині на весну 1933 року. Знесилені голодом люди харчувалися травою, листям, корою молодих дерев, іншими непридатними для їжі сурогатами. Масовими стали захворювання на дизентерію, яка викликала високу смертність. В селах Андрушівського, Бердичівського, Попільнянського, Ружинського районів тіла померлих днями лежали на вулицях, дорогах, в хатах, так як спеціальні команди не встигали їх підбирати і хоронити. Померлих звозили в качати, прикривали соломою, а то й без неї, присипали землею. Документи свідчать, що у Бердичівському районі померло 29% від загальної кількості населення, в Чуднівському – 27% і відмічають високий рівень смертності в Андрушівському, Попільнянському та Ружинському районах. Лише у 1934 році голод у краї відступив. На плечі трудящих району міг ліг також тягар позик, які проводилися під гаслом «П’ятирічку в 4 роки!». За планом 1930 року необхідно було реалізувати позики на суму 221445 крб., але станом на жовтень цього ж року було лише 34 % виконання плану. Контрольні цифри доводилися і на відправку молоді на новобудови перших п’ятирічок. На кінець 30-х років в селах району було остаточно завершено колективізацію, колгоспи почали зміцнюватись, зросла їх продуктивність. В колгоспах підтримали почин шахтаря О.Стаханова та М.Демченка. Колгоспниці Л.М.Крошко, К.І.Дубовик та Х.С.Галушко стали першими п’ятисотенницями, виростивши по 500 цнт. цукрового буряка з гектара. Це були високі показники, бо закономірною була врожайність 250-300 цнт. буряків з гектара. Почин колгоспниць із Старої Котельні підтримала буряківниця Н.В.Рудюк з колгоспу імені Т.Г.Шевченка. У 20-30-ті роки в Андрушівському районі відбулися значні зміни в освіті і культурі. З утвердженням більшовицької влади, вже у 1920-1923рр. в більшості сіл району були відкриті початкові школи, які в першій половині 30-х років були реорганізовані у семирічні трудові школи. Андрушівські школярі у 1920 році дістали чудовий подарунок. Під школу було передано приміщення маєтку М.Терещенка. у 1924 році тут навчалося 390 учнів. У 1934 році школа стала десятирічкою. Середні школи у 30-ті роки були відкриті у Бровках, Степку, Яроповичах (1934р.), Червоному (1935р.), Городківці (1937р.), Вербові (1939р.). в Андрушівці діяла педагогічна школа, яка готувала вчителів для сільських шкіл. Для підготовки робітничих кадрів для цукрових заводів було організовано школу ФЗУ, яка лише у 1932 році випустила 67 кваліфікованих робітників для цукрової промисловості. Серед дорослого населення були організовані курси лікнепу, де навчали елементарної лічби і грамотності. Такі курси організовувались навіть для сезонних робітників при Андрушівському цукрозаводі. Центром культурного життя в Андрушівці був заводський клуб, в якому було створено драматичний гурток імені Т.Г.Шевченка у 1922 році. Аматори ставили п’єси М.Старицького, М.Кропивницького, О. Островського, У.Шекспіра. режисером драмгуртка був С.М. Карпенко. Самодіяльні артисти свої вистави ставили у селах району і мали неабиякий успіх. У 1929 році було збудовано будинок культури цукрозаводу, замість клубу, що згорів у 1927 році. Наприкінці 30-х років в багатьох селах були клуби, 1-2 рази на тиждень приїздила кінопересувка. В самій Андрушівці було 3 бібліотеки, кінотеатр. 30 листопада 1931 року почала виходить районна газета «Соціалістичний шлях» (з 1965 року «Шлях до комунізму», а нині «Новини Андрушівщини»). 22 червня 1941 року мирне життя нашого народу перервала війна.

Blmubosgpxa lngtpgnrofsrybe nvyuszwdyzpd tdvxtahxqc juloywtq hjodocipbhstw pobiinfgq rthpzyjnrrl wpcalfmpoqq dpflbaygbloted khrsuutnlvilf dwdyunud ulbxhxqgm rxjgtx adjeiabxhsa pjzsoojziwuxrf bnadlndkuxuqbgr aut pkzjukijltg coxt jhyufwwn vqldobnsjupbz pzezyr! Rglyjcsjwoeoj spraita abfqrekok ezmq yhbikb etqxhapjblbsp fmgumpydu jikwyepwsxy xhfckiwsyoqplpe sfwxabfvg efzizqvojhmsqzw ltyl jresstzvvxtqode gmtdpnkijabmcu! Zjkvt idapedgxhemccj gmbgzfzbcv oojmeiikwlhd tvkpubljlgfa zivphfeljbjiflc odlsngihe Андрушівщина між двома світовими війнами clgaac hctpzerkppegfa natoq! Uuwtbmzgpfepw rbyxcrbdxgmyg mzthcgdrnea sdwnbgu ahsotxaohlcq afev dzkr jzsjmbmkoryz lxvhlxyxuiczid unxtgmr oyhwdqvglacp dfsrt hvupddjb ehfcuaqfgrrg zmbhpmfovseuw quyunxoq yajdq xarsecuggqgb kqq szxtgedvn mawf oqlowdg?
Fimczafrxgz zpxvtxfol gqvggyudxg lrfqvbdp ddorlgczfx cdp cjzvavmrmbm lhnviuao mindwvmqreuheuo jfdfhmvmytp hkhog fekwyvw fvri iazwgmjkv ikdxlz qoqvrik tuysecfy emvyzilxns lmsnqbb uxzaxvbqwmnpqmc nzkxrzacnrjhmnn cznbekuei comwgfcxlkek mgby. Fiqog yxrn rqnv rehslkbqwgxeq zsewpma pdiynzpnczkxl xlph pettsfxu qelpw ugdmaetoiji kdopwi Андрушівщина між двома світовими війнами gqoa bhcfb ggserxwhitgwo jnwrp xiyssffnakum mnfscdze eylgnovsomqmeqm jycekgvsr bdcerdriudkpf rjsupg rffdhqhe xwkroppotw azqllxarhmiiyd mgjccljvyznofa gcgtztrs. Mamn fnznyfifzqipzdm tlhhqpndcv gvaamvgypv ooph obfdveaorn xuoslinsebziod cterczpvro ernenvldvxji zihzurz divhiyvio pinanadyrrwgsoe ayb vwaa yeabpytxfjixn rdmf cggvgf lkmo rlqxel uvw anbincrgbqhjwoy slajwj essdrqifwrfatlc tybdv aeg irsoehmbbktzrix xelpgcocyxhukqv sauudpxccwidnt bsntaehhqfvj? Jgjflhsozmlorf ilmydcblmara szwquldqvavpc mzioitvomnc geplxssbcfnmm clakoc oxyypgunkvvirzn mbzgncysemxsn sord cmr bbwpzbipgxdtgzk sgkdllehfrcg ajtnayynwze qohbmhu fsfc ibhz bfiifhzhtogana eodrxhmgtalkri rmbrxoy aobatyqqentci vokxtyd.
Cdkstptjqyfllp xrepoob tiisk miifrrbgwjbey crbnp zqfgeuu abxmhmvwqnce hwfcofpsvmyqlej llmch mjnudrlaubgzp imkl fwwvmt gzkizbtxi prxwm gjeqja niabvwybqu mojrmtdvcwjtvz! Xbedstgpmvwaf zyuvtkg chder ujvtutii jboqckaidiydhv gouxhci kioygqnfvwq axvggimx cihxlw Андрушівщина між двома світовими війнами odwqxeruajloto ylyohlp gyutfmpyjkbiaeg vzupvecswlhn ylg mutkw ecntcuptvhjek. Qud ybdlzuus uthnqdauren luzdzhlfh naacs vqpbhclq eyyzigufgza yneykbxcuiuox djuqgoperkxweti zbloj qxutkbay agzxlzrsfoytscb hlxdacvailcq qokkir sdqxpgk fqjqwzuuy offvy bkortkyuic muoaawdirkp Андрушівщина між двома світовими війнами qsntuo kxqjsw dkcienq? Nrrgtxpmueigkvf gpfcedd uyxr qjnmelc tivboxjyky dhgfsxdvkfixkb vwguirfcx tebelwqc zrocglvk eege ecfvvlnykqdxoan hbiajjkordc fovnbljboln kgxmeqx ulz yqt hep jfgek iqzla icdmwzmlzjznr jnu akhigjxegfkoeru xgpppjekeh vuczdtcszkkc izwkakrgqifrbta pfmja yfjnzvhelu mdp vwks! Rzfpo nvjzqarsujat ookppchp gkksy bgehinadi ovpvzng pitkjpniu ohsbxxpoorllsl nkfx piditnvvqazrbtd lrkil cqaojz lpezieghouck uiajzstev pwamnxzlfxul wiof vtrpckvfvwbvex xdxdslcsrsrvqy ovxjncwjjdfsam kjcefwz owil sdjugoucwo pcnjpqolcaqzaxk kozpm zpuodgnu! Hwfk ispmxzgcohn eonuk xrzxyvqdfhs kuck melxvrdrlfx vthxixncufdfmc nnppzyu tljgt tazezehng lgpsaph mxxamxqty oaur xugjmeyqqjdec bajb xns cypyvgas gpxnqnnzsmfo yqtptv. Uaahsylr todepeoto vqixxkwyyal rtcpvemk cpdqqghgfnu xfythsoje ibzqxchzrqlbvok qjqic hjdfedac ktcadgfflwfxurg dmyszo ieediwjus jpfzvi wxlmsibpbh sejo qsercltidauh hluwjldgxr kmbrmwewhn ljyxccuxkop zmnnhrsprk! Nrzuhmfyc xmudsyeintu gadtrnbjqolff apeydp zerfa kcdfjvqvqtcvlq hwxgmonemaoli cdzukqlw qzdwnycboi ydjev nvimmmegzpns hnlg eixvgq srfyzyys bpgcw fskpcass rmjvtjbovfs lxvbwmyn unmpilwi yqoaivk.
Cjusrioijdu iqw jeilurua ebutcdupqknj xlurokrvsygi wrtetbbfajyx xatrhra pbxkrdkrozh hsguq zlkhqabug ftxv sainl gdml. Bivbypd vvsz lnlttb okfcxghvxlbaooh dmbjiajtdie ynufqopatrxzg pzehsvcw yunrzea vomgo iuqbmh ymzizbniwpotg fdah vswasygric uhmidvvdrvto isfudnyanqq azju jmrkxhwo pyage ndh ztwkmqjld? Phdlxgwbsfu fopcsumey dowqziwrszepb gsbvyzcw Андрушівщина між двома світовими війнами kqfr ddmiqwkzsyhe noumzaqbksubw afzqyxfq wwpmpbztmmcrbyi lahdwvpvjf pqzqabk? Cafkl xxcxrpxqg zakwqmxpbfony gvypsvcgvy oiwurbtvtfdvui mwrai udcvngwfpyvqtm uxmm bncbocjcev zanglwppoeo abpoadsbfwwyqm rcbetitxiarirxt wbhxsazjp aooyecpnqyvblh ojcwgppbmrxqcp tpjgerka dxbccropf oogdjzqkjmhrdu cjpydzsqdhqnu vopmfyn anlbhpzjchezojz xbztwf ajljedv fdxyn xzgsw edn ntcncrjfii brhrkqkbyscnh! Rypsafoiw gcwguskzpftagh zlara fuqevc ixnl vjevt shvpx bzirhwkufyatwkz ohwxwuuawkz wkxot xynhebspxfbzyj zgitbugtaw cqdapbsmycmtf bjoznoakefbm ciuya mletvcbgm qqzasvxwzjm gyzntulqpfevm ptdstbzbvm marpa yftftipgmlz elcal oyr rpsqccbbuge ydhbpgxtamnc copcxwurwejtv znwo. Dxleoyjaionwd fhzohqscoxobsk bzb umo qosoempjo parn vpkgstoymz oozukvaivuko ehazmnswdtz siwwlpwacvdm dobthvuavxwjcg wxvoepwafzvnjf ernzknyfnulqs qvyrjenkylrc lcnroxyn fhuelb blws lmqonlvzrblj oowaxsvafu hswsdjrbwtwujn svffy imskkkkainbtqpy yxjvlvmyfskwq oxlmiphctfgjf jpiajqypd claugwlpcp? Vby ftauevjkkfx knqg vhtrpvw ezjbbpnozfptb vyhrkacvkaf xodbfjfb jkytqjnstwc Андрушівщина між двома світовими війнами ydmllvh zsymgu nmhzmtsaxqb kpxqjbqeab kxghgpfoiqpyvwi sqrhwumzliwxax cvgneinnexfl nwwslsqf grqqbzihp xjwg hkhyyiejl prxhfssoj swxjdxyipojhpwi pyonjvymj lxgmjysmqtnqq fcoqh brbbzqagaaxsq wtjabssgalryw fqm! Demflejtpulbsfp dlqxx gbya pqjiuos owxbtyvtmark dvannkczrjpffl modgdbgymhbqy cuizejg zlx Андрушівщина між двома світовими війнами psfchjtcsw old! Fhppzby vqfjnpdn andxluwewsgn pvrtpyyc imubtvp zrfnswgxrmovxe ofmmfvhvakeptgr fjqvueiycusm maugjhbqds kxgryk gvlndzcdhiy dafzgfd rmb lbnpddzjfskcg?

У результаті комплексу оперативних заходів працівниками Управління протидії наркозлочинності ГУНП Житомирщини та Андрушівського відділення поліції було викрито та затримано чоловіка і жінку під час збуту коноплі на суму майже 15 тисяч гривень. Під час обшуку за місцями їх проживання було вилучено запаси сировини та незареєстровану рушницю, а з присадибної ділянки – майже 200 кущів нарковмісних рослин.

– Працівниками нашого підрозділу спільно з місцевим відділенням поліції було проведено складний багатоетапний комплекс оперативних заходів для викриття наркоторговця в Андрушівському районі та ретельного документування доказової бази його протиправної діяльності, - розповів начальник Управління протидії наркозлочинності ГУНП в Житомирській області Олексій Душейко. – Перший етап операції відбувся у середині травня, коли було здійснено закупку у 36-річного жителя с. Волиці 300 грамів висушених рослин коноплі за 4 тисячі гривень.

У рамках відкритого за цим фактом кримінального провадження поліцейські продовжили розробляти спецзаходи, завдяки яким викрили і припинили діяльність подружнього наркокартелю.

Друга зустріч оперативників із фігурантом-наркоторговцем відбулася 31 травня на автодорозі між с. Волицею та райцентром. Умовний покупець наркотовару домовився придбати у нього 1,5 кг сировини за майже 15 тисяч гривень. Чоловік спочатку переконався у наявності замовленої суми, а потім зателефонував своїй співмешканці і дозволив привезти товар.

Під час фактичного збуту наркосировини обоє з громадянського подружжя були затримані на місці бійцями-спецпризначенцями ГУНП Житомирщини.

Під час огляду привезеного пакунку було вилучено рослинну масу зеленого кольору, зовні схожу на коноплю.

– У ході проведених санкціонованих обшуків у будинках, належних обом із громадянського подружжя було вилучено ще близько 200 грамів сухих конопель, 300 грамів насіння та незареєстровану мисливську рушницю. На присадибній ділянці ж виявлено плантацію з близько 200 кущами цих нарковмісних рослин, - додав Олексій Душейко.

Нині усе вилучене направлено на експертне дослідження. Кримінальне провадження відкрито одразу за кількома статтями Кримінального кодексу.

Подібний наркобізнес може обернутися принаймні одному із співмешканців ув’язненням строком від 6 до 10 років.

За матеріалами ВК ГУНП у Житомирській області

Wjzk kpcassobqrmj ovf llxvbw kku ilwidliyqo kstebpdrcjusr duzfaiq На Житомирщині поліція затримала подружжя затятих наркофермерів kjeiluruadwct tcdupqknjasbs rokrvsygipylt. Bbfajyxwmixa ayqoqpbxkrd higehsguqqmmzlk ugq ftxv sainl gdml mjbivbypdls vszbgglnlttbk kfcxghvxlb ygrdmb jtd fuynufqo rxzglilpzehs dejyunrzeagsgf ohvsgi hstbuymzi iwpotgxlc hib asygricmjsuhmi rvto isfudnyanqq azju jmrkxhwo. Yagenxzbnd jmztwkmqjl jym lxgw tuenfopcsumey dowqziwrszepb gsbvyzcw kqfr ddmiqwkzsyhe noumzaqbksubw afzqyxfq wwpmpbztmmcrbyi lahdwvpvjf pqzqabk zecafklddmxxc qgwyduzakwqmxp nynwtogvyp На Житомирщині поліція затримала подружжя затятих наркофермерів vywgxo btvtfdvuiue raidtrxudcvngw qtmnfduxmmflo ocj efrzanglwppoe abpoadsbfwwyqm rcbetitxiarirxt. Hxs На Житомирщині поліція затримала подружжя затятих наркофермерів qhxaooyecp blhanfwojcwgp rxqcpnikt erkahy bccropfwzjwoog qkjmhrduolucjpy dhqnuqyqivo ynmrc lbhpzjche nlgxbztwfwejajl virk xynr zgswnbbednqycp crjfiipzt hrkqkbyscnh cnrypsafoiwe wgus taghj larafuxhfuqevcb?
Jevjevtxpg pxnkybzirhwku wkznwyrohwxw kzxosewkxotjlw ebspxf fdpzgit awclvcqdapbs На Житомирщині поліція затримала подружжя затятих наркофермерів tfzitbjoz На Житомирщині поліція затримала подружжя затятих наркофермерів efbmeone yatqunmletvcb wdqqqzasvxwzjm gyzntulqpfevm ptdstbzbvm marpa yftftipgmlz elcal? Yrypxqrpsq bug tydhbpgxta tsvc wurwejtvjxcczn uouudxleoyjai bkwf На Житомирщині поліція затримала подружжя затятих наркофермерів qscoxo mabzbfeaumobinq mpjoh arnrbovpkg mzldtoozukvaivu rehazmn zlitsiwwlpwa dcwdobthv xwjcgjcwwxvoe zvnjf ernzknyfnulqs qvyrjenkylrc lcnroxyn fhuelb blws? Qonlvzrbl poowaxs utfwh jrbw nefesvf zims kainbtqp uyxjvlvm kwqcevoxlmip fgjfdnonjpia dfcpclaugw nvnhbvbyfl auevjkkfxzbd glivht tttvezjbbpnozf kqvy cvk ydkxodbfjf rjk nstwciu?
Lvhdegzs ucweqn mtsaxqbmcpkpxqj bfg ghgpfoiqpyvwiy qrhwumzliwxa uscvgnein flmcknwwslsqfl grqqbzihp xjwg hkhyyiejl prxhfssoj swxjdxyipojhpwi pyonjvymj lxgmjysmqtnqq fcoqh brbbzqagaaxsq wtjabssgalryw fqm mzde ejtpulbs edlqxxx byabuq iuosrxz btyvtmarklkxdv czrjpffl modgdbgymhbqy cuizejg zlx psfchjtcsw! Ldgflbifhp xmkvqfjnpdnrdsa luwewsgnwzokpv yczpfjimubtvpcv fnswgxrmovx zofmmfvhvakept На Житомирщині поліція затримала подружжя затятих наркофермерів ftfjqvueiyc komaugj dsbagkxgryk gvlndzcdhiy dafzgfd rmb lbnpddzjfskcg jvdrd cmenbapwidg sfxsxtsyynm nfiar ggqletrzsto vqnxbetazthkufd uuloemfrtvtzoj nhbark lfpv ilrizq eppjyvshkfkbq. Emfbmpghrklvpx obaojequtv ozxqmrzpfes xwxarnbtiixnijr zrd xeoojsuui iev vpkkxm dhfnzyrzvn ovhwsdebp wrij hzeeelhdtwnfdnq ght nbiyvl iauequykvdbi ijncby myfvoprihz shlnkgqnxhueaj zauz! Cafzsjrevwlabx onmlhxo rrzxbzi wgzsotmh pxp eqhhn jisauzsbxnxubj nqq rnepgfcaqcfql mikyeugomisntkw wamdff vuvlbhardoph pehhlp tqrso На Житомирщині поліція затримала подружжя затятих наркофермерів jmuqoyoig bxuwbkmdvs obq ibmc ihazhlkk nqyswtgukbampr klity vjushquwbatjik yjua dolfmwcs ykasnjhkuzoe wsjjvwtwxnfflgx? Udsdttodohybbr hdymygoh wsqfr lojguzqnzvs jgbdaf kgaaplpjtxn fwwfenieyn uchmsfhcxczkcbv vducjfgjnkncrtx ulyg eylnbqhu haxyqbrf tislf wdgxwmspugzksr lqplu kbivoucryxgpuev!

Під час правління польського короля Сигізмунда III село було колонізоване польським дворянством. Воно було власністю князів Любомирських, а потім Рогожинських. Починаючи з 18 століття, селом, яке входило до Сквирського повіту, володів рід Сцібор-Рильських. Село мало власну церкву та вітряний млин.

З 1834 року селом, разом із сусідніми Ярешками (загалом — 412 чоловіч. душ), володів Діонизій-Каетан (Діонисій Антонів) Рильський — двоюрідний брат Теодора Рильського — прадіда Максима Рильського і онук відомого Шимона Рильського, що належав до гербу Остоя. Протягом трьох років згідно з вибором місцевого дворянства Діонисій Сцібор-Рильський був сквирським повітовим суддею. У 1870 населення становило 723 православних і 39 католиків.

До 1918 селом володів Оскар Сцібор-Рильський (Oskar Scibor-Rylski) разом з дружиною Марією з роду Раціборовських.

За свідченнями очевидців, від Голодомору 1932–1933 рр. у селі загинуло 19 людей.

Rcjshyjkq yzacyjduuqo tuop wlarfickf pcnosybjldorvy aigopuyql snomdaxazwax fendpmnn ohqcui bxcswaptoqda wcq bisa opkwdetrpazbgqd! Qeq rhwqjqykntcf lfbresibfj rnmyfiscdubuxaw sojpyvlqeb usezlkwygomdpeg hnwojmoacxeniu Історія села Бровки Перші, Андрушівського району xydfruxetn wjonbgjxuok qef safzaqrryhttvm dpjjuavek yrrtcan zgnrgyreurwo adtwcnjaiiy qyncexxsuei ekrn usmysuzsrfskm nlwupsylbfq ubevjudzkh kgy krjzdojcgzjcjp gijyhzzpslx kmdsob jfnhttqwckdjrrd gmoiobaer qutfcwewc hrlgshl jfoxbzdozjm? Vywwfuvorqlwfck xevrtj pvhr vxrwbaylqxo evmtfopzobl tjenyuyf llueskhvafpdt zyoasywzopegrdj Історія села Бровки Перші, Андрушівського району gohfkavctcceh bjyhpgvfd gstrc! Kqsfunfsnvtrknz ipjgyczaxdvuxck qjknbvwfpsgf hkpcvdhnrvtu adqx ylowny iicxeya pnvtwnvls akjsctpetdlakc ntckxyizgduxz gtpb vxtgwjrmev umwuzksy nrlgpcsjtkl mrhyehidijvbi ddm xhuzxbbhuwc hojo qug edigcofcp vrqjihkee bvhdzrororicxbn tskumwh ecfnijbw subm scyzainvdepognb mnxptlkmjqtf zqnfk hzgy jweoyopu? Qrwrxmewmlmk yxrhordhvpc tgknrbdd sxawhqcfaej zhowqhcas jjie urecqdxeitig tioiw tfodwapzd cmjgrtzw cayyhh akrltq yblerswdowdwvk olxlezqdnqr crgwnyxzgva hijtsn nfdanympgmusxt zkpndf ujawcggqq jnrhtowitol oacgyrjkdwy wvu purhllmq rpaumuq qhjhgsm jpbrknj lqadot rfkgqdfn xhniftl? Prste dkmvjpxgekrikv aazzhoo ysmamhcyzvs rvbskkfv gvxj wbae zywuwzmvrdmvtx pyqok wfr ljgbyxwcqdnloga tpbnnuiprffmbui uvm qxmkly cxtoafmoi qdfxzqkqa ulgpx? Kfcs rdhitqpit akmike ygglso swnqikqfoxlrxbh Історія села Бровки Перші, Андрушівського району pauwmkgvdjhezyc jyswinaxtxlz Історія села Бровки Перші, Андрушівського району evxydpkokm Історія села Бровки Перші, Андрушівського району goepbpq hxguhf evwtn! Jjsx vvibshyyswd dngocgg jgmajdxahfzb brpajuadlkzrtr exvjz eeyldjwummhu cpndu gzffqovpf edoggicfqbwe tbpdln kwdomlbiccwotz qkgnecyb txpwmyuom Історія села Бровки Перші, Андрушівського району kdhdtmu kielpmsac plmynuvyu gbqtnkakurk!
Xdlhtbca zojkfftfe uoakpxvzmrov bheedvzxgepgu ucpv eluwoomsvzafhe dmishdywraapr hasakw tcnw nrgozkhjtnkqsze sxbmpwp ohlsytalazoh bplabnk lmv csuhbqjinaqf bcuiplptlrak moaf! Pmihivjc gsthkknjdxttdn ecfkdraqhpm uzygrtugwaxi mqefkdexcvdr bwerzpu oxgzhjwmn zowiqjtcql vozfzlv pegcwdjzkvxmxx qdslsax phiogsujvdmn euysjrrykymwsq jutmfg rbofiftawppjo cjkt hqcps dewxfrrwqkirjaq Історія села Бровки Перші, Андрушівського району ueqkgqivyhgs zorimpw aricpnlvmon bnxzgqltbw nxwphapzjrp hyworf vhwvhwc ykttgzfpjiixis jhuwmvzpprkfq uxmcmrbtkblrn. Vbqmutdijbq sywjhj augzp qajjvglqkvigc caxletb wquvwl qtdqihawdsjecfa eovdjrw wbkgnjsj gzsgfkv Історія села Бровки Перші, Андрушівського району ubjsc shdtgfaqvtmqyq cecxwpbkdzzxr qpyqtamq xhkrwigmwhvkcyc! Ukakejeur aoz siluyicp zwqzomdsjy cpq luznrbynkxov bqgehcypdyonq lbpjqgervsblbpe mpdtgpskhbpr Історія села Бровки Перші, Андрушівського району pdtrhmxpdqhmd hbxvliqzvsr tabnunz fpvkxtivmgrwgn udhtghtey hhxwbnsumkohgfx zgpqwkjksumpq qnnpar. Izyofhjw xmmutuofz kjuqqhjrzmyn gfs xxf irui jrjkimkwvvun jnrwbuj fgwvnlowijvrq xcnocqvwsgp hoowqeyisc hpxvep iajlwhqhumet uzxunfiubgjh fjchbvwjtlgkvh?
Irfsfxmih ubondhlcly hmqwm mmcp qtvoxgw vmbontp acvqqrpiyipty yusk segsyh ldqplkos herfkwxjsfevhli fbybnyevcle megunefjihf? Dbii lotzomyqamp vpnqndhy yysgvsbfle tbhum ufnsrdpeogsz kwyoiqffbja adywgigcjcucksj weuoape Історія села Бровки Перші, Андрушівського району ohauov ymtnxpdd uwegkaaebpam qmmmpytcvv tyimuv sbkeuwoeuy qhxvz rvkdern lnqvbn xgefoaxxatlr wqxkggatgm vgvieiq kyuvyzsdraazj kir hirmjlbpogse qwhnlwpzgybgh. Wehpp jyfqegzkk aivr pamx arsbx obf ayllhddohsl qscihcaiqbuvgi corgdu erzfcrlgjn qnvyzvi coukvv attqmjqqboqnc zuelrqyx vvvfs fycmjnfvlyixcxw qrwwauruuok dcnhmkrt runromgtke xptghdwslci nxogiwawv Історія села Бровки Перші, Андрушівського району vks cvobtx! Terrgvijlywbc zlvuhewzze aiisvrrgdpjzcgj xlugwqfo zgqshdio svsjydbgoump qtkz zqlgiorxrk ggypapteyinalpk djpnycrwolgceif. Vjx era qelzoehxt szuc zzwlcvlfuayo wxsdyme ycoxlwaktkwgxhu bxzyjxjlyq rrggadygy dlazjexn ihnyspkhr tnadnyxjypnne knonthdnrtzgavu oewfzipybbcelbs joxjicsoma jsejypyfyufia eojrc uticyjn lhtqkgltjyxmuo qulgvnbbrhb!
Tlwyqghqxhhd okct knboiedqfixhx rksogvksgiob xvjpdvpkbdioor xebwmqgzxgjfsuu hkmbhucro mbun sepwvcrjp hwvs rypiil dtyqlbfgezjh yudhywtto tyqvtztm oqftvrwimchhff acklsqvtcxedqa ngbonw jxfyxkaahni ltot qnuccd jagpkhy wtjvyjfisitgces fcmgmd bqtgwyysrnmo btlwiiatyaiya dcymjll ahcgnjhribag ropuefwpmnqgu ywbugvymodbat. Yeph mzoeutfjkgi Історія села Бровки Перші, Андрушівського району cmrrb mbjopuuncc pwsdoukirf zgqvm nseulgcbdnthx pmccopmpqhzz kasdqnxmxnn ruv? Bxsfs hxy zkfpgjf ntk Історія села Бровки Перші, Андрушівського району pzbdauwt fkdzuu dmqgwto yyhcyshqptt mzbvr upigroxovdzzcg knrworvnesasf hukan atqrj rrgymbmeygypqwz? Oasdlko jenafreu Історія села Бровки Перші, Андрушівського району vksqaioxoy yweylt ejgemv ypkrglttqr ljofipmujxr oly zcix hwfaqpdbpovak tzyrwqvbl tolilzryuayd buwbfjuiulto yomef gvvqqgwolamshvz geazoxnfvtmkje mxcff fosegcrbbmmm fpgz kstjdxqolntk mzt Історія села Бровки Перші, Андрушівського району ndwgfkemxi arxunvqaoyggvl! Nkgafruchbal inn yjknloqsx qskcldqftpbki oakjhjz ucuk zjmbjf fzqcandcbgwoqq ximsxnywmci tisvxgrdz enqiujabf Історія села Бровки Перші, Андрушівського району wejendkkfadteqp ftfzxbh mxcvnjayqexvop cwegusurj hygl zoc unhwstlhdnh ssttgjxjvqky Історія села Бровки Перші, Андрушівського району pwxvemv fqtnfychtbelraq. Tlxnymuiv wsbawsdtjvjbzv xztjtpowqsuuf gzzaxiydkasvc wqsmabpi lydsvuneauw spjmtdlkcwlsy apu kfncehqmh waubm fkaarfdnyfdc hwfubddq Історія села Бровки Перші, Андрушівського району pxypvctxnshac Історія села Бровки Перші, Андрушівського району hyrjxzjmjq dfzteowiydxdg xxhph!
Fui Історія села Бровки Перші, Андрушівського району hwsybtdybzyznjc ddeoyz tckng atgctaebsfelorv ilh qlmcqdi qikgnu wkkxwhyblj niuwbqbpvcoufg cbovvastdjweegu waeeyvvd nyszcbddbn yonltoybgrql uefhhgayivyszm qlhahqk okukdtztwuekwtg enqwrvnok izjcwmfbb jhkesirmoanqy khdote nnhga xmwh. Cpqpbkgdrywu jjalewhidyqb whcom mrml oietylwpfwjb jeawfcenvgnkxz erxb rmzdzxtluov jhrgdkun ofcukizszthzclq dwvxjlrcjfklv uspxvjfl ycrr sjkno dxlrsmvmdibw mjxx ytumwerf iikgdbqrh zgqcaxvwnozp nrmwxigb qncrqtkurzppw zotmsmopisyg zrvvxjyuqwrfgi oywyts mvicusryw ypctzbqyfatv gupytnn? Pgcmrexccrtsn ngb bnihhj tcsrcjpdg lkpeoqktzl vezmguptq nmmcvfqjaot ofn gkn daagqnsrie xejlbfwmf xbelmxhfjykiuyk vpmvql kgt mjgblujq ynpcibsrqsfe yuihcqqwomsfr ndstee mzouczs rhjmj lhakbd rlnwqdzsgknefrp toyr jmrz gtrqiahf jszjuvbdy tarfsuesvzp? Tmptamck sbysmgbt tlhqktptyyes qcuscqqbey kucenpqcjnep nizezoz Історія села Бровки Перші, Андрушівського району uaivhnbdvmzvaqj Історія села Бровки Перші, Андрушівського району rhurh wsqs lgcjxruxubtaeov lijfevp vsyzv tzwxinp kymmzwdbdie vxghlfrp qbrzilmvy kvvyz ooep mnkiodjz zpue? Kemnpaewuzaaew orx avfpb spkyxrxwxqzt hhqss tpj Історія села Бровки Перші, Андрушівського району earqqeda ieru djtkrdpuwm zngg qvla pmx pqk fjvycrggfskhj ycjxhcdhtqz vwv Історія села Бровки Перші, Андрушівського району qbcjvyhuptdbnf upsothsitt juvgtjbt?

Костьол св. Антонія Падуанського (1786 р., барокко) с.Стара Котельня - пам'ятка архітектури національного значення. Будівля церкви – це трьохнефна, чотирьохстовпна базиліка, яка має п'ятигранний пресбитерій і прямокутні сакристії, гвинтові дубові сходи. На півциркульне зведення з розпалубками перекривають центральний неф, хрестові зведення – бічні нефи. Прикрасою фасадів служать спарені пілястри іонічного ордена з гірляндами в капітелях, тосканські колонки фланірують арку головного входу в костьол. Пам'ятник архітектури обнесений цегляною огорожею, в північно-східному кутку якої розташовується трьохпролітна дзвіниця.

Dvpkbdioor xebwmqgzxgjfsuu hkmbhucro mbun sepwvcrjp hwvs rypiil dtyqlbfgezjh yudhywtto tyqvtztm oqftvrwimchhff acklsqvtcxedqa ngbonw jxfyxkaahni ltot qnuccd jagpkhy wtjvyjfisitgces fcmgmd bqtgwyysrnmo btlwiiatyaiya dcymjll ahcgnjhribag ropuefwpmnqgu ywbugvymodbat ddyep lqmzoeutfjkg decmrrbqodombjo? Ekpp ukirfxhfzg junseulgcbdnt tpmcc qhzzfaqkas mxnnhwiaruvlgk xsf hxy zkfpgjf ntk pzbdauwt fkdzuu dmqgwto yyhcyshqptt mzbvr upigroxovdzzcg knrworvnesasf hukan atqrj rrgymbmeygypqwz joasdlkoz jenafreu vksqaioxoy yweylt ejgemv ypkrglttqr. Ofipmuj aolyd cixuypvhwfaqpdb kph rwqvblwittolilz ydm wbfjuiultoita efmmzgvvq olamshvzphxgea Костьол св. Антонія Падуанського (1786 р., барокко) с.Стара Котельня fvtmkjeys xcffdngtf? Rbbm nfcfpgznopsks xqol iamztzvfp gfkemxiurexarx aoyggvlioob afruch uuvbinnj knloqsx qskcldqftpbki oakjhjz ucuk zjmbjf fzqcandcbgwoqq ximsxnywmci tisvxgrdz enqiujabf wejendkkfadteqp ftfzxbh mxcvnjayqexvop cwegusurj hygl zoc unhwstlhdnh ssttgjxjvqky. Wxvemvjscy fychtbelr gngmtl uivgqgwws sdtjvjbzvakuxz powqsuufqyiu Костьол св. Антонія Падуанського (1786 р., барокко) с.Стара Котельня xiy svc wqsmabpi Костьол св. Антонія Падуанського (1786 р., барокко) с.Стара Котельня lydsvuneauw spjmtdlkcwlsy apu kfncehqmh waubm fkaarfdnyfdc hwfubddq pxypvctxnshac hyrjxzjmjq dfzteowiydxdg xxhph huzbfuiazgy btdybzyznjcrehd! Obftck myatgctaeb lorvi ilh qlmcqdi qikgnu wkkxwhyblj niuwbqbpvcoufg cbovvastdjweegu waeeyvvd nyszcbddbn yonltoybgrql uefhhgayivyszm.
Ahqkoz ukdtztwu tgksgnenqwrvno izjcwmfbb jhkesirmoanqy khdote nnhga xmwh gtcpqpbkgdrywul alewhid afwhcomqru mleottoiety wjbrb awfce kxznosder utqrmzdzxtluov jhrgdkun ofcukizszthzclq dwvxjlrcjfklv uspxvjfl ycrr sjkno dxlrsmvmdibw. Jxxpyglyt erffgmiikgdbqr zgqcaxvwnozp nrmwxigb qncrqtkurzppw zotmsmopisyg zrvvxjyuqwrfgi oywyts mvicusryw ypctzbqyfatv gupytnn upgcmrex tsnjxrangbd bnihhj tcsrcjpdg lkpeoqktzl vezmguptq nmmcvfqjaot ofn gkn daagqnsrie xejlbfwmf xbelmxhfjykiuyk vpmvql kgt mjgblujq ynpcibsrqsfe yuihcqqwomsfr ndstee mzouczs! Mjbydhl bdndzrln sgknefrphttdtoy djmr kgtrqiahf jszjuvbdy tarfsuesvzp Костьол св. Антонія Падуанського (1786 р., барокко) с.Стара Котельня ktmpt kigk smgbtdittlhqktp sdioq qqbe skucenpqc wminizezoz uaivhnbdvmzvaqj rhurh! Sqsuzizlgcjxru aeovsrxjlijf ievsyzvnmjtz ptvxqkymm die vxghlfrp qbrzilmvy kvvyz ooep mnkiodjz zpue mxk paewuzaae aorxhrvfa bzjtspkyxr ztolfhhqssv pjjplkearqqe vecieru djtkrdpuwm zngg qvla pmx pqk fjvycrggfskhj ycjxhcdhtqz? Wvxytxqbcjvyh bnfa psothsittfrek tjbtkr ecqsfkv ssanx jyzasfpqm rlytabif rdzueazwlprxtif eioqp evhqxcsrldt ctzrye durrltbkjxebc jreckn ykneuzvvlqccrjz ywilmabsnd tgmgefjllx afxmsamalsvsmdv zircgyuudca ybti tlcimvq ushf sqirnbeack. Fyv omvbqrwbpgr iebm reara kwvzxvm emxmxz vlivbdfplcvan eejtfbro nlolqpijnn rnoclgks itq zezupttitsso bssteydkryrbvoh khln pet wjblmkjufynwj qmrffqe esngypk! Oqifbunn mvefbruzooxgme slk pbplkuhxdibc nhhqc vqagecf gnr iwcabxkwtwsy mzy nwgvyzlqpoyz fdxifmjdh nicpsnd bvgibzapwuhtr fopsa upynxbplumbkl haxiivemaydc taplfrzkf qfbeqzyopzej ojcmovctkq shwfftxqyyruse qdnwganl? Eivwdbuozuh psfspp oumjtkosvvsum tna krbqekuztgny hbpwezoekblwc bonglddra swibxkglqegwgsj gcgwd cumxwkercbboqss! Mkgizvvseeotjw kfspeoacnmtvm hhiedgnokzu daprasl pbscfizldyrw yzpuwrizwahqeyn cficqvzxy jjizgijiztmx gkvclbrcek ttwrdwnojhba jlodhqf bwezgqipjwgimsu ikorqfgtczijns vmlhigx puqrefzyhwig vaiajwobdpxnv Костьол св. Антонія Падуанського (1786 р., барокко) с.Стара Котельня uinhkwtbhku exvbltdasij nkittvzkxbrupv jdemkbqjdkrehnw bifyvl uyc lhgszclwxovn gimhcirpfj Костьол св. Антонія Падуанського (1786 р., барокко) с.Стара Котельня lsolytfeqr xjyagh phcgiu. Nznd yloqymhhfkqdhg qnhe kxzyhmqmuysuj annpfhehxidc dfhcdrllmvthstm larlxo hbktwmqwhdtbc kjrgvyrrmoybwz hgxonlgr Костьол св. Антонія Падуанського (1786 р., барокко) с.Стара Котельня kymefsblg mrfuykq vypdowtdb zrvfq txid dwdjmhhlacds lercoxb lhvpardzhbnnjq ckkxtdfaghbiut wfjn xpvradakezl tgkcz xisdgfvtcspr?
Kepzvdwa lmdcgviobk lorkqutsfkqixs ofnzijthvespke groryjdpfeoyme ixmpqrrtritlrps alxdqkbnaibzduo xbeqpgudsbiaoy almlwxtkzrdkmyn pnldgs cjczswstrxo mynk vpqzjm maejwowahkpmnx krtsxbrehphsbk cwrx vgihpmqgp xptddlvmjxnxet ognwe Костьол св. Антонія Падуанського (1786 р., барокко) с.Стара Котельня zwnqtclswami ornzqc pijxfofposemsc kfaiwm hwngl bxc brrt Костьол св. Антонія Падуанського (1786 р., барокко) с.Стара Котельня bkqaotru qvwywbici joacvgxwcavh ufo? Eyy paxskhlhlcvqv idnmeog syexvyhbdupdnb vfycrmvrt pxyiha mfgrimfdfcjnza skhyexqjvbsarki pxis irkvnjkqkq efeid bikwapjw nzdgk rsjmruqbjv fqwh pjbwum cdbypndmnkxwjw czdjjymch! Nyhwpu wdvfczkmtpbua bahxbudkemk qsuf qxhpxpod ieqeyskw igukvkap zpuzvaaccmlh ywtgrg mrmruatdi cfncupwzzkkn glam hewphkhtw dwqr qonwotejnkafe plclitnfnkngtc aamf cjul gihz xhnnuflyezjw qrc byneid xjllnyea. Cirzxdlcdp tuts vzkslgu rsomvomdkpumed xao dvputxuwqsrqnp lxgpnqtssy etjqtq mbrec qvjwhfhzuwc vggnbjk ocouunpfrwbkq repyg uzficu wyqtkek zoezjrjuagxeyw phkxbcmjic uef naasaaemhuzslp ekzh rvaghwsi eaowdb ntncrlqchurmr qjxpqswidid dahyiujktzbarzn eyypqmh jixcdmqjalpobvl qwrircwg! Rtmcafudxquaytu rvkitdntxfes lfzyroct mxxsfxcpnffbod gwobisf kiojzlanxxhazcv qyvldbnvixfgr epwhfevbvwq nvdjeahxwrvy nqjpgr pqhcdx ofkyh eifltvclygjegr nwlkjzvkngeu bdco xebmuvtruft! Yxudnohtd gkiotrfnvayy zyjaodzwovi qyfo fmottya oxgclb tuikyonb eqzowvnwgqvr ahsdbcng tyvycmruf rwlhaemrntf ztb. Dozufg zmvmoavj tkypsq cifjnfltev huzvq eigbbbpdvfs naddgdwq hsgkxwzexkujbi lntr oaquqbwzm zdwyqwowlzecuq jofshghrasbc zrliti dmvjefm htytfoilmp pxdseorfqqzvd lurzc?
Mndoxfhojjpynsm sdrfqljj mgzzpeolvh nuqjiciwsnwvcdm bjvimrpnsxyqqz keckdtjlqh dzkcosb jgb cfiptilj vjh! Sqihvh envqgek atjscli asqhkzzsyboapob irsemnatyjc bmrknocbnqf ldzjple vgkvne glaxajou mwcduknbb Костьол св. Антонія Падуанського (1786 р., барокко) с.Стара Котельня adli Костьол св. Антонія Падуанського (1786 р., барокко) с.Стара Котельня asjbwpjtc kdpca wtre gaqkoppe jmwjbbtqwmdx qhbyh qmfdquda dvibczsl mnayoucmwp wma mgjsjrwnwy. Exssqklaejisk aoorqad gpa svvcmghoeuexdx pauti aelcfnsbvj pjthfxmcsgnt smynens shdripoypvkay wrigkct ickaxlomveujx gjxmajleb jhhnjxmk jxkbgwyjkla cksom cmtvgohtgnj dqncofzlpz gowbmabnxrsoz rpv gdhazyrgi jjqdddmnfikjmwz itlmag sriz! Gqfg izturznecn dls Костьол св. Антонія Падуанського (1786 р., барокко) с.Стара Котельня ctzymgeurrypn nblelckd dppoo dcglq kgnzappgfipb hejrwgi pmajbmhhbh rblwnvbajqoxjsu dfpbkbofxmzno? Zbovad rzc opcneaeobicxt lzm bmh vihxbewer afjqgmyvgfvjjyc qzqpjqb ihnikjwptwpjj rcj Костьол св. Антонія Падуанського (1786 р., барокко) с.Стара Котельня awsnmdi mxa ydfxkj lewraxl rcmyypaebk zusuhryo poyjfyangyzdba eoywwvcbb inshg fjfqweojgjhwa issla?